Сучасне покоління студентів має перед собою зовсім інші виклики, ніж їхні ровесники чверть століття тому. Побутує думка, що половина професій, що їх здобуватимуть молоді люди через двадять років, ще навіть не існують. У чому, на Вашу думку, полягає специфіка навчання нинішнього покоління? Як варто було б під нього адаптувати програми вишів, українських та західних?
– Нове покоління відкрите і вже налаштоване на глобалізований світ. Воно не просто володіє, приміром, англійською мовою, воно володіє світовою мовою технологій, трендів і має доступ до всього, що відбувається, завдяки інтернету. І це добре. Нове покоління мобільне, і це теж треба вітати і максимально підтримувати. Дуже добре, що Україна долучилася до Болонського процесу. Добре як для українських студентів, так і для студентів, які приїжджають в Україну. Вважаю ці інтеграційні процеси надзвичайно важливими і корисними, оскільки вони дозволяють – навіть якщо часом це радше теорія, ніж практика – «пересуватися» навчальними закладами і країнами, набуваючи різного досвіду. Поза всім, це закладає підвалини майбутніх співпраць.
Не забуваймо також про проблему викладацького складу: нове покоління потребує викладачів, здатних адаптуватися.
Чи стежите Ви за реформою української вищої школи і які маєте від неї враження?
– Намагаюся стежити. Радію, що є молода і компетентна команда, яка чітко розуміє потреби і дійсно намагається реформувати, підтягуючи до західних стандартів. З деякими доводилося зустрічатися, і враження дійсно позитивні. Робота, яку потрібно провести, справді титанічна, і до того ж, у не найкращих умовах. Стара система опиратиметься, але процес вже пішов. Можливість пересування, про яке вже говорили, створює конкурентне середовище і змушує навчальні заклади показувати якість і, остаточно, боротися за студента – рейтинги університетів і перші показники подачі документів говорять самі за себе. Відкритість і конкурентність – запоруки успіху.
Читайте також: Ірина Дмитришин про просування української літератури на Заході
Чи виріс інтерес до українських студій у Франції у світлі останнніх подій?
– Так, виріс. Як до мови, так і до України як об’єкту вивчення серед політологів, істориків.
Раніше вивчати українську в Інституті східних мов приходили переважно студенти з українських родин, або люди, так чи інакше пов’язані з Україою. Чи зберігається ця тенденція понині?
– Ні. Зараз більшість студентів не мають родинного зв'язку з Україною. Прийшли натомість французи, які пов'язують своє професійне майбутнє з Україною. Люди, які відкрили для себе Україну останніми роками і вже що називається "не покинуть". Це цікаві студенти, які вбирають все.
Ваша кафедра — єдина можливість у Франції здобути вищу освіту з українською спеціалізацією?
– Україністика була створена наприкінці тридцятих років, перед Другою світовою війною, спочатку як факультатив, стараннями головно Ілька Борщака, і вжа після війни набула обрисів справжнього факультету у Департаменті східно-європейських мов, поряд з польською, болгарською, чеською… Це єдиний вищий навчальний заклад у Франції, де є повна програма викладання : мова, історія, література, мистецтво. З цього року сподіваємося відкрити вечірні курси, для тих хто не в змозі прийти вдень.
Читайте також: Вчити чи муштрувати
Згідно з щоденним досвідом, французька модель, яка ставить собі мету забезпечити максимально широкий доступ абітурієнтів до вищої освіти, себе виправдовує?
Франція має як елітарну так і егалітарну освіту. Є загально доступна система : будь-хто за наявності еквіваленту нашого атестату про середню освіту може записатися до університету. І першим фільтром буде перша сесія. В кінці навчального року студентів меншає. Але студент може перездати, доздати, знову записатися, перейти в інший університет якщо він з'ясував що помилився. Може почати диплом у одному, а закінчити в іншому закладі, якщо приймальна комісія факультету дозволяє. Є також елітнарні заклади, до яких треба вступати, але кандидат може ходити на підготовчі курси, готуватися в інших закладах. Головне поступити. Але, такі заклади як Інститут Політичних Наук дозволяє тільки одну спробу, щоб не ставити у нерівні умови кандидати який здає вперше і того хто вже пробував. Таким чином Франція надає рівні можливості всім, що відповідає одному з гасел Французької революції!
Яку систему освіти з існуючих Ви вважаєте найпрогресивнішою і чому?
– Що є мірилом «прогресивності»? Кількість студентів? Нобелівських лауреатів? Індекс «щастя» у країні? Що нам ближче: французька егалітарність чи англосаксонська елітарність? Максимальний доступ чи створення умов для обмеженої кількості? Напевне Україна пройде через певні проміжні етапи, перш ніж виробить найбільш адаптовану систему. На мій погляд, введення систем незалежних анонімних загальних умов є найкращою запорукою того, що проходитимуть найкращі, ті, які дійсно заслуговують, без корупційних «засобів» які взагалі повинні зникнути. Далі цю майбутню еліту потрібно підтримувати через систему стипендій: брак коштів не повинен у нормальній державі бути на заваді талановитій дитині.