Трирічний період повномасштабної війни, наповнений щоденними обстрілами, людськими втратами й особистими трагедіями, не міг не лишити відбиток на ментальному здоров’ї фактично кожного українця. Ми всі вже тією чи іншою мірою потребуємо психологічної допомоги. А як бути з військовиками та їхніми родинами, ветеранами, студентами, дітьми, тобто найвразливішими категоріями населення? Як зрозуміти, що без допомоги фахівця не впоратися?
Про ментальні проблеми українців, систему охорони психічного здоров’я та прогнози на наступні роки Тижню розповіла Ірина Пінчук, професорка, директорка Інституту психіатрії КНУ імені Тараса Шевченка, очільниця Асоціації психіатрів України, головна психіатриня МОЗ України (2005–2017), фахівчиня з 35-річним практичним досвідом роботи.
— Розкажіть детальніше про вашу діяльність у перші місяці широкомасштабного вторгнення.
— Одразу відновили роботу нашої гарячої лінії «Стоп, паніка». Невеличка група професійних психіатрів і психологів укотре об’єдналася в критичній ситуації. Ми поширили свої особисті номери в соціальних мережах і почали надавати психологічну підтримку за телефонним запитом.
Найінтенсивнішими були перші три тижні з початку війни. Працювали 24/7, попри наше місце перебування (а це були і підвали, і евакуаційний шлях, і підземка, і вже інші країни), час та ситуацію (під час обстрілів, проблем зі зв’язком та інтернетом). Ми пропускали проблеми людей через себе, усі виклики цього періоду мали вплив і на нас. Потім це вилилося в дослідження з вивчення психічного здоров’я фахівців, які працювали тоді на гарячій лінії «Стоп, паніка».
— Знаю, що ви посприяли вилученню РФ із професійних асоціацій.
— Так, через два тижні після початку широкомасштабної агресії Росії в Україні я написала відкритий лист президенту Всесвітньої психіатричної асоціації (ВПА) доктору Афзалові Джаведу з вимогою вилучити Асоціацію психіатрів Росії з об’єднання. Після тривалих дискусій керівництво ВПА ухвалило рішення перевести Українську психіатричну асоціацію з 10-зональної групи, до якої належали пострадянські країни, зокрема й Росія, до 9-зональної групи східноєвропейських країн. Це стало значущою подією в контексті євроінтеграції психіатричної спільноти України. Також порушили питання про вилучення Асоціації психіатрів Росії із членів Європейської психіатричної асоціації (ЄПА). Наразі членство країни-агресора призупинено.
— Які першочергові виклики тоді постали перед фахівцями у сфері ментального здоров’я і перед закладами психіатричної допомоги зокрема?
— У перші 3–6 місяців війни це були закриття закладів охорони здоров’я через бойові дії та їх фактичне знищення, відсутність або нестача медикаментів у лікарнях та аптеках, порушення логістики постачання ліків усередині країни, дефіцит персоналу тощо. Уже у квітні 2022 року ми бачили скорочення госпіталізації майже в усіх лікарнях України, більше в східних і південних регіонах та в зоні активних дій, а також зменшення працівників психіатричних лікарень у регіонах активних бойових дій, як порівняти з довоєнним місяцем.
Зазначу, що наша робота з наслідками війни почалася ще далекого 2014 року. Саме тоді в Слов’янську зруйнували першу психіатричну лікарню й перед нами постала проблема евакуації пацієнтів і релокації закладу. Найболючіше, що ми на власні очі побачили складні поранення й людські втрати. Хто ж знав, що ситуація повториться.
— Хочеться зрозуміти, що тоді відбувалося на місцях і завдяки кому лікарні все ж працювали, попри безліч проблем.
— Я хочу виокремити волонтерів, які на початку вторгнення відіграли величезну роль. Щоб хоча б якось полегшити їхню роботу, ми з колегами розробили й провели опитування керівників психіатричних закладів щодо їхніх поточних нагальних потреб. Потім таке ж опитування повторювали ще двічі — через шість місяців і півтора року війни. Далі цю інформацію опрацьовували волонтери. У такий спосіб гуманітарну допомогу отримали психіатричні лікарні Чернігова, Миколаєва, Житомира, Слов’янська, Краматорська, Запоріжжя, Кривого Рогу. Тут хочу згадати також історію із Чернігівською психіатричною лікарнею, яка певний період перебувала під окупацією. Наші фахівці, члени Асоціації психіатрів України, спільно з волонтерами вибудували цілу систему з доставки гуманітарної допомоги пацієнтам і персоналу закладу, які опинилися в тяжких умовах.
— Які ментальні порушення наразі найчастіше бувають в українців?
— За даними багатьох наукових досліджень, які провели українські науковці спільно з міжнародними партнерами, сьогодні українці часто страждають на депресію, тривожні розлади, розлади сну, ПТСР.
Також збільшилася кількість звернень із розладами харчової поведінки. Офіційні дані під час війни не публікують, але цю проблематику активно вивчають.
— Ідеться здебільшого про легкі ментальні порушення чи кількість випадків тяжких психічних станів теж зросла?
— Так, зросла. Ми спостерігаємо таку тенденцію вже сьогодні. Результати нещодавнього дослідження психічного здоров’я студентів після півтора року від початку повномасштабного вторгнення показали істотне погіршення порушень психічного здоров’я респондентів під час війни, як порівняти з її першими місяцями.
Значно почастішали симптоми депресії: щонайменше в кожного третього виявили помірні й важкі симптоми хвороби.
— А які загалом прогнози на наступні роки?
— Прогнози науковців невтішні: збільшення на 1–2 мільйони людей з психічними розладами з тяжким та середньо-тяжким перебігом, що потребуватиме спеціалізованих послуг; збільшення на 2–3 мільйони людей з психічними розладами з легким перебігом, що потребуватиме психологічної допомоги низької інтенсивності; збільшення групи ризику, яка потребуватиме навичок самодопомоги, на 18 мільйонів людей, збільшення навантаження на гарячі лінії психологічної підтримки тощо.
Згідно з даними ВООЗ, кожен четвертий українець має ризик розвитку психічних захворювань унаслідок війни.
Очікується разюче збільшення випадків посттравматичного стресового розладу й депресії, вживання психоактивних речовин, збільшення числа соматичних проблем, таких як інфекції, алергії, серцево-судинні проблеми, психосоматичні скарги, підвищення ризику проблем із психічним здоров’ям у дітей матерів із ПТСР.
— Які ментальні проблеми нині поширені серед студентів?
— Психічне здоров’я студентів — одне з важливих питань сьогодення. Команда вчених, психіатрів і медичних психологів за фінансової підтримки НФДУ протягом півтора року вивчали стан психічного здоров’я студентської молоді й розробили комплексну модель його захисту.
Результати дослідження показали значну поширеність симптомів ПТСР (66,3 %), депресії (67,6 %) і тривожного розладу (80,4 %). Порушення сну (18,7 %), розлади харчової поведінки (31,3 %) і проблеми, пов’язані із вживанням алкоголю (15 %), були в значно меншої кількості студентів. Дослідження, яке провели повторно через 18 місяців війни, показало зміну деяких показників, як порівняти з її першими місяцями. Отже, показники депресії явно погіршилися (85,8 %), тоді як симптоми ПТСР зменшилися. Крім того, проведений аналіз підтвердив, що студенти — одна з найвразливіших категорій і вони найменше серед інших шукають допомогу.
До того ж погіршення стану психічного здоров’я в середньому на 30 % впливає на зниження академічної продуктивності студентів. При тяжких симптомах психічних порушень їхній негативний вплив на академічну діяльність студентів сягає понад 17 % у випадку депресії та понад 12 % у випадку тривожного розладу.
— Як щодо військовиків? З якими психологічними труднощами вони найчастіше мають справу?
— Тут треба чітко розрізняти військовиків, які перебувають в зоні бойових дій, і ветеранів, які адаптовуються до життя в тилу. Однак і ті, і ті постають перед широким спектром психологічних труднощів. Коли говоримо про активних військовиків, ми маємо допомогти їм виконувати свої обов’язки, а саме навчити технік зниження тривоги й алгоритму дій у кризових ситуаціях.
Тривале перебування на передовій, потреба ухвалювати швидкі рішення, підвищена пильність, агресивність у відповідь на загрозу викликають постійний стрес, високе навантаження, гострі стресові реакції.
Спостереження за травматичними подіями, стражданнями цивільних і гибеллю товаришів викликають вторинну травматизацію, а безсоння й нічні кошмари ускладнюють нормальне функціонування на полі бою.
— А ветерани?
— Після повернення додому ветерани можуть переживати складнощі в соціальній взаємодії, відчуження від родини й друзів, напруженість у сім’ї, агресивну поведінку або відстороненість, труднощі в працевлаштуванні, зловживання алкоголем чи наркотиками (як спосіб упоратися зі стресом, болем чи емоційним дискомфортом), іноді хронічний біль або психосоматичні захворювання через постійний стрес. Повторне переживання травматичних подій, флешбеки, гіперпильність, а також відчуття втрати сенсу життя, інтересу до звичних занять, ізоляція — усе це може призвести до посттравматичного стресового розладу, депресії чи суїцидальних думок.
У цій жорстокій війні ми часто стикаємося з моральною травмою, почуттям провини, особливо у ветеранів, за якісь дії, що призвели до втрати побратимів на війні чи загибель цивільних.
— Як фахівець із практичним досвідом роботи, розкажіть про дієві підходи до психологічної реабілітації ветеранів.
— Безперечно, це комплексний підхід, що містить медичні, психологічні, соціальні й освітні підходи. Науково доведені психотерапевтичні інтервенції: когнітивно-поведінкова терапія — один з найефективніших методів лікування ПТСР, депресії та тривожних розладів; десенсибілізація і переробка за допомогою рухів очей — міжнародно визнаний метод, що показав високу ефективність у роботі з травмами; пролонгована експозиційна терапія, яка допомагає ветеранам поступово знижувати емоційну реакцію на травматичні спогади.
Важливе місце в системі реабілітації займають групи взаємопідтримки, де ветерани діляться досвідом і можуть знайти однодумців; освітні й кар’єрні програми; програми професійної реабілітації, а саме підтримка в працевлаштуванні чи відкритті власного бізнесу. Наприклад, 2024 року факультет психології КНУ імені Тараса Шевченка доєднався до благодійної ініціативи «Ветеранська хата», мета якої — реабілітація ветеранів російсько-української війни. Відтепер ветерани й члени їхніх родин можуть вступити на магістратуру з психології та здобути новий фах. Перший набір із 14 осіб уже проходить навчання.
Загалом методів реабілітації досить багато. Ще можна говорити про регулярні заняття спортом, а також інноваційні інструменти, наприклад VR-терапія, музична й арттерапія, кінезіотерапія, екотерапія (залучення природи в процес реабілітації).
Однак робота над розробленням і тестуванням новітніх методик реабілітації триває. В Інституті психіатрії КНУ в листопаді 2024 року створили Центр психічного здоров’я ветеранів та їхніх родин, який буде науково-методичним та освітнім простором для впровадження доказових практик, щоб надати допомогу ветеранам та їхнім родинам.
— На вашу думку, чи ефективна державна політика України в контексті підтримки ментального здоров’я населення?
— Це нелегке запитання. На сьогодні не існує критеріїв ефективності. Шкода, що саме війна Росії в Україні зробила проблему збереження психічного здоров’я актуальною, однак безпосередньо для системи це шанс на розвиток і сучасні зміни. Країна нарешті усвідомила важливість цього питання для національної безпеки. Зробили дуже важливі кроки, такі як ініціатива першої леді — Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?», створення Координаційного центру психічного здоров’я КМУ, ухвалення ВРУ закону про систему психічного здоров’я.
Радянську систему надання психіатричної допомоги зруйновано. Ми на перехідному етапі, що дуже важкий і болючий як для фахівців, так і для користувачів послуг.
— Як загалом можна схарактеризувати сьогоднішню українську систему охорони психічного здоров’я? Чи відбулися в ній зміни за останні три роки?
— Українська система психіатричної допомоги сьогодні все ще залишається орієнтованою на стаціонарну допомогу. Психіатричні лікарні взяли на себе всі складнощі й проблеми надання психіатричної допомоги в перші місяці війни. Наразі держава ухвалила рішення про зміну акценту на позалікарняну допомогу, створення центрів психічного здоров’я в громадах, інтеграцію психіатричних відділень у соматичні лікарні, навчання питань скринінгу та виявлення психічних розладів сімейних лікарів. Новий напрям — практичні навички самодопомоги для всього населення країни.
Головне — держава почала усвідомлювати важливість питання охорони психічного здоров’я, а суспільство — приймати людей з відповідними проблемами. У грудні 2017 року КМУ затвердив Концепцію розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030-го. На початку 2025 року Верховна Рада ухвалила закон про систему охорони психічного здоровʼя в Україні.
Також оприлюднено рекомендації профільної Комісії, яка складається із 40 міжнародних фахівців із 12 країн. Експерти безперервно досліджували ситуацію в Україні протягом двох років. У листопаді 2024-го в журналі The Lancet Psychiatry надрукували статтю «Комісія Ланцету психіатрії з питань психічного здоров’я в Україні» — стратегічний документ розвитку системи психічного здоров’я в Україні.
— Як пересічній людині зрозуміти, що їй точно потрібна психологічна чи навіть психіатрична допомога?
— Нещодавно на прийомі одна з пацієнток почала розмову так: «Я потребую допомоги психіатра. Уперше звертаюся до фахівця. У мене вже тривалий час певні проблеми, з якими я намагалася впоратися сама. Однак, коли відчула, що не можу зранку піднятися з ліжка, зрозуміла, що мені потрібна консультація спеціаліста».
Якщо емоційний чи психічний стан заважає життю, роботі, стосункам або якщо ви відчуваєте втрату контролю над собою — варто звернутися до спеціаліста. Якщо ж це тимчасовий стрес, з яким ви ще можете впоратися самостійно, варто спробувати відпочити, поговорити з близькими. Якщо результату немає чи стан навіть погіршився — бажано не відкладати звернення до спеціаліста.