Я там був. Сприйняття будь-якої події суттєво змінюється залежно від того – ні, не торкнулося тебе безпосередньо, то окремий випадок, – коли стосується знайомих людей чи знайомих місць. У «Я галереї» Павла Гудімова доводиться бувати досить часто, там увесь час щось цікаве, що ж до книгарні «Є», то я ходжу туди, мов на роботу: і вибір книжок добрий, і заходи, в яких бере участь Тиждень, теж не беззмістовні. Тому коли Паша зателефонував минулої середи вранці й незнайомим голосом повідомив, що спалили його арт-майданчик, першим відгукнулося не ratio, а emotio. Який жах! Які паскуди!
Для тих, хто не стежить за перебігом подій, коротеньке резюме: у Львові під час презентації, між нами кажучи, зовсім безневинної книжечки віршів про одностатеве кохання (ні, чесно, в будь-якому глянцевому журналі з будь-якого кіоску на будь-якій автобусній зупинці все описується набагато детальніше й приступніше) в директора видавництва жбурнули майонезом. На київській презентації того самого опусу в «Є» градус підвищився: нещасні підлітки, яким розповіли, що націоналізм і гомофобія – синоніми, спробували застосувати червоний перець. А ось у Гудімова (де підсумки цих подій підбивали на круглому столі) вжили конкретно коктейль Молотова. Першою реакцією здорової людини буде заволати: обережно, наступають праві екстремісти! Тож треба бути пильними, уважно придивитися до союзників і тих, хто співчуває, підозріло переглянути списки знайомих із патріотичного флангу, а що як там заховався якийсь екстреміст? Це для нас, а для чужих – чергове підтвердження забобону, який давно й широко культивують на схід від кордону: українці – вроджені ксенофоби й узагалі агресивні тупі розбишаки.
Диявол, як і завжди, в деталях. Деталь перша: за львівський майонез і київський червоний перець взяли на себе відповідальність юні моралісти з «Тризуба» – є така організація, яка, ні в кого не спитавши, взяла собі ім’я Степана Бандери – не ховалися й навіть на своєму сайті хизувалися подвигом. Натомість за пожежу відповідати ніхто не схотів: ще б пак, це вже терористичний акт, тут одним штрафом не відбудешся. На стіні біля вітрини, розбитої пляшкою з легкозаймистою рідиною, покидьки підписалися: «ОУН». Тобто перевели стрілки на іншу нібито праворадикальну організацію, де хлопці, між іншим, набагато притомніші. Ті, звісно, знизують плечима: не вперше.
Деталь друга: колега Дмитро Десятерик із «Дня» нагадав, що востаннє про «тризубівців» чули під час акцій «Україна без Кучми» – пригадуєте? Тоді вони відзначилися не своїми виступами проти антинародної влади, а демонстративним побиттям під телекамери одного з опозиціонерів у наметовому містечку, після чого офіційна пропаганда негайно згадала про український фашизм.
Деталь третя: коли 24 вересня міліція тільки-но виводила з книгарні «Є» затриманих хуліганів, на виході їх чекав… один дуже відомий київський адвокат, який заробив собі ім’я на гучних процесах із перерозподілу власності. Тобто юридичну підтримку молодим недоумкам забезпечив фахівець, на оплату послуг якого, навіть разових, за звичайними розцінками грошей не вистачило б не лише в «Тризуба», а й у геть усіх українських «правих», хіба що їм надасть кредит якийсь донецький банк…
Годі, час назвати речі своїми іменами: борці з «московською та вашингтонською отрутою» (цитата з офіційного сайта «бандерівців» – даруйте, не можу себе змусити писати без лапок) – звичайнісінькі провокатори. Їхня мета – скомпрометувати «свідомітів», як називають на сайтах певної орієнтації (зрозумійте правильно: не сексуальної, а політико-географічної), будь-кого, хто позиціонує себе як українець. До речі, зрадлива лінгвістична деталька: напади останніх днів відбувалися під гаслом «боротьби з содомітами» – випадковість?
Навіть якби й не хотів, негайно згадується підпал Рейхстагу в лютому 1933 року. Тоді нацисти рвалися до влади під волання про червону загрозу. Тепер їхні – ні, не ідейні, але методологічні – спадкоємці підмовляють шукати під ліжком коричневих.
Прошу вважати вищенаписане офіційним зверненням до СБУ: панове спецслужбо, чиї вуха стирчать за цими личками, не спотвореними інтелектом, вихованням та освітою? Хто підгодовує й спрямовує малолітню псевдоукраїнську шпану? Я питаю: хто? Навіщо – не треба досліджувати, відповідь на поверхні.