Іран не забарився з відповіддю. Так, після виступів Шимона Переса й Ехуда Барака іранський президент Махмуд Ахмадінежад в інтерв’ю єгипетській газеті Al-Akhbar обрушився з критикою на Ізраїль. Ізраїль є заклятим ворогом Ірану, заявив Ахмадінежад, і початок подібних дій буде пов'язаний із його крахом.
Ситуація розгортається таким чином, що виникає закономірне запитання – чи не передують усі ці події початку масштабної війни з використанням зброї масового знищення? Чи це лише сплеск напруженості у відносинах між Ізраїлем та Іраном напередодні звіту Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) щодо ядерної програми Ірану? Адже перед оприлюдненням цього звіту іранська влада наперед заявила, що документ, який підготували експерти МАГАТЕ, вона вважає сфабрикованим.
То чи є війна між Ізраїлем і Іраном неминучою? І на яку ступінь конфронтації обидві сторони готові сьогодні піти? Якщо звернути увагу на слова міністра оборони Ізраїлю Ехуда Барака з приводу того, що «погода скоро зробить атаку на Іран менш зручною», то не можна виключати того, що дехто у вищому ізраїльському керівництві вже готовий, навіть не проводячи консультації із цього питання зі Сполученими Штатами, здійснити повітряний рейд на іранські ядерні об’єкти. Подібно до того, як ізраїльські військові літаки бомбили ядерні реактори в Іраку і Сирії.
Якщо це відбудеться, то ізраїльське вище керівництво розраховує на те, що режим іранських мулл не посміє нанести по Ізраїлю удар у відповідь. А лише обмежиться ракетними атаками, які проведуть з території Сектору Газа ХАМАС і з ліванської території Хезболла. Подібний сценарій виглядає для Ізраїлю майже ідеальним.
Проте цей варіант не обов’язково має збутися. Конфлікт у сьогоднішньому іранському духовному і світському керівництві та наступні президентські вибори в Ірані в 2013 році, здатні перевести ситуацію у більш агресивну площину. У такому разі початок широкомасштабної війни Ірану з Ізраїлем виглядає неминучим.
Як ірансько-ізраїльська війна буде виглядати, якщо її дійсно не вдасться уникнути? Очевидно, що це буде тривалий і затяжний конфлікт, котрий триватиме не дні, тижні чи місяці, а роки. І тут необхідно зважати на готовність іранського керівництва принести в жертви великі людські і матеріальні ресурси заради знищення держави Ізраїль. Це пов’язано із шиїтським сприйняттям того, що необхідно боротися і жертвувати всім заради справедливості і виправлення образ, котрих завдав своїм існуванням Ізраїль ісламу і мусульманам.
Фактично це все може перерости у війну ресурсів. Іранські мулли подаватимуть її як священну війну із ворогом ісламу і декларуватимуть, що вона може бути припинена лише після того, як Ізраїль буде стертий з мапи світу.
У разі початку подібної війни, навіть без того, що у неї вступлять ще якісь треті сторони, це буде ще й війна резервістів. Адже багато громадян Ізраїлю мають подвійне громадянство і проживають за кордоном. І в разі розгортання військових дій ізраїльські резервісти зі всього світу почнуть підтягуватись до Ізраїлю. Їх доставлятимуть туди чартерними авіарейсами разом із мобільними польовими шпиталями і медикаментами.
Потужні фінансові можливості єврейських організацій по всьому світу будуть використані в цьому конфлікті для закупки нової модерної зброї й оперативного лікування поранених ізраїльтян в лікарнях інших країн. Власне, подібна війна може дуже згуртувати світове єврейство і навернути до свого коріння тих, хто давно вже почав вважати себе громадянами світу.
У той же час, режим іранських мулл буде апелювати до ісламської солідарності, що дасть йому змогу перевести цей конфлікт у площину протистояння з «невірними», які, за їхньої інтерпретацією, силою захопили землі мусульман і незаконно проголосили свою державу на ісламських територіях. Що надасть можливість залучити до конфлікту сотні тисяч мусульман-добровольців зі всього світу і величезні фінансові пожертвування для ведення цієї «священної» війни.
Тут ізраїльтянам варто було б враховувати досвід ірано-іракської війни 1980–1988 років. Іран заплатив немислиму ціну у цій війні – півмільйона вбитих й економічний збиток, який перевищив увесь дохід від нафти цієї країни в ХХ столітті. До того ж він погодився на припинення вогню лише тоді, коли виникла реальне загроза, що далі іранський режим просто не виживе.
За опитуванням, котре провела впливова ізраїльська газета Ha'aretz, ізраїльтяни розділилися майже порівну з приводу того, чи Ізраїль повинен атакувати ядерні об’єкти Ірану. 41 відсоток респондентів виступили на підтримку такого удару, а 39 відсотків – проти. Решта 20 відсотків сказали, що вони не можуть відповісти на це запитання.
Однак прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, сигналізуючи про превентивний удар по Ірану, зазначив: «Крах режиму Каддафі в Лівії, криваві інциденти в Сирії, виведення американських військ з Іраку, новий уряд у Тунісі, невизначеність на майбутніх виборах в Єгипті і багато інших подій – все це показники величезних змін, котрі відбуваються навколо нас. Ядерний Іран являтиме собою страшну загрозу для Близького Сходу і для всього світу. І, звичайно, він являє велику, пряму загрозу для нас теж… Філософія безпеки не може покладатися виключно на оборону. Вона повиннатакож включати наступальний потенціал, який є основою стримування».
Читайте також: Іранська загроза в Іраку зростає
У арабському світі також не знаходяться в захваті від того, що найближчим часом Іран здатен стати ядерною державою. Адже й тепер, коли Іран ще не має ядерного арсеналу, арабські країни остерігаються Ірану, котрий прагне регіонального домінування, втручаючись у справи арабських держав. І для арабських лідерів навіть страшно подумати, як далеко може зайти Іран, якщо він створить ядерну зброю і здобуде засоби її доставки.
І якщо навіть Іран не посміє застосувати ядерну зброю, і лише нарощуватиме з кожним роком її чисельність, то і то це буде величезним негативом для всього регіону Близького Сходу. Адже тоді, заявивши про себе, що він є регіональною владою, Іран намагатиметься диктувати свої умови іншим державам регіону і поза його межами.
Очевидно, що Ізраїль, Сполучені Штати та їхні союзники здатні провести переможну війну проти Ірану. Вони мають достатньо вогневої могутності для того, щоб знищити Іран. Тим не менш, вони повинні серйозно подумати про наслідки удару по ядерних об'єктах Ірану. Оскільки це може призвести до збільшення кількості ісламістами терористичних актів по всьому світу.
Також Іран дуже ризикує. Адже у випадку, якщо його буде переможено, то навряд чи він буде здатен зберегти під своїм контролем азербайджанські і курдські території, котрі нині входять до складу іранської держави.
Також режим іранських мулл мав би дуже занепокоїти той факт, що лідери Ізраїлю і проізраїльське лобі у Вашингтоні сьогодні зайняті намаганнями переконати членів Конгресу США і адміністрацію президента Барака Обами не лише підтримати ізраїльські плани завдати удару по Ірану, а й надати матеріальну і технічну допомогу для цієї акції. В ідеалі, Ізраїль хотів, аби Сполучені Штати взяли участь у спільній ізраїльско-американській операції проти Ірану.
Іран, який прагне нав’язати свої власні правила близькосхідному регіону, готовий ризикнути усім задля своїх гіпертрофованих геополітичних амбіцій. Не враховуючи той фактор, що коли безпека ізраїльської держави буде поставлена на карту, то вибору у Америки просто не буде. Адже Барак Обама не захоче бути першим президентом США, який дозволив би цьому статися. Крім того, президент Барак Обама знає, що в питанні підтримки Ізраїлю він матиме підтримку обох партій в Конгресі США.
«Так чи інакше, – пише впливова ізраїльська газета Maariv, – у випадку з Іраном немає нікого, крім Обами, хто б узяв на себе провідну роль. Рішення про те, вступати чи ні з іранцями в серйозне протистояння, яке може вилитися у військовий конфлікт, може бути прийняте тільки ним».
Далі Maariv зазначає: «Міжнародне співтовариство розуміє, що ситуація досягла критичної стадії. Є тільки два шляхи. Направо підеш – будеш змушений вжити силові дії проти Ірану. Ліворуч підеш – це буде означати, що світ прийняв ще одну перемогу Тегерана на Близькому Сході. Залишатися на цьому перехресті більше не можна. Це Обама прекрасно розуміє. Американський президент має дуже мізерний набір інструментів для того, щоб зупинити Іран. Жорсткі санкції він не може ввести без співпраці з боку Росії і Китаю (шансів на таку співпрацю немає жодних). Розраховувати на внутрішні зміни в Ірані також не доводиться».