“Росія зуміла посварити американців з Ізраїлем та Саудівською Аравією”, “Росія домоглася саме тих угод про іранські ядерні програми, на яких наполягала”… Побіжний перебіг публікацій формував безнадійний висновок, ніби “Путін знов всіх обіграв” і “всьо пропало”.
“То все пропаганда, – вів своєї досвічений працівник французького зовніщньополітичного відомства. – Угода з Іраном — це передовсім низькі ціни на нафту, причому надовго. Вони будуть виснажувати й без того послаблену російську економіку. Не буде з чого Москві знову розмахнутися та розпочати нові військові програми. Ясно, що Саудівська Аравія обурюється угодою з Іраном: експортні прибутки цієї держави також знизяться. Дійсно, незадоволений Нетаньяху: Іран не раз відверто висловлювався за ліквідацію держави Ізраїль. Ситуація більш ніж складна. Але, повір, багатоходовка спрацює на український інтерес. Бо є тут ще один аспект — з відновленням американо-іранського діалогу Москва втрачає ексклюзивність та значущість у перемовинах із Тегераном”.
Читайте також: Радбез ООН розгляне угоду з Іраном вже наступного тижня – дипломати
Геополітика — територія великих багатоходовок. Російські медіа впевнено сурмують перемогу, цитуючи Обаму, який нібито висловив комплімента Москві. У тому сенсі, що Росія “допомогла” в переговорах із Тегераном та “не стала мститися за непорозуміння довкола українського питання”. Щоправда, схожої прямої цитати американського лідера на офіційному сайті Білого Дому не знайшлося, але менше з тим: коли це “Спутник”, хоч і франкомовний, надто піклувався про точність джерел та посилань? Нам, як то кажуть, не звикати.
Обгрунтовуючи свою “перемогу” в іранському питанні, Москва вихваляється не лише зорганізованою “сваркою” між Вашингтоном, Тель-Авівом та Ер-Ріядом, але й вмістом угоди, яка нібито дозволяє Ірану, трохи помудривши, збагачувати свій уран на російських заводах. Це так і не так. “Санкції ЄС проти Росії продовжені до 31 січня 2016 року, – наголошує економічний аналітик Ремі Пайє. – Це означає, що Росія й мріяти не може, принаймні до цього часу, про програми з подвійними технологіями, до яких належить і обробка урану. Це все більше “гарне обличчя при поганій грі”. Якщо за санкцій іранські фізики-атомщики могли працювати тільки з росіянами, то тепер діапазон можливих співпраць для Тегерана розширився. Щоправда, виключно в конетксті мирних ядерних програм, але й це – обширний економічний сектор. Легко передбачити, що співпраця з французами та британцями може виявитися для іранців набагато перспективнішою. І сидітиме конфліктотворець Москва біля розбитого корита, як персонаж відомої російської казки”.
Читайте також: Угоду щодо ядерної програми Ірану уклали після двох тижнів перемовин – дипломати
Залишається розібратися ще з одною комунікативною технологією, стосовно Ірану, яку активно насаджує Росія й проросійське лоббі у Франції. Чимало коментаторів, – і звідки ж стільки експертів знайшлося, невідомо, – розповідають, де лише можуть, ніби “Іран поміяли на Україну”. Чи справді так? Ці міркування спростувала не тільки помічник Державного секретаря США Вікторія Нуланд, але й джерела Тижня в МЗСі Франції. “Дійсно, іранський “козир” систематично використовувався в переговорах стосовно України, – сказав чиновник, який побажав залишитися не названим. – Прихильники відміни санкцій навіть надуживали цим аргументом. Мовляв, якщо ми геть розсваримося з Москвою, то втратимемо останню ниточку контактів із Тегераном. Проте, навіть якщо в самій угоді російській стороні зроблено чимало поступок, сам факт нового, плюралістичного полілогу з Іраном якраз дозволяє менше оглядатися на Москву. Залишилася Ісламська Держава і Сирія, де Росія зберігає очевидний пріоритет. Саме тут є підводні камені, які можуть нашкодити інтересам України. А от іранський козир відіграв своє.”
Отже, чи виграла Україна від зняття санкцій з Ірану? Ще ні, але може виграти. Геополітична шахівниця повністю перезавантажилася. На енергетичні ринки повернувся дуже потужний гравець, якого Росія хоче бачити союзником. У Ірана між часом з”явилися цікавіші перспективи й пропозиції. Нова ситуація — гідний виклик українській дипломатії, в якої є час принаймні до кінця січня наступного року розіграти довкола Ірану власну партію.