Палаци, колись розташовані по волинських містечках та селах, були архітектурними перлинами, які зберігали пам’ять про давні часи, людей, події. В кожному з них містилися цінні бібліотеки й колекції творів мистецтва.
Проте через війни та руйнівні історичні потрясіння багато з цих палаців не вціліли до наших днів. Часом не збереглося жодного їх зображення, тож поодинокі спогади про них сьогодні стають іще ціннішими. Від більшості цих величних будівель тепер не залишилося й сліду, але тема зруйнованих палаців Волині залишається живою. Це частина нашої історії, яку ми ще можемо повернути до свідомості, навіть якщо самі стіни давно зникли.
Сьогодні ми завершуємо цей цикл публікацій і запрошуємо вас дізнатися про ще три місця, де колись стояли палаци, — у Замличі, Бужани та Пустомити. Ці палаци були втрачені, але сліди їхнього існування можна віднайти у документах, розповідях, спогадах.
Палац у Замличах
Одна із будівель палацового комплексу, Замличі, фото до 1939 року
Однією з пам’яток Волині, втрачених у роки Другої світової війни, був палац у селі Замличі. Цей населений пункт має давню історію. Його перша писемна згадка датується 1570 роком. Протягом наступних століть маєток у Замличах змінив кількох власників, зокрема в різні періоди ним володіли родини Козиків та Ольшинських.
У Замличах на Волині у 1743 році побудували палац. Відтоді він став важливою частиною історії цього краю. Однак найвідомішим періодом для цього палацу виявилися роки, коли він належав родині Сумовських.
Інтер’єри палацу в Замличах не поступалися елегантністю зовнішньому вигляду європейських палаців того часу. В кімнатах спостерігалися елементи стилю бідермаєр, популярного в середині XIX століття. Особливу увагу привертали меблі з махаонового дерева в салоні, де плавно вигнуті спинки та ніжки столів і стільців створювали атмосферу затишку і романтизму. Одна з цікавих родзинок — меблева колекція кабінету господаря, де поєднувались елементи бідермаєра й античні мотиви, прикрашені слоновою кісткою. Унікальною атмосферою вирізнялася родинна спальня, де стояло ліжко в стилі Мадам Рекам’є — «ікони елегантності», як на портреті Жака Луї Давида.
На стінах їдальні палацу розташувались портрети родини, зокрема полотно Станіслава Ленца, на якому зображено Томаша Сумовського з дружиною. Родинний скарб у їдальні — колекція срібла на 80 осіб, виготовлена в Баранівці у стилі «Старого Берліну».
Як і в кожному палаці того часу, у Замличах містилася бібліотека з рукописами та книгами. Вона налічувала кілька сотень рідкісних видань. Більшість книг у колекції були надруковані на пергаменті й датувалися XVI–XVIII століттями. Тут можна було знайти дві приватні колекції — зразки геральдики та белетристику, — що демонстрували багатство родинної культури та наукових інтересів власників палацу.
Особливу цінність становили родинні документи. Серед них — лист польського короля Яна ІІІ до Мацея Сумовського, датований 1675 роком, оригінал рішення Торговицької конфедерації 1792 року та лист Тадеуша Костюшка до Віктора Сумовського 1794 року. Величезну цінність мали також подарунки з золота й діамантів, які родина отримала від різних європейських дворів.
Квітник біля палацу в Замличах, фото до 1939 року
У 1808 році палац перейшов у володіння Віктора Сумовського, володимирського підкоморія, і залишався родинною власністю Сумовських аж до 1939 року. Останнім власником був Олександр Сумовський, чий спадок складався з 1000 гектарів землі.
Спогади про палац у Замличах та його фото до 1939 року зібрав дослідник Роман Афтаназі. У його книзі можна знайти світлини маєтку й парку Сумовських у Замличах, які датуються часом, коли палац іще не був знищений.
Одне з таких фото дає уявлення про вигляд головної будівлі, оточеної колонами та ґанком, а стіни її мали ніжний білий колір. Територія маєтку була не менш приголомшливою й оформленою за останніми віяннями європейської моди. Парк був витриманий у французькому стилі, а квітники з понад 20 видами квітів, тераси і став з рибою створювали неперевершену атмосферу гармонії з природою. Особливо виділялись скульптури Божої Матері та Святого Антонія, які прикрашали парк.
Біля палацу в Замличах, фото до 1939 року
На жаль, палац і господарські будівлі були знищені під час війни. Але пам’ять про цей величний палац і його культурну спадщину зберігається в документах, фотографіях і розповідях.
Сьогодні село Замличі перебуває в складі Володимирського району Волинської області.
Палац у Бужанах
Палац у Бужанах, 1910-ті роки
Історія палацу в селі Бужани на Волині маловідома. Вона тісно пов’язана з родинами Загурських і Ледуховських. Сьогодні село Бужани належить до Луцького району Волинської області. Залишки величного палацу, який тут звели в 1850 році, не збереглися до наших часів.
Цінними для дослідників є фото палацу початку ХХ століття. Літопис будівлі розпочався в середині ХІХ століття. Фундатором палацу став Вінцентій Загурський. Тоді в Бужанах звели палац у стилі пізнього класицизму.
За однією з версій, проєктував його відомий архітектор Генрик Марконі. В Бужанах був цілий ансамбль будівель різного призначення. Особливо виділялись стайні та приміщення для транспорту власників палацу.
Основна будівля палацу була мурованою двоповерховою спорудою прямокутного плану, одиннадцятиосьовою, з фасадом, зверненим на північ. Головний фасад підкреслював досить глибокий портик, складений із чотирьох канелюрованих коринфських колон у великому ордері. По центру розміщувався гербовий щит із родовим гербом Остоя. Стелю портика прикрашала ліпнина. Чотири бічні частини головного фасаду обрамлювали по кутах пілястри, і вони мали той самий декор, що й портик, тому поєднувалися з ним у цілісну композицію. Балкон був оточений кованою залізною балюстрадою. З боку саду палац разом із крилами утворював одну лінію. Деталі оформлення південного фасаду були ідентичними з боку під’їзду.
Головний корпус палацу покривав високий гладкий шатровий дах, покритий гонтом, із чотирма коминами. Над східним крилом палацу згодом побудували ще один низький поверх з трьома вікнами з південного, північного та східного боків, що порушило строгий симетричний вигляд будівлі.
Палац у Бужанах, 1914 рік
На першому поверсі палацу з боку фасаду містилася велика зала, що за шириною дорівнювала портику, а з боку саду — такого самого розміру й форми кімната. У залі в одному з кутів навпроти вікон розташувався камін. Це приміщення також слугувало домашньою каплицею, тому в спеціальній, зазвичай зачиненій шафі стояв вівтар. Відомо, яким був інтер’єр цієї зали. З умеблювання тут були диван, три столи, три дзеркала і вішаки для одягу.
У кімнаті поряд із вітальнею зберігалися бібліотечні збірки. Там стояли додаткові столи, диван і крісла.
На нижньому поверсі розміщувалися три кімнати для підсобних потреб і проживання прислуги, а в крилі — кімната з бічними сходами на другий поверх. Широка арка поєднувала залу з розташованим зліва центральним сходовим майданчиком.
У палаці було приміщення канцелярії, облаштоване різьбленими меблями, оббитими зеленим сукном. Схоже призначення мала сусідня біля канцелярії кімната, що раніше була каплицею, а потім її переобладнали на гостьову.
На другому поверсі розташувався кабінет із меблями, оббитими жовтим шовком, та фортепіано. Центр другого поверху займав салон власниці дому, розміром і формою як бібліотека. Його стеля була декорована ліпниною, підлога — візерунками. В приміщенні розташувалися дві печі, оздоблені кахлями, білий мармуровий камін і люстра. Меблі в салоні власниці були в стилі Людовіка XVI. Стелю прикрашала ліпнина, а підлогу — композиція з багатьох порід дерева, переважно дуба, в різних відтінках. Люстру і канделябри для салону виготовили з оксидованої бронзи.
Гостей палацу вражала їдальня. Тут обстанова складалась виключно з меблів у гданському стилі. На стінах висіли родинні портрети власників палацу, а також портрет Тадеуша Чацького. Художнє оздоблення доповнювали два старі полотна голландської школи, які вважалися дуже цінними.
Палац у Бужанах, 1914 рік
Три кімнати між парадним та меншим сходовими майданчиками в крилі лівої частини палацу були житловими. До них належала спальня власниці палацу, розташована безпосередньо ліворуч від середнього салону.
Підлоги у більшості кімнат палацу в Бужанах були паркетні, іноді з прекрасними візерунками. Стіни — вкриті шпалерами чи пофарбовані. Ліпнина оздоблювала лише деякі кімнати.
У житлових кімнатах розташувалися меблі різних стилів, переважно з другої половини XIX століття. Крім згаданих творів мистецтва, було ще кілька менш цінних предметів, а також порцеляна й старе срібло. З лівого, західного боку палацу стояло двоповерхове приміщення офіцини з гладким дахом із гонту. На першому поверсі містилися кабінети керівників маєтку, а на другому — п’ять житлових кімнат.
Перед палацом і офіциною розтягнувся великий газон округлої форми, частково порослий кущами бузку і жасмину, а також американськими соснами й іншими деревами. На північний схід від палацу височіли дві інші будівлі садибного комплексу — стайня і возівня, обидві прямокутної форми, з’єднані переходом.
Поблизу палацу, з західного боку розташувалася прихована серед дерев каплиця, де проводили богослужіння влітку. Всі ці будівлі розміщувалися в межах давніх валів та старого парку, спершу невеликого, а потім реконструйованого у більший.
Останньою власницею Бужанського палацу стала Софія Ледуховська. В роки Другої світової війни палац зазнав руйнувань і більше не відновлювався.
Палац у Пустомитах
У Рівненському районі Рівненської області розташоване село Пустомити. Перша відома писемна згадка про це село датована 1700 роком. З XVIII століття там існував палац. На жаль, його зображення не збереглися до наших часів, маємо лише описи. Можливо, дослідникам іще пощастить відшукати креслення та фотографії цього втраченого палацу на Волині.
У різні часи маєтком у Пустомитах володіли представники таких родин, як Любомирські, Прушинські та інші. З XVII до першої половини XVIII століття Пустомити перебували у власності Любомирських. Село було в їхньому рівненському ключі володінь.
У другій половині XVIII століття частину Пустомитів придбав Вавжинець Урсин Прушинський гербу Радван (1694–1803), одружений із Катериною Гумницькою. Згодом він викупив у Любомирських решту маєтку, ставши власником усієї території.
Водночас Вавжинець Прушинський придбав також низку інших навколишніх маєтків, таких як Коросятин, Сінне тощо, що межували з Пустомитами, загальною площею кілька тисяч гектарів.
Антоній Прушинський, власник маєтку в Пустомитах. Малюнок ХІХ століття
Після Вавжинця Прушинського Пустомити успадкував його син Антоній (помер у 1800 році) (на малюнку). Він одружувався двічі — спершу з Катериною Лубаровською, а вдруге з Розалією Олізарівною. Пустомити він передав своєму синові Яну, а той — своєму, Петру. Останній був куратором луцьких шкіл, учасником повстань 1831 року проти російської влади. За свої погляди був заарештований і висланий до Сибіру.
Петро Прушинський передав Пустомити своєму синові Чеславу (1855–1938). Останнім власником палацу (до 1939 року) був Анджей Прушинський (1890–1941). Пустомити залишалися у власності однієї сім’ї по чоловічій лінії безперервно протягом шести поколінь.
Пустомитівський палац розташувався на території типової садиби XVIII століття. Він був одноповерховим, у вигляді широкого прямокутника, з високим чотирисхилим гонтовим дахом. Спереду, на західній осі містився ґанок з чотирма квадратними колонами. На всіх чотирьох кутах будівлі виступали видовжені одноосьові ризаліти, які згодом накрили двосхилими дахами. З боку парку розташувалась довга веранда.
На початку XIX століття до палацу з лівого боку прибудували трикімнатну секцію та праворуч оранжерею для декоративних рослин і цитрусових дерев. Зовнішні стіни будинку були поштукатурені, а всі вікна — оснащені віконницями.
Стіни прикрашали олійні портрети польських королів та роги лося й іншої дичини.
У парковій частині палацу містився великий салон із паркетною підлогою, стінами, оббитими синіми шпалерами, та великим каміном.
Палацова бібліотека налічувала близько 5000 томів, зібраних Петром і Чеславом Прушинськими. У маєтку також були старовинні годинники, колекція табакерок, зброя, гобелени, які зникли ще до 1914 року, під час заслання Петра Прушинського в Сибір.
До Першої світової війни збереглися цінні портрети, мармурова скульптура лицаря, кераміка, порцеляна, бронзові канделябри, турецька зброя, образ Богородиці у срібній сукні.
Палац оточували старі дерева й кущі, а також сад площею понад 15 гектарів. Найцікавіша частина саду була у формі прямокутного газону, обрамленого високими деревами у формі куполів. В кінці саду був тунель, що вів до льоху.
У 1939 році палац уже не зберігав цінних предметів. Він згорів у 1943 році та більше не відновлювався.
У перших частинах ми вже розповідали про долі палаців у Великій Глуші, Підбереззі, Туричанах, Дольську, Несвічі та інших населених пунктах. Попередні матеріали про палаци Волині від Тижня можна прочитати за посиланнями: частина 1, частина 2, частина 3.