Він повторив давнішу погрозу Дональда Трампа. Але, за словами посла, численні президенти США просили «найбільшу економіку Європи платити за свій захист» і до Трампа. Оскільки Берлін і далі відмовляється виділяти достатньо коштів для західного союзу, то тепер Америці доводиться на це реагувати.
У цій погрозі маніфестується вся плутанина в ставленні уряду Трампа до європейських союзників НАТО. Гостра американська критика браку готовності Берліна робити відповідний вклад у трансатлантичну оборону цілком виправдана. Попри відчутне зростання цьогорічні видатки Німеччини на оборону становлять 1,36% ВВП, це значно менше, ніж мета НАТО — заплановані на 2024 рік 2%. Німецький уряд заявив, що до того часу планує збільшити німецький оборонний бюджет лише до 1,5%. Проте з актуальним фінансовим плануванням не вдасться досягти навіть цього.
Однак погрожувати через це виведенням частини контингенту з Німеччини парадоксально та ірраціонально.
Читайте також: DIE WELT: Росія посилює експансію, гонка озброєнь на Балканах
Від таких погроз створюється враження, що 35 тис. американських солдатів розміщені в Німеччині насамперед для того, щоб зробити німцям ласку й зменшити їхні видатки на оборону. Справжньою ж причиною є те, що Німеччина політично, економічно та геостратегічно найважливіша країна Європи. Здається, ще Лєнін казав: «Хто має Німеччину, має Європу». Якби США зараз добровільно вийшли з цієї країни, вони зашкодили б передовсім власним геостратегічним інтересам і покарали б цим усіх інших європейських союзників, для яких гарантоване перебування Німеччини в західному союзі — суттєва передумова їхньої безпеки. Ніщо так ефективно не гарантує вірність Німеччини Альянсу, як присутність американських підрозділів на німецькій землі. Тому в разі виведення звідти американських військ привід для радості матимуть Владімір Путін і його німецькі помічники, вірні лєнінським принципам.
Проблемою є й те, що значна частина німців не сприймає як погрозу заяву про ймовірний вивід американських військ. Зважаючи на зростання скептичних до Америки настроїв серед німецьких виборців, малоймовірно, що Берлін, злякавшись владного слова США, таки піде тепер на збільшення свого військового бюджету. Навпаки: погрози Вашингтона посилюють ті сили в Німеччині, які вже протягом тривалого часу повторюють, що на американські гарантії безпеки однаково більше не можна покладатися. А перспектива можливого виходу США дає ще один стимул антиатлантичним силам, які воліли б відмежувати Німеччину від Америки сьогодні, а не завтра, та об’єднатися з Росією в «спільну архітектуру безпеки». Позиція провідного члена фракції партії «Ліві» в Бундестазі унаочнює, кого найбільше тішить заява Ґренелла: «Частковий вивід — це, нарешті, хороша ідея Адміністрації США. […] Федеральний уряд повинен прийняти цю пропозицію з удячністю й наполягати на тому, щоби першою вивели розміщену в Німеччині американську ядерну зброю».
Утім, це аж ніяк не свідчить проти розміщення американських частин у Польщі, якщо воно стратегічно обґрунтоване. Але логіка аргументів, якими послуговується посол США в цій країні, дивна: «Польща виконує свої фінансові зобов’язання щодо НАТО витрачати на оборону 2% ВВП. Німеччина — ні. Ми вітатимемо рішення про переведення американських сил із Німеччини до Польщі». Це звучить так, ніби присутність американських підрозділів є винагородою за правильну платіжну мораль. Натомість критерієм під час вибору місця для позицій американських частин у Європі має бути найдоцільніше їхнє розташування з огляду на безпеку всієї Європи. Чи тепер армія Сполучених Штатів функціонує як приватна служба безпеки, що працює на того клієнта, який найбільше платить?
Читайте також: ЄС необхідна стратегія кібербезпеки
З усіх можливих засобів тиску, які варто застосовувати, щоб стимулювати Німеччину виконати свої зобов’язання перед НАТО, найменш дієвою є публічна заява США про плани покинути країну, а отже, фактично передати її антиамериканцям і друзям Путіна від лівих до правих. Тенденційному підриву західної обороноздатності через хронічне небажання Німеччини захищатися нерозумно протиставляти власну недалекоглядність, ставлячи під сумнів засади західного оборонного союзу.
Нічого в цьому твердженні не змінює й те, що такі міркування Трампа й Ґренелла малоймовірні. Сполучені Штати вже надто багато інвестували у свою військову інфраструктуру в Німеччині, щоби брати на себе ще й фантастичну ціну переведення підрозділів. Але й розкидання самими лише легковажними публічними погрозами позбавити захисту союзників, якими західний Альянс незадоволений, засадничо послаблює його й тішить ворогів.