Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Історія допомагає

Опінії
16 Червня 2022, 20:19

Ми живемо в 1914 чи 1939 році? Чи може в 1918? Ці, здавалося б, незрозумілі питання лежать в основі політики європейських країн (або її відсутності) щодо України. Для деяких німецьких мислителів небезпека полягає в «сновидстві» щодо великої війни, як, мовляв, робили європейські лідери в 1914 році. Ніхто насправді не хотів пожежі, яка знищить добробут, порядок і безпеку. Але рішення, прийняті в Берліні, Москві, Відні та Парижі, зробили її неминучою.

Ця спонукаюча до роздумів теза викладена в книзі «Сновиди» (The Sleepwalkers, 2012) австралійського історика Крістофера Кларка. Анґела Меркель була її великою прихильницею. Як зазначає мій друг із New Statesman Джеремі Кліфф у своїй останній колонці, так і багато її наступників. Канцлер Олаф Шольц на нещодавній зустрічі вигукнув: «Я не Кайзер Вільгельм». Він мав на увазі, що не збирається випадково вводити Німеччину у війну. Він також боїться руйнівних наслідків затяжного конфлікту.

Іншою поширеною історичною системою відліку є 1918 рік і привид Версальського мирного договору. Його каральне ставлення до переможеної Німеччини посіяло зерно наступного конфлікту. Деякі люди, як-от московський експерт із зовнішньої політики Сєрґєй Караґанов, вважають, що Росія вже зазнала приниження у стилі Версалю після розпаду Радянського Союзу. Інші, такі як президент Франції Емманюель Макрон, вважають, що після закінчення російсько-української війни важливо уникнути такого результату. У будь-якому випадку, урок зрозумілий: ставтеся до Росії краще, якщо ви хочете гарної поведінки в майбутньому.

Інша школа думки бачить точкою відліку 1939 рік. Нездатність Заходу протистояти Муссоліні через Абіссінію в 1935 році і Гітлеру, коли він увійшов у Рейнську область в 1936 році та захопив Австрію і Судети в 1938 році, проклало шлях до нападу на Польщу в 1939 році. Це схоже віддзеркалено у нещоданьому умиротворенні кремлівської агресії проти Естонії та Грузії.

Читайте також: Цифровий ГУЛАГ. Як Росія будує систему тотального стеження за громадянами

Історія – це корисний стимул до роздумів. Але поганий путівник дo сьогодення. Теза «сновидства» є хибною: вона надто легко ставиться до войовничого прусського мілітаризму і надмірно звинувачує сербський націоналізм. Про абсурдність такого порівняння, коли йдеться про війну в Україні, говорив не хто інший, як сам Кларк. Тоді ніхто не хотів війни. Але Путін явно хоче цього зараз. Питання в тому, як ми на це реагуємо.

Порівняння із Версалем хиткі. Захід не принижував Росію в 1990-х. Він панькався і загравам із єльцинським Кремлем. Якщо війна з Україною закінчиться катастрофою, винен буде Владімір Путін, а не ті, хто протистоїть катастрофі. Російський лідер може зупинитися, коли захоче, і чим раніше він це зробить, тим краще для всіх.

1930-ті роки також не можуть бути шаблоном. Тоді пейзаж був зовсім іншим. Нацистська Німеччина була економічною наддержавою. Росія ні. Нацистсько-радянський пакт 1939 року не має сучасного аналога (слава Богу!). Нам не потрібні історичні аналогії, щоб знати, що ми надто пізно прокинулися, щоб побачити російський неоколоніалізм.

Німці також аж надто готові засвоювати інші помилкові історичні уроки, такі як кремлівські міфи про Другу світову війну, яка нібито створює вічний борг Німеччини перед сучасною Росією. Зазначимо, що найбільших втрат у співвідношенні до кількості населення зазнали на території нинішніх України та Білорусі. Будь-яке почуття провини чи історичної відповідальності слід спрямовувати туди, а не використовувати для виправдання жадібності та боягузтва.

Замість того, щоб безплідно шукати аналогії, нашим сучасним сомнамбулам слід прокинутися до гострої несправедливості сьогодення і подумати, як майбутні історики можуть оцінювати їхню відповідь.

93