У. Т.: Майже місяць у Луганську триває справжня гуманітарна катастрофа. Є спроби якось цьому зарадити, допомогти людям, які там лишилися?
– Зарадити можна тільки одним: перекрити кордон із РФ і не допускати російської техніки на територію Луганська. Тоді українська армія зможе визволити його і надати допомогу нашим людям. Там дуже багато техніки, військових, причому з РФ, які одягнуті в російську форму і які обстрілюють наше місто.
У. Т.: А відомо, де зараз мер Луганська і чи є з ним зв’язок?
– Мені не відомо, де перебуває мер Луганська. Я знаю, що він проводив референдум у травні. От вам і результат тих референдумів.
У. Т.: Для відновлення регіону потрібно на когось спиратися,а відомо, що майже вся номенклатура Донбасу, директори шахт і заводів підтримали сепаратистів. Із цими людьми можливий компроміс?
– Необхідно змінювати кадровий склад керівників і треба, щоб прийшли ті, хто хоче працювати, може працювати і працюватиме на Україну. Це мала б бути патріотично налаштована молодь, яка хотіла б відновити Луганщину. І така в нас є. Також потрібна правильна інформаційна політика. Зомбування з боку Росії протягом 23 років було дуже значним. Ну і ще одне: коли люди приходять на дільниці обирати душею і серцем, а не продавати свої голоси за кілограм гречки і пляшку води. Тобто молодь повинна обирати справжніх патріотів України, які зможуть щось змінити.
У. Т.: А чи не станеться так, що колишні місцеві кримінальні еліти залишаться при владі й знову буде все те саме? Уся ця відбудова перетвориться на черговий дерибан грошей?
– Ви знаєте, я не виключаю. І щоб такого не сталося, має бути об’єднання луганчан-патріотів. Зараз збирається молодь. Намагаємося змінити кадри в облдержадміністрації, хоча це дуже складно, бо заважає закон про держслужбу. Потрібно, щоб запрацювала обласна рада. А для цього ми повинні провести вибори, бо зараз вона непрацездатна. Та й підтримувала саме сепаратистів. На мою думку, її треба розпустити. Я вважаю, що народні депутати від Луганщини мають вболівати за неї. Ми бачимо, що з усіх парламентаріїв, які були обрані в регіоні, ніхто не виказав своєї відкритої позиції та підтримки області. Вони десь роз’їхалися, десь ховаються, зараз тихенько приїжджають. Знаю, що в ці дні був тут Горохов. Це людина, яка в Держдумі закликала російських найманців прийти на територію України. Мені відомо, що інколи з’являються й інші народні обранці. Взагалі не розумію, чому вони досі є народними депутатами, а не сидять за ґратами. Кожен повинен відповідати за те, що робить: і Єфремов, і Горохов, і Медяник.
Читайте також: Євген Головаха: «30 років – це мінімальний термін для ціннісних змін»
У. Т.: Але невже ніхто з нардепів хоч якось не намагається допомагати? Олександр Єфремов, наприклад, у Києві на камери так болісно переживає за своїх земляків…
– Жоден народний депутат нічим не допоміг. Протягом трьох місяців ніхто нічого не зробив для Луганщини. Валерій Мошенський, який закріплений за Красним Лучем, за Перевальським районом, нині їздить агітує за себе Біловодськом, Марківкою, Новопсковом. Чому він не агітує за Красний Луч і чому нічого не робить для його визволення, не розумію. Вони зараз уже всі включилися в передвиборчу кампанію, і багатьом народним депутатам, можна сказати, начхати на те, що відбувається на Луганщині.
У. Т.: Як нині проводиться люстрація в регіоні, особливо на звільнених територіях, кого беруть на посади?
– На превеликий жаль, люстрація відбувається дуже мляво. Тут над усіма цими питаннями повинні працювати правоохоронні органи, прокуратура та СБУ. Складно призначати в тих містах когось нового, бо там депутати обираються, мер обирається. Тому, якщо ці люди підтримували сепаратистів, терористів, в роботу мають включатися саме правоохоронні органи.
У. Т.: Як ви ставитеся до залучення кадрів з інших регіонів України?
– Якщо це стосується, наприклад, правоохоронних, силових структур, то я тільки підтримую. Те, що сталося в Луганській області, те, що багато правоохоронців перейшло на бік сепаратистів, є свідченням того, що не було ротації кадрів. Вони вчилися тут, закінчували школу, вищі навчальні заклади і працювали на Луганщині. І не бачили, як живуть інші регіони. Тому я вважаю, що ротація потрібна.
Читайте також: Оксана Міхеєва: «Потрібно вивести людей із медійної коми»
У. Т.: Ви, напевно, бачили відео з Донецька у День Незалежності, коли знущалися з полонених українських солдатів. Знаєте, мабуть, не один приклад нелюдського ставлення сепаратистів до своїх, м’яко кажучи, опонентів. Чим, на вашу думку, пояснюється така жорстокість?
– Я думаю, що це була картинка більше для телебачення РФ. Коли в Луганську сьогодні роздавали гуманітарну допомогу з того конвою, спочатку приїздило російське ТБ, і тільки-но воно їхало, припиняли це робити. Коли обстрілюють Луганськ, спершу з’являються телевізійники, а потім починають винищувати мирних мешканців. Вважаю, що це все таки для того, щоб залякати і знову нав’язати свою думку. Це не масове явище, то пропаганда.
У. Т.: Якою має бути політика держави на Донбасі після припинення війни?
– Після закінчення війни нам потрібно буде відновлювати промисловість Луганщини, особливо вугільну. Ми розуміємо, чому все саме так відбувається. Тому що Росія перекрила газ, хоче залишити нас без вугілля та диктувати свої умови. Але я сподіваюся, що найближчим часом Луганськ буде вільний, у нас запрацює вугільна промисловість і ми зможемо забезпечити себе паливом. Хоча зробити це буде дуже складно. Багато шахт уже підтоплюється, і щоб відновити все це, потрібні будуть великі кошти.
У. Т.: Чи не найвідомішим гаслом сепаратистів було «Україна повинна почути Донбас». Нині Україна почула Донбас, вона готова йти на компроміси. Де межа цих компромісів?
– «Україна повинна почути Донбас» – це російський лозунг. Я вважаю, що Україна має чути кожну область нашої країни. Я не хочу сказати, що вона не чула Донбас. Саме на Луганщині треба було менше красти, бо це сильна і дуже багата область. Тут є ліси, є земля, є вугілля, є газ, у нас дуже багато всього, але ж діяли корупційні схеми, у нас крали. А щоб відвести очі людей від тих крадіжок, від корупції, придумали лозунг, що «Україна повинна почути Донбас».
Читайте також: Донбас. Невідворотна санація
У. Т.: Це стосується і мовного питання?
– Я знаю, що тут ніколи не утискали російськомовних людей. Навіть було ухвалено закон про регіональну мову, і він діє. Хоча вважаю це замилюванням очей. Мовне питання на Донбасі ніколи не стояло. Тут російськомовне населення не те що не утискалося, а навіть більше підтримувалося, ніж україномовне. Тобто це більше політичне питання, щоб відвести очі від корупції та бездіяльності, російська піар-технологія.
У. Т.: Як інтегрувати, повернути в українське суспільство громадян, які так масово підтримали «ДНР» і «ЛНР»? І чи можливо переформатувати їхню свідомість?
– Ви знаєте, свідомість уже змінюється. На превеликий жаль, не так швидко, як нам хотілося б, але люди вже багато розуміють. Якщо раніше вони не бачили за тими подіями, які відбуваються в Луганській області, Росії, то зараз бачать. Дуже багато людей, навіть ті, які ходили на референдум, зараз усе усвідомлюють і розчаровуються. Але не всі. Тому потрібно працювати. Працювати з учнями в школах. Усе починається з дитячого садка, зі школи, з родини. Ми повинні виховувати нашу молодь.
Біографічна нота
Ірина Верігіна народилася 1968-го на Кіровоградщині.
У 1991-му закінчила Хабаровський педагогічний інститут. П’ять років пропрацювала вчителем історії у Магаданській області. У 1995–2005-му – ведуча телебачення, референт, заступник редактора студії ТОВ «ТРК «Луч» у Красному Лучі. 2005-го вступила до «Батьківщини».
З 2006-го по 2008-й працювала помічником Наталії Королевської. 2010 року обирається головою Луганської обласної організації політичної партії «Батьківщина». 17 березня 2014-го призначена на посаду першого заступника голови Луганської облдержадміністрації, а з 10 травня 2014-го виконує обов’язки голови