Іранські дрони для Росії: реальність чи гра Тегерану на нервах Заходу?

Світ
25 Серпня 2022, 14:35

Нещодавно українське суспільство сколихнула новина про те, що Іран готовий постачати – і буцімто вже навіть поставив – бойові безпілотники в Росію. Спробуємо розібратись, чи справді Іран продаватиме Росії БПЛА, чи це є елементом більш далекоглядної політичної гри Тегерану?

 

Які безпілотники наразі має на озброєнні Іран?

 

Інформація про арсенал іранського озброєння часто не дуже точна. В країні майже немає іноземних експертів, а режим дуже ретельно ставиться до збереження своїх військових таємниць і веде постійну боротьбу проти «ворожих шпигунів». Навіть будь-яка інформація про бази, де виробляють озброєння, в тому числі й БПЛА, ніколи офіційно не підтверджується. Вже багато років Іран вперто намагається зарекомендувати себе однією з найпотужніших «безпілотникових» держав на Близькому Сході. Протягом чотирьох десятиліть з часів перемоги ісламської революції в 1979 році, Іран поступово нарощував свій потенціал, покращуючи свої технології самостійно, або за допомоги шпигунства. Тому невдовзі він зумів не лише частково задовольнити власні потреби в БПЛА, а й почав постачати їх своїм салелітам або «дружнім державам», як-от скажімо Венесуелі. Тож що саме Іран має на озброєнні?

 

Наразі Іран має в своєму розпорядженні досить багато різних безпілотників – понад сотню різних моделей, які вироблялися, виробляються чи тільки були заявлені. Зазначимо кілька найпоширеніших типів БПЛА, які активно використовуються регулярною іранською армією (Артеш) і КВІРом (Корпусом Вартових Ісламської Революції) як для внутрішніх потреб (наприклад для патрулювання Перської Затоки), так для продажу за кордон.

 

Shahed-129. Це розвідувальний і ударний БПЛА, який за деякими повідомленнями може працювати до 24 годин; з максимальним навантаженням до 400 кг і дальністю ураження до 2000 км при використанні наземних або повітряних ретрансляційних станцій (оскільки базова версія цього БПЛА не може підключатися до супутникового зв’язку). Shahed-129 вперше передали на озброєння іранській армії в 2012 році.

 

 

Mohajer-6. Цей безпілотник може відлітати на відстань до 200 км, й безперервно працювати до 12 годин. Mohajer-6 може нести вантаж вагою до 40кг. За повідомленнями іранських медіа, цей БПЛА може бути озброєний зенітними ракетами типу Qaem. Повідомляється, що іранські військові використовували Mohajer-6 проти пов’язаних з Аль-Каїдою бойовиків Джейш уль-Адль, які проникали на територію південно-східного Ірану з Пакистану. В липні 2019 року його використали проти курдських повстанців в Іраку. За деякими повідомленнями, Mohajer-6 є теж на озброєнні у Венесуели.

 

 

Shahed-191. Цей БПЛА має заявлену швидкість до 300км/год, вантажну потужність 50кг і заявлену дальність 450км. Іран стверджує, що Shahed-191 може нести боєголовки Sadid-1 (Sadid-342), але цю інформацію важко підтвердити через треті джерела, адже Іран ніколи так і не продемонстрував заявлені можливості цього безпілотника.

 

 

Ababil-3 має максимальний радіус дії до 250 км і, як повідомляється, може перебувати в повітрі до 8 годин на висоті 5 км. Ababil-3 був вперше представлений для іранської армії в 2010 році. В квітні 2020 року іранська агенція Таснім повідомила, що Іран представив нову версію Ababil-3, й хоча раніше Ababil-3 був розвідувальним дроном, оновлений БПЛА буде переносити керовані ракети типу Qaem-1,5 і 9.

 

 

Karrar – це іранський безпілотник, який представили у 2010. Може озброюватись крилатими іранськими ракетами Kowsar.

 

 

Окрім цього, в різних конфліктах були помічені такі моделі, як Ababil-2, Sammad-2, Sammad-3, Shahed-123, Shahed-131/136 і Kian-2. Іран неодноразово передавав своїм сателітам такі БПЛА, як Mohajer-6, Sammad-2 i Sammad-3 – скажімо, хуситам в Ємені або шиїтському військовому угрупуванню Ката’іб Хезболлах в Іраку та Сирії. Такі або схожі безпілотники використовували під час атак на Саудівську Аравію. У березні 2022 хусити заявили, що вони завдали удару по нафтопереробних потужностях біля Ріяду дронами типу Sammad-3. Іран теж продавав Ababil-3 і Mohajer-6 в Судан і Ефопію, незважаючи на ембарго на постачання зброї в Хартум.

 

За неофіційною інформацією (іранський режим зі зрозумілих причин тримає дані про свою військову промисловість в таємниці), в Ірані є декілька заводів, де виробляють розвідувальні або бойові безпілотники. Це, перш за все, база Шахін Шахр біля Ісфагана. Іран не розголошує того, скільки безпілотників він виробляє та які потужності має. В травні 2022 року Іран урочисто відкрив завод з виробництва безпілотників у сусідньому Таджикистані, який став першими офіційно заявленим заводом з виробництва безпілотників за кордоном (раніше були повідомлення про потужності в Сирії). Іран стверджує, що тут виготовлятимуть дрони типу Ababil-2.

 

Чи передавав Іран свої БПЛА Росії?

 

На початку липня Білий Дім заявив: «Наша інформація вказує на те, що уряд Ірану готується у прискорені терміни надати Росії декілька сотень безпілотних літальних апаратів, зокрема таких, які можуть бути використані, як зброя». Але невдовзі після цього, а саме 26 липня, речник Ради національної безпеки Джон Кірбі під час розмови з журналістами неочікувано заявив, що Сполучені Штати «не побачили жодних ознак того, що фактична доставка або закупівля іранських безпілотників російським міністерством оборони вже відбулися».

 

Тож чи продав Іран безпілотники? Про те, які саме безпілотники Іран начебто погодився постачати Росії точної офіційної чи неофіційної інформації немає. За неофіційними даними, які з’явилися у західній пресі, Росія уклала угоду з державною іранською компанією «Індустріальна Компанія Іранського Авіабудівництва» (Sherkat-e Sanayi’ Havapeymasazi-e Iran) на поставки сотень дронів. Сполучені Штати не підтвердили типи та точну кількість безпілотників, які нібито передали.

 

Українські медіа повідомляли про передачу Shahed-129, схожа інформація вже була й в російській пресі, які теж повідомили про нібито передачу Ababil-3 i Mohajer-6. Іранська преса, наприклад газета Аср Іран, повідомила, що Росія начебто розглядає закупівлю БПЛА Shahed-129 і Mohajer-6, а російська делегація відвідала повітряну базу КВІРу в Кашані, де вони ознайомились з БПЛА типу Shahed-129 i Shahed-191 (Саєґе).

 

Читайте також: Іран в тилу російсько-української війни

 

Офіційного чи неофіційного підтвердження того, що Іран вже передав, або на момент написання статті вже готовий передати Росії «сотні», або хоча б «декілька десятків» дронів, з надійних джерел немає. Аналітичний центр Institute of Study of War, чию інформацію згодом цитували низка західних і українських видань, а також опозиційний іранський канал в Лондоні Iran International стверджували, що Іран «вже передав Росії 46 безпілотників». Насправді, ця інформація базувалась на заявах Олексія Арестовича, чиї дані вже не вперше викликають глибокі сумніви.

 

За словами посла України в Ірані Сергія Бурдиляка, посольство проводило неофіційні переговори з деякими представниками Меджлісу (іранського парламенту), які запевняють, що принаймні на 15 серпня запитів про підтвердження поставок військового озброєння іноземній державі не надходило.

 

Росія вже не вперше використовує іноземні безпілотники. Наприклад в 2010 році Росія й Ізраїль підписали угоду на постачання в Росію розвідувальних БПЛА вартістю $400 мільйонів. В 2015 році Росія та Ізраїль підписали угоду на ліцензійне виробництво в Росії ізраїльського дрона IAI Searcher під назвою Forpost. Ізраїль сподівався, що взамін на це Росія утримається від постачання свого озброєння в Іран.

 

Чи має Іран технічну можливість поставити обіцяну кількість БПЛА?

 

По-перше, за підрахунками Washington Institute, для того, аби виконати обіцяний план з «кількома сотнями» безпілотників, Ірану буде потрібно дуже багато часу, навіть у разі, якщо Іран суттєво збільшить і пришвидшить виробництво дронів на своїх вже наявних базах. Навіть турецька компанія Baykar, за даними Reuters, може виготовити до 200 дронів на рік. Іранські потужності від такої кількості суттєво відстають. Ні міжнародні медіа, ні Білий Дім, який власне і оприлюднив дані розвідки про те, що Росія може спробувати купити дрони, ні іранська преса, ні навіть джерела, пов’язані з офіційним Тегераном, не повідомили про ймовірні терміни прибуття іранських БПЛА в Росію.

 

По-друге, також існує проблема комплектування та запчастин. В даний момент Іран не має можливості самостійно забезпечити виробництво усіх деталей та електроніки, в тому числі й запчастин для двигунів. В минулому Іран не раз був змушений звертатися до постачальників із, скажімо, Китаю.

 

Читайте також: Близькосхідний фронт російсько-української війни

 

По-третє, якщо Іран навіть і спробує передати Росії значну частину вже наявних у себе безпілотників, дуже ймовірно, що це будуть безпілотники різних типів, що в свою чергу дуже ускладнить процес навчання російських військових. Треба також мати на увазі, що присутність іранських інструкторів в Росії чи на окупованих українських територіях може викликати різку негативну реакцію не лише міжнародної спільноти, а й внутрішньої аудиторії в Ірані, навіть серед консервативних урядових кіл. Адже загибель іранських військових в Сирії чи Іраку, які іранських режим вже протягом 40 років вважає безумовною сферою свого впливу і «природною» територією своїх інтересів – це зовсім інше, аніж потенційна загибель іранців в російській війні проти України на боці Росії.

 

Варто пам’ятати й про те, що Іран публікує дуже мало даних, щодо того, які саме безпілотники Іран вже використовував у воєнних конфліктах (скажімо у Сирії, Ємені або Іраку) і як ці безпілотники показали себе під час безпосередніх бойових дій. Крім того, не секрет, що іранський режим часто має звичку перебільшувати свої військові і наукові можливості з метою пропаганди, тож наразі дуже важко спрогнозувати, наскільки іранські дрони зуміють вплинути на хід російської війни проти України.

 

Захід чи Росія? Чому Іран таки прагне відновлення співпраці із Заходом

 

Сьогодні завданням номер один для Тегерану є підписання угоди із Заходом по іранській ядерній програмі для того, щоб забезпечити якомога швидше зняття санкцій. За повідомленнями міжнародних ЗМІ, угода зараз перебуває на фінальній стадії підписання. Після того, як Сполучені Штати в односторонньому порядку вийшли з договору в 2018 році, економічне становище в Ірані різко погіршилось, а народне невдоволення сягає критичної межі. З весни 2018 до весни 2022 року ріал, іранська національна валюта, втратила майже 800% свої реальної вартості. Після повернення санкцій в 2018 році Іран був позбавлений можливості повноцінно продавати нафту на міжнародних ринках.

 

Це, між іншим принесло додаткові мільярди доларів прибутку в російську економіку. В травні 2017 року ціна на нафту Brent коливалась між 46$ і 51$ за барель, а в травні 2018, коли Дональд Трамп оголосив про вихід Штатів з ядерної угоди, ціна стрибнула до 78$. Таке різке зростання цін (майже на 60%) призвело до того, що Росія неочікувано для себе стала отримувати додаткові $110 мільйонів за день і прогнозовні додаткові $40 мільярдів за рік. В листопаді 2019 року Іран був змушений різко відмінити субсидії на бензин для більшості населення. Це призвело до чи не найбільшої хвилі протестів, яка сколихнула Іран з 2009 року. Тоді в сутичках з поліцією на вулицях іранських міст і в поліцейських відділках від тортур загинуло більш ніж 1000 демонстрантів.

Протести в Ірані після здорожчання палива у листопаді 2019 року

 

Навесні 2022 року Іран змушений був підняти ціни на хліб (що частково було спровоковано війною Росії проти України) і медикаменти (ціна на ліки навіть іранського виробництва подекуди зросли втричі). За даними Центру Статистики Ірану, інфляція на продовольчі товари зараз сягає 90%. За словами Асадоллаха Карґара, голови іранської Асоціації Виробників Фруктів та Овочів, через зростання цін, споживання овочів та фруктів, однієї з найважливіших складових іранського раціону, впало на 50%. Навіть за останній рік продаж яловичини впав на 20%. Ціни на молочні продукти за останній рік подекуди зросли на 80%. В червні цього року іранська газета Етемаад повідомила, що в різка нестача продуктів харчування вже дуже скоро може зачепити різноманітні державні установи, як от скажімо лікарні, в’язниці або будинки для пристарілих. В червні цього року навіть офіційні показники інфляції становили 52.5%. Бюджетний дефіцит – 50%. Країну час від часу охоплюють протести держпрацівників, а серед них є вчителі, працівники фабрик та нафтопереробних заводів.

 

Отож, уряд у Тегерані терміново потребує грошей, яких взяти ніде. Негайне вливання грошей в іранську економіку й залучення довгострокових інвестицій – це єдиний спосіб порятунку для режиму. Іранська влада чудово розуміє, що, якщо країну сколихнуть нові хвилі протесту, це вже будуть не спорадичні протести вчителів, лікарів або прошарків, які живуть поза межею бідності. За теперішньої ситуації будь-який інцидент, як-от різке підвищення цін у 2019 році, може призвести до мільйонних протестів, які теоретично можуть похитнути режим або занурять країну в некерований хаос. За обставин, що склались, режим в Тегерані перебуває в найважчому становищі починаючи з 1979 року. За останні кілька років майже всі протести починались проти погіршення рівня життя і зростання цін, а завершувались політичними гаслами. Слогани на кшалт «смерть ісламській республіці», або ж «смерть Хаменеї» тепер стали буденними. Але найцікавішим в цій ситуації є те, що стосунки Ірану й Росії зараз не менш напружені, ніж стосунки із Заходом.

 

Росія для Ірану – це ключовий конкурент

 

Історично взаємовідносини Росії та Ірану важко назвати дружніми. Після кількох поразок Персії у війнах і втрат територій на користь Росії в кінці 19 століття, остання почала розглядати слабку на той час Персію, як територію можливу до перерозподілу. В 1920-1921 році Росія використала нестабільну політичну обстановку в Персії, і за допомогою місцевих ватажків в північному Ірані радянська армія поспішила проголосити так звану «Радянську Соціалістичну Перську Республіку», яка щоправда проіснувала недовго і була швидко ліквідована майбутнім шахом, Резою Пахлаві. Росія ж розраховувала на подальше «возз’єднання» з вже радянським Азербайджаном. Згодом, після Другої Світової війни й після окупації Тегерана, Радянський Союз почав підтримувати сепаратиські рухи курдів в західному Ірані, що вилилось у створення самопроголошеної «Республіки Махабад» (або ж «Республіки Курдистан») у 1946 році. В цей же час, радянський уряд жваво сприяв проголошенню маріонеткового «Азербайджанського Народного Уряду» зі столицею в Табрізі. Такі недвозначні посягання на цілісність Ірану в часи, коли центральний уряд був слабкий, іранцями ніколи не була забуті.

 

Сьогодні, незважаючи на статус «союзників», Іран та Росія – це неприховані супротивники. Відносини між Тегераном і Москвою можна радше назвати шлюбом за домовленістю. Сьогодні вони є вимушеними партнерами, і Тегеран в цьому союзі програє набагато більше, ніж міг би виграти від навіть непрямого союзу із Заходом. Але на даному етапі Тегерану вибирати не доводиться.

 

Ймовірно, що з початком повномасштабної російсько-української війни Тегеран зволікав з подальшим планом дій і сподівався, що цю війну можна буде використати собі на користь. Як відомо, Іран ніколи не визнавав так звані «ЛНР/ДНР», як це зробила Сирія, а за винятком консерваторів-яструбів, іранський політичний істеблішмент не втомлювався повторювати нейтральні фрази на кшталт того, що «Іран був і є проти війни», «Іран прагне якомога швидшого завершення війни» в Україні (при цьому забуваючи сказати, хто ж саме розпочав цю війну). Не треба теж забувати, що Україна для Ірану – дуже важливий торговий і стратегічний партнер. Проте іранські надії на те, що війна дозволить якось посунути Росію на ринку енергоносіїв не справдилися – все вийшло зовсім навпаки.

 

Іран, маючи величезні запаси природного газу, теоретично міг би досить серйозно конкурувати з Росією за позиції на європейському газовому ринку. Але станом на середину 2022 року в Ірані не вистачає необхідної інфраструктури для значного збільшення виробництва та експорту. Протягом багатьох років Іран намагався залучити іноземні інвестиції, що не вдавалось через побоювання західних санкцій. В квітні 2022 року іранський міністр нафти Джавад Овджі заявив, що іранський газовий сектор потребує інвестицій у розмірі $80 мільярдів, для того, щоб збільшити видобуток до 1,4 мільярда кубометрів природного газу.

 

Читайте також: Україна, Сирія, безпілотники. Чого Путін добивався у Тегерані

 

До введення жорстких санкцій проти Росії, Іран і Росія орієнтувалися на різні ринки. Через американські санкції введені проти Ірану у 2018 році, експорт іранської нафти майже повністю обмежувався постачанням в Китай та Індію. Росія ж орієнтувалась на експорт до Європи. У 2021 році більш ніж половина російського експорту нафти припадала на Європу, в той час як в Китай продавали лише третину. Після російського вторгнення в Україну багато європейських країн почали шукати альтернативні джерела енергоносіїв, щоб зменшити свою залежність від російського ринку. Росія ж в свою чергу почала переорієнтовуватись на інші ринки, зокрема на Китай та Індію. Таким чином Росія перетворилася на прямого конкурента Ірану в його традиційному регіоні збуту.

 

Вже в липні цього року з’явилася інформація, що Іран змушений продавати нафту в Китай за дуже заниженими цінами. Китай та Індія мали декілька аргументів на користь російської нафти. По-перше, Росія запропонувала неймовірні знижки. Москва продавала нафту більш ніж на $30 нижче від ринкової ціни нафти марки Brent, тоді як Іран міг запропонувати знизити ціну лишень на $10. По-друге, трейдери й досі вважають, що ризиків під час роботи з іранською сирою нафтою набагато більше, ніж з російською, оскільки російська нафта не підпадає під вторинні санкції Сполучених Штатів. В червні аналітична агенція Kperl повідомила, що експорт іранської нафти в Китай впав втричі, з 700,000-900,000 барелів на день до 200,000-250,000 барелів.

 

Невдовзі Росія почала витісняти Іран й з інших традиційних для Тегерану ринків. Минулого тижня іранські ЗМІ повідомили, що Росія почала конкурувати з Іраном на ринку бітуму. Хамід Хоссейні, генеральний секретар Союзу експортерів нафти, газу та нафтохімічної продукції Ірану, заявив, що через раптові знижки запропоновані Росією Іран втратив майже чверть свого експорту бітуму (головним чином до Індії). У травні цього року Реза Шахрестані, член Іранської Асоціації Виробників Сталі, повідомив іранським ЗМІ, що з середини березня до початку травня експорт сталі до Китаю, Афганістану, Таїланду та Південної Кореї – раніше найбільших клієнтів Тегерана – припинився після того, як вони почали купувати російську сталь за зниженими цінами.

 

Цікаво, що при цьому, минулого тижня, російський посол в Тегерані Леван Джагарян розкритикував Іран за несплату боргів Москві, які, за його словами, сягають сотень мільйонів доларів.

 

Чому Іран спочатку не підтверджував, а потім і не заперечував поставок БПЛА в Росію?

 

За таких обставин виникає питання, чи буде Іран ризикувати підписанням ядерної угоди, яка, ймовірно стане рятівним ковтком свіжого повітря для режиму, заради сумнівної співпраці з Росією? Це дуже малоймовірно. Не зважаючи на божевільну риторику офіційної іранської пропаганди, а також досить комічні твердження деяких іранських політиків (що, зрештою, хіба не є невід’ємним елементом іміджу усіх авторитарних режимів?), Іран дуже прагматично ставиться до співпраці з будь-якими іноземними державами. Після іранської революції Іран фактично втратив усіх союзників, і змушений був діяти за принципом «ворог мого ворога – мій друг», навіть якщо «друг» був очевидним конкурентом.

 

В зовнішній політиці Іран традиційно дотримується стратегії підвищення своїх ставок до максимуму і висування вимог, які викликають неприхований подив в опонентів, і вже потім починає обговорення умов зниження цих ставок. В червні 2021 року з обранням нового президента-консерватора Ебрагіма Раїсі, коли економічна ситуація вже знаходилась на межі, Іран заявив, що призупиняє перемовини щодо своєї ядерної угоди і не бажає повертатись до столу переговорів, аж доки всі санкції не будуть зняті. А вже після цього Тегеран начебто буде готовий обговорити про обмеження своєї ядерної програми, яка, як запевняють іранські посадовці – існує винятково задля мирних цілей. Подібні пропозиції не могли не викликати подиву в міжнародних колах, але такий він, іранський політичний стиль.

 

Під час переговорів навесні цього року, Іран твердо стояв на тому, що для нього безумовною «червоною лінією» в переговорах стануть американські санкції проти КВІРу – про це в березні заявляв міністр закордонних справ Ірану Хосейн Амір-Абдолахян. Щоправда, Амір-Абдолахян водночас заявив, що «КВІР не ставитиме свої інтереси вище за інтереси держави», що ймовірно було сигналом того, що рано чи пізно Іран таки піде на компроміс щодо своїх «червоних ліній». Декілька тижнів тому з’явилися неофіційна інформація, що іранські представники на переговорах у Відні заявили, що Іран таки може поступитися позицією щодо КВІРу. Після того як 8 серпня Жозеп Боррель, Високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, заявив, що учасники переговорів вже мають «майже остаточний текст угоди», 19 серпня з’явилась інформація від Білого Дому про те, що Іран таки офіційно погодився поступитися у питанні КВІРу. Деталей щодо поступок, щоправда, ще немає.

 

Корпус вартових ісламської революції

 

Сьогодні КВІР, який має дедалі більший вплив на формування іранської міжнародної політики – це досить неоднорідна організація. Сучасний іранський політикум теж дуже неоднорідний, незважаючи на те, що в країні немає офіційної опозиції, а ставити під сумнів саме існування системи як такої ніхто не посміє. Так, в Ірані теж є «консерватори» і «реформісти». Інформація про те, що всередині КВІРу з’явилися протиріччя, і він почав ділитися на внутрішні фракції, зокрема на «яструбів», та «прагматиків» почала просочуватись доволі давно. Прагматики та реформатори чудово розуміють, що для збереження режиму Іран повинен керуватися винятково власними інтересами. Невже Іран наважиться ризикувати потенційними мільярдами доларів нафтових доходів заради того, щоб догодити Росії і поставити якусь партію безпілотників? Іран добре знає, що якщо іранські безпілотники й іранські інструктори з’являться в Росії, це поставить остаточний хрест на будь-якій ймовірній співпраці із Заходом. Про те, чого варта співпраця з Росією, Іран нещодавно мав нагоду пересвідчитися на власному гіркому досвіді. Після початку російської війни проти України, коли переговори по ядерній програмі перебували на вирішальній стадії, Росія почала відкрито саботувати будь-яку можливість того, що з Ірану знімуть санкції. На початку березня Сєргєй Лавров відкрито заявив, що на думку Росії в договорі «є певні проблеми з точки зору наших (Росії — ред.) інтересів», що викликало неприховане здивування в МЗС Ірану.

 

Іран теж досить прискіпливо спостерігає за тим, як європейські країни поступово відмовляються від російського газу та нафти і шукають альтернативу, зокрема в арабських країнах Перської Затоки. Ці країни є прямими конкурентами Ірану, й які теж досить давно ведуть подвійну гру, зберігаючи «прагматичні» торгові відносини з Росією (наприклад в лютому-березні цього року Саудівська Аравія інвестувала понад $500 мільйонів в Газпром і Лукойл), й в той же час не нехтуючи тісною співпрацею із Заходом. За умов сучасних санкцій, Іран вже різко втрачає свої ринки збуту в Китаї та Індії. Невже Іран поставить під загрозу історичну можливість потрапити на європейський ринок й добровільно віддасть ринки й на Сході, й на Заході своїм конкурентам?

 

Читайте також: Непримиримі союзники. Іран та Росія конкурують за нафтові ринки Азії

 

 

Варто також зазначити, що Україна та Іран завжди мали дуже тісні партнерські стосунки, особливо в торгівельній сфері. Іран, якщо зуміє налагодити співпрацю із Заходом, навряд чи буде жертвувати стосунками з Україною заради Росії, особливо, якщо Україна й надалі рухатиметься в європейському напрямку. Зрозуміло, що якщо виявиться, що Україна раптом збила на своїй території іранський безпілотник, це створить надзвичайні труднощі для Ірану як в стосунках з Україною, так із Заходом, і зрештою штовхне Іран назад в обійми Росії, котра, як ми побачили, зовсім не спішить допомагати Ірану.

 

Природно, що Іран прагне пришвидшити підписання угоди, як і раніше підвищуючи ставки, і буде використовувати всі важелі впливу, які він зараз має. Звичайно, що Іран використовував й надалі використовуватиме свої сателіти на Близькому Сході, щоб продемонструвати свої можливості впливу в регіоні. Тому не дивно, що Іран й надалі шантажуватиме Захід посиленням своєї військової співпраці з Росією, але час покаже, наскільки серйозним є цей шантаж. Ми маємо пам'ятати, що Іран вже раз підписував порозуміння із Заходом в 2015 році. Іран вважає, що його обдурили – після того, як Сполучені Штати в односторонньому порядку вийшли з договору і відновили санкції. Окрім погроз пришвидшити свою ядерну програму, протягом останніх кількох років Іран практично не мав важелів впливу, щоб закріпити свою позицію на переговорах. Але в той же час Іран розуміє, що угода необхідна в першу чергу саме йому, адже ще одного фіаско як у 2018 році режим не витримає. Тому Іран прагне міцних гарантій того, що ситуація з 2018 роком не повториться. Тож постійні маніпуляції Тегерану цілком ймовірно і є спробою забезпечити ці самі гарантії.

94