Відносини Азербайджану й Ірану значно погіршилися. Вже тривалий час вони не відрізнялися приязню, причиною чого є позиція Тегерана щодо Вірменії й урегулювання Нагорно-Карабаського конфлікту. В умовах ледь не цілковитої блокади Єревану з боку Баку й Анкари Іран постачає Вірменії такі потрібні їй товари, зокрема, мова йде насамперед про енергоресурси. Зрозуміло, що в Баку це сприймають вкрай негативно.
Зі свого боку Іран усіляко дорікає Азербайджану його співпрацею з Ізраїлем, до того ж не лише економічною та фінансовою, а й військово-технічною. Звідси й звинувачення у пособництві «сіоністському вихованню» та інші на кшталт цього.
Можливо, такі прохолодні відносини тривали б довго, однак свою роль відіграли події, пов’язані з іранською ядерною програмою, європейсько-американське ембарго на постачання нафти з Ірану та блокування фінансових операцій з іранськими банками. За всієї показової хоробрості іранських посадовців, котрі стверджують, що жодних втрат економіка не зазнала, і демонстративної відмови Тегерана від поставок нафти Франції та Великої Британії, санкції вже позначаються на країні.
Додамо до цього, що погрози перейти в розрахунках із партнерами з доларів та євро на російські рублі, індійські рупії та китайські юані мають характер пустопорожньої риторики. У третьому та другому випадках принаймні щось можна зрозуміти. За нафту з Ірану Індія та Китай можуть розраховуватися своєю ж валютою, у відповідь Іран на отримані рупії та юані закуповує товари. А де ж взяти рублі? Нафту в Тегерана Москва не купує, можна придбати якусь там кількість килимів та фруктів, однак навряд чи цих коштів вистачить на придбання промислового обладнання. До речі, аналогічно з Піднебесною та Індією. Там можна купити дешеву побутову електроніку і техніку для дому. Утім, в Ірану є потреба в обладнанні для нафтохімічної промисловості. Ось у цьому і полягає проблема, вирішити яку в рамках санкцій Європи та США неможливо. А Китай та Індія такого обладнання не виготовляють.
Ми спеціально навели приклад цілком надуманої риторики іранських вищих керівників, щоби продемонструвати всю авантюрність політики Тегерана. Вона як у краплі води відбивається на лінії відносин Азербайджану й Ірану.
Відповідно до повідомлення агентства IRNA, посол Азербайджану в Тегерані Джеваншир Ахундов був викликаний до Міністерства закордонних справ, де йому вручили ноту протесту. В ній, зокрема, йдеться про те, що «Азербайджанська Республіка створює на своїй території умови для антиіранської діяльності ізраїльської розвідувальної організації «Моссад» , вільного в’їзду-виїзду в країну терористів, причетних до вбивства іранського фізика-ядерника». В ноті висловлена вимога покласти край таким діям. Також зазначено, що Азербайджан веде антиіранську пропаганду у засобах масової інформації, а також створює перепони в роботі представникам іранських організацій.
Тегеран стверджує, що саме агенти «Моссад» скоїли недавні вбивства іранських вчених, а відтак поїхали до Ізраїлю через Азербайджан. Останній такий теракт стався у січні в Тегерані. До цього була вчинена низка аналогічних терактів проти вчених та військових. Найсерйознішим став вибух на одній із ракетних баз Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), який забрав життя десятків фахівців та військовослужбовців.
Відповідь МЗС Азербайджану на іранську ноту не забарилася. «Азербайджан ніколи не дозволить використовувати свої землі для пособництва тероризму», – заявив, як повідомляє агентство Salamnews, прес-секретар МЗС Азербайджану Ельман Абдуллаєв. Він наголосив, що нота Ізраїлю – це брехня і наклеп. Азербайджан вважає ноту МЗС Ірану відповіддю на надану раніше Баку ноту іранській стороні. За словами Абдуллаєва, раніше Азербайджан відправив Іранові ноту протесту у зв’язку з арештом наприкінці того року осіб, пов’язаних з іранськими спецслужбами. Від останніх ці люди отримали зброю, а водночас завдання вбити у Баку вчителів єврейської школи. «Інформація, наявна в ноті, не відповідає дійсності, тому що Азербайджан – та країна, котра сама страждає від терору. На жаль, ця ситуація є негативним чинником в ірано-азербайджанських відносинах. Однак Азербайджан – прихильник добросусідських відносин з Іраном», – зауважив Абдуллаєв.
Взагалі не зрозуміло, навіщо ізраїльським розвідникам, навіть якщо припустити, що вони причетні до терактів проти іранських вчених та військових, уходити через територію Азербайджану, кордон якого з Іраном зі зрозумілих причин перебуває під ретельним контролем, та наражати на ризик добрі відносини з Баку. Значно легше було піти через Ірак, котрий точно не контролює своїх кордонів. У зв’язку з погіршенням відносин із Туреччиною Ізраїлю вкрай важливо зберегти добрі зв’язки з Азербайджаном. Ізраїльськими спецслужбами керують дуже досвідчені люди, щоби не зважати на таке становище. У середині лютого цього року Служба загальної безпеки Ізраїлю ШАБАК ввела заборону на відвідування країн Каспійського регіону ізраїльськими держслужбовцями. Як наслідок, їм довелося скасовувати заплановані до цього поїздки, зокрема, важливі переговори в Азербайджані та Казахстані.
Постає цілком слушне запитання: навіщо Іран перевіряє на витривалість відносини зі своїм сусідом на півночі? Начебто Тегерану бракує проблем зі своїми сусідами, зокрема, на південному березі Перської затоки. А також труднощів у Сирії, з Туреччиною, не згадуючи вже про проблеми у відносинах із Європою та Америкою. Таке враження виникає, що в Тегерані спеціально шукають собі ворогів серед ближніх і далеких сусідів.
Насправді ж, тут свою роль відіграє політика непрямих відповідей. Зокрема, іранські керівники неодноразово заявляли, що в разі переходу конфлікту з Заходом у воєнну фазу ракетного нападу зазнає територія Ізраїлю, навіть якщо останній безпосередньої участі у конфлікті, що спалахне, не братиме. Такий розвиток подій, звісно, малоймовірний, утім… Обґрунтування дуже просте: Ізраїль – інструмент у руках США. До Вашингтона не дістати, а ось до Тель-Авіва – цілком під силу. В очах іранського керівництва добрі відносини Азербайджану й Ізраїлю – жахливий кримінал. Якщо погрожують завдати удару по другому, то перший попереджають про таку саму небезпеку.
Складнощі у відносинах Баку і Тегерана не вичерпуються сутичкою навколо іранської ядерної програми. Не менш складною є проблема Південного Азербайджану. Нещодавно правляча партія Азербайджану запропонувала перейменувати країну в Північний Азербайджан, посилаючись на те, що Південний Азербайджан перебуває під владою Ірану. Тим самим підтверджується статус розподілу азербайджанського народу, тож постає історичне завдання його возз’єднання. В іранському Азербайджані актуальною є проблема ставлення до національної азербайджанської меншини, дискримінації її культури та мови. Понад те, навіть є історичний прецедент. Частини території Ірану у 1940-х роках, у часи радянської окупації, і короткий час після того, як радянські війська 1946 року залишили територію цієї країни існувала де-факто незалежна азербайджанська держава. Про це пам’ятають по обидва боки кордону, з чим і пов’язана нещодавня пропозиція про зміну назви Азербайджану.
Зрозуміло, що в Тегерані такі пропозиції правлячої партії Азербайджану зустріли вкрай роздратовано. Внаслідок чого і з’явився такий погрозливий тон ноти.
Наступний адресат ноти – західні країни. Поширення конфлікту на Каспійський регіон має призвести до дефіциту поставок нафти на світовий ринок. Вашингтон і Брюссель вживають заходи щодо заміни іранської нафти енергоресурсами з інших джерел. Зважаючи на все, доволі успішно. Принаймні Китай уже зменшив обсяги закупівель в Ірані та веде переговори з Саудівською Аравією та Катаром щодо поставок додаткових обсягів нафти і газу. А це стало вкрай неприємним сюрпризом для Тегерана і додатковим чинником нервовості для іранського керівництва.
Градус напруженості у Каспійському регіоні різко зріс. Якщо це пов’язано виключно з парламентським виборами в Ірані, що вже на часі, то ще можна сподіватися на те, що здоровий глузд таки візьме гору.