Симпатії іранської молоді до Заходу загрожують владі релігійних мракобісів, від довготривалого провального правління яких дуже втомилося все іранське суспільство.
Для нейтралізації молоді аятола Алі Хаменеї пропонує запровадити нові методи впливу на неї. «Необхідно змінити пріоритети, – проголосив Верховний лідер на зустрічі з членами Вищої ради культурної революції, – і вони мусять бути такими: культура, економіка і політика, а не економіка, політика, культура».
Зрозуміло, що подібна вказівка іранського лідера є обов’язковою для виконання. І тепер, після визначення цих пріоритетів, засоби масової інформації зобов’яжуть пропагувати і роз’яснювати цю «культурну» ініціативу.
Варто пригадати, що Вища рада культурної революції Ірану є органом, котрий контролює інформаційну і культурну сфери. І стоїть на передньому краї боротьби з «ворожою» пропагандою проти Ісламської Республіки.
На цій зустрічі також виступив президент Ірану Хасан Роухані, який зокрема зазначив: «Якщо уряд збирається знайти для себе найкращого культурного консультанта, то не може бути нічого більш підходящого, як вибрати для цього членів Вищої ради культурної революції».
Власне, на цьому засіданні було проголошено початок періоду Культурної революції, який у подальшому направлятиме планування і розвиток іранської культури, що є (за розумінням режиму мулл), стратегічною необхідністю для іранського суспільства.
По суті, цим самим проголошуються головні принципи культурного протистояння уряду ісламських клерикалів і молодого іранського покоління. А небажання молоді слідувати в усьому шляхом правлячих мусульманських фундаменталістів, іранська верхівка намагається видати за «сатанинські сумніви», які необхідно якомога швидше викорінювати.
Бо це, на думку ісламістів, сприяє руйнуванню іранської ідентичності (особливо у молоді), підриває основи іранського суспільства, його коріння і культурні фактори. І працюючи у цьому напрямку, Вища рада культурної революції зобов’язана бути більш гнучкою та враховувати специфіку студентського і учнівського середовища. Створюючи міцну конструкцію, яка б утримувала майбутні покоління від отруєння хвилею «сатанинського зла».
Вища рада культурної революції була створена ще в 1984 році за указом засновника Ісламської Республіки Іран аятоли Хомейні. Члени ради призначаються самим Верховним лідером, а головою даної структури є президент Ірану.
Кожен член Вищої ради призначається на свою посаду на термін у три роки. Як правило, до Ради обираються вищі керівники держави. У різний час до нього входили такі відомі іранські політики, як Алі Ларіджані і Алі Акбар Велаяті.
І останнім часом роль Вищої ради культурної революції посилилася. Цьому сприяла революційна хвиля, що прокотилася по всьому арабському світу, а також посилення західної пропаганди проти Ірану у зв'язку з його позицією з сирійського питання.
Згідно з раніше озвученою думкою Верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї, для успішного протистояння західній цивілізації і проникненню культурних її компонентів до іранського інтелектуального і культурного середовища, необхідно боротися, як зі змістом, так і з формою західної пропаганди, що і є одним з основних завдань Вищої ради.
Як зазначила впливова центральна іранська газета Resalat: «Експерти в галузі освіти мусять виявляти недоліки в освіті та рішуче, а головне ефективно, протидіяти проникненню ворожих впливів до студентського середовища. Це стосується долі мільйонів студентів. І тому необхідно піддати набагато більш прискіпливішій увазі моральний стан студентства та забезпечити постійний контроль і відстеження тенденцій, котрі розвиваються у цьому середовищі.
При цьому, враховуючи долю деяких попередніх рішень Вищої ради культурної революції, коли не було вжито достатньо серйозних заходів для їх безумовного виконання, необхідно для того, щоб цього забезпечення було досягнуто, підключити контроль з боку керівників законодавчої і судової гілок влади.
Хочеться сподіватися, що останні рекомендації Верховного лідера, стануть поворотним моментом у роботі Вищої ради культурної революції і значно підвищать її роль в сфері культурних проблем країни».
Наростання тенденцій змін в культурній політиці Тегерану, по суті, означає в історичній перспективі ніщо інше, як подальшу ісламізацію університетів.
А Культурна революція, котра проголошується сьогодні аятолою Хаменеї – це не що інше, як чергова спроба режиму іранських мулл боротися з інакомисленням в інтелектуальному середовищі Ірану.
Таким чином, більше ніж через тридцять років після перемоги Ісламської революції, в Ірані запускається Культурна революція, через «очищенням» якою мають пройти університети та культурні центри.
Режим мулл налаштований дуже рішуче внести серйозні зміни для ісламізації вищих учбових закладів в Ірані. Схоже, що на думку аятоли Хаменеї, кожні тридцять років необхідно зменшувати розрив у порозумінні між двома поколіннями. І для цього він вибрав радикальні заходи Культурної революції.
Яка має забезпечити правлячому режиму виконання декількох основних завдань. Адже під її прикриттям можна не лише провести ісламізацію університетів, і «вичистити» звіди небажанні для влади елементи, а й змінити саму структуру правлячих політичних еліт, обвинувативши прогресивну частину їх у співпраці і сприянні підривним прозахідним елементам.
У такому разі Культурна революція набуває чітко вираженого політичного контексту, і головною її причиною стає необхідність збереження у недоторканому вигляді правлячого в Ірані ісламістського режиму.
Втім, мова може йти вже не про першу Культурну революцію. Попередня була проведена ісламським духовенством після повалення монархії в Ірані в 1979 році.
У той час ісламісти прийшли до висновку, що стабільність їхнього режиму можлива лише за умови видалення впливів колишніх союзників – лівих і націоналістів. А єдина можливість подальшого зміцнення своїх позицій – це подавити осередки опору в університетах країни, де знаходилися (в основному) ліві опозиційні групи.
Грандіозна за своїм масштабом Культурна революція тоді тривала майже три роки, з 1981 до 1984, і завершилася створенням Вищої ради культурної революції.
Ця Рада, діючи з революційним ентузіазмом і маючи практично необмежені повноваження, знищувала всяку незалежну думку в університетах, що була не в ладах з принципами Ісламської республіки.
Кардинальним чином були переглянуті університетські програми і плани, замінений викладацький склад та зміст підручників для вишів. І коли, після примусового закриття, університети знову були відкриті, у них відбулися величезні перетворення.
Усі ці зусилля були прикладені для того, щоб вихолостити систему вищих навчальних закладів і довести її до такого підконтрольного стану, щоб вона (у жодному разі) не була спроможною кинути виклик діючій владі.
Але в останній час, Верховний лідер Алі Хаменеї, знову відчув потенційну небезпеку, котра могла надходити з придушених, як йому здавалося назавжди, закладів освіти.
Тому намагання додати нові репресивні заходи до університетів, котрі вже пройшли через жорстку трансформацію, є індикатором того, що режим дуже боїться поширення вільної думки та готується до репресій проти тих, хто прагнув послаблення тиску ісламістів на вищу школу. А таке послаблення аятолі Хаменеї видається потенційним ризиком для самого існування режиму мулл.
Культурна революція здатна стати для влади Алі Хаменеї інструментом для очищення університетів від інтелектуалів, критиків і опозиціонерів, яких режиму і досі не вдалося взяти під свій контроль.
Тим більше, що радикали і у так уже фундаменталістському оточенні Верховного лідера Ірану, вже неодноразово закликали його до ісламізації університетів і науково-дослідних центрів.
Хаменеї добре пам’ятає «студентське повстання» в липні 2009 року, коли влада за допомогою поліції жорстоко придушила мітинг студентів Тегеранського університету, застосувавши палиці і сльозогінний газ.
Аятола Хаменеї відчуває кризу легітимності влади ісламістів і своєї ролі в ній, тому він готується до «зачисток» потенційної опозиції, котра визріває серед іранської інтелігенції.
Своє ставлення до іранських інтелектуалів аятола Хаменеї найкраще продемонстрував виступаючи у Тегеранському вільному ісламському університеті перед ректорами університетів, викладачами і вчителями: «Багато гуманітарних наук основані на філософії, фундаментом якої є матеріалізм, невіра в Аллаха і вчення ісламу. А підготовка, заснована не невірі в Аллаха і вчення ісламу, котра проводиться на гуманітарних факультетах університетів, призводить до скептицизму і сумнівів в релігійних принципах і переконаннях».
Потім Алі Хаменеї акцентував увагу слухачів на тому, що два мільйони, з трьох мільйонів іранських студентів, вивчають гуманітарні науки. «А це викликає занепокоєння, тому що наукові і академічні центри, що працюють в галузі ісламських досліджень, і де ісламський світогляд викладають видатні професори, мають обмежену кількість студентів, у порівнянні з гуманітаріями».
Аятола Хаменеї фактично прямо закликав до збільшення тиску на академічну спільноту, який має здійснювати проголошена ним Культурна революція.
Визнавши цим, що молоде та освічене покоління іранців відторгає фундаменталістські ісламські догми і не бажає миритися з тим, що ісламісти нав’язують їх насильно.
Та найбільше Верховний лідер опасається того, що гуманітарні дисципліни викликатимуть у молоді критичне мислення і вироблятимуть світську концепцію сприйняття оточуючого світу.
І хоча це не означає, що університети автоматично заноситимуться до антирелігійних організацій, але якщо головний аятола переконаний, що університети негативно впливають на іранську молодь, то це означає, що світська модель цих навчальних закладів буде серйозно переглядатися.
Схоже, що Хаменеї готовий виконати сьогодні те, що свого часу не вдалося під час першої Культурної революції. Чому завадила тривала війна з Іраком, серйозні збитки від цієї війни і міжнародні санкції проти Ірану.
Тому протягом тривалого періоду, уряд, незважаючи на свою прихильність до ісламістів, змушений був залишатися на помірно світських позиціях.
Але тепер, коли президентом Ірану став Хасан Роухані, який нібито готовий до збільшення поля демократичних можливостей для іранців, Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї посилає йому чіткий меседж – світськості в житті іранського суспільства і без того занадто багато.
А інтелектуальний, політичний і культурний порядок денний розвитку країни можливий лише за умови повного підпорядкування усіх цих напрямків волі ісламської верхівки.
Таким чином, отримавши формальну владу, Хасан Роухані навряд чи буде здатен виконати свої культурні і політичні обіцянки, котрі були спрямовані на відкриття політичного простору і участі громадян у політичному житті.
Діючи на випередження аятола Хаменеї перекриває президенту Роухані унікальну можливість в історії Ісламської Республіки Іран – зробити спробу відрегулювати суспільні відносини, спираючись на такі ліберальні концепції, як «громадянське суспільство» і «участь громадськості у політичному житті» і «демократія».
У той же час, поведінка Алі Хаменеї і іранських мулл вказує, що вони вже знаходяться у стані, який близький до паніки. І їхній пошук ворогів серед іранських інтелектуалів, говорить про те, що Хаменеї так і не зрозумів – часи аятоли Хомейні канули в лету.
І якщо тоді, в 1979 році, іранці сприймали реформи шаха, як образу їхнім релігійним почуттям, то зараз вони дозріли для модернізації.