Інвестиційно привабливий націоналіст

ut.net.ua
3 Квітня 2009, 00:00

 

Доки Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко мірялися впливом, призначаючи та скасовуючи вибори на Тернопільщині, на великій політичній сцені з’явився Олег Тягнибок. Тепер він теж має владу і вплив. Спочатку ми збиралися говорити про націоналізм, та розмова сама собою зводилася до грошових питань. Певно, через економічну кризу. Проте тягнибоківське «націоналізм – це любов» ми все ж таки почули.
 
Життя після Тернополя
 
У. Т.: Після тернопільських виборів ви прокинулися зіркою. З вами пов’язують нову еру в політиці. Що для вас означає ця перемога?
 
– Я зовсім не відчуваю себе зіркою. Хоча ці вибори – надзвичайно важливий етап у розвитку нашої організації, це був запланований успіх. Ще рік тому ми вирішили, що «Свобода» братиме участь у всіх виборах, які відбуваються в Україні. Передусім для того, щоб зруйнувати купу міфів, які тяжіють над нашою партією. Ключовий із них – націоналісти не здатні пройти до влади. Наші опоненти казали виборцям, мовляв, «Свобода» має гарну програму, але за неї не варто голосувати, бо вона все одно не пройде. Ми довели, що можемо потрапити до влади.
 
У. Т.: Які ще міфи збираєтеся руйнувати?
 
– Наприклад, про те, що нас фінансують олігархи. Нашими спонсорами називали майже всіх олігархів, які є в Україні. Ці чутки поширювали ті, хто сприймав «Свободу» як політичного опонента. Хоча пізніше з’ясовувалося, що на злодієві шапка горить. На виборах 2007 року «Наша Україна» найбільше розказувала, що «Свободу» фінансує Ахметов. Потім з’ясувалося, що Ахметов фінансував якраз «Нашу Україну». Зараз придумали нову легенду, яку розповідає герой-коханець Петро Симоненко, що нас, мовляв, фінансує Коломойський…
 
У. Т.: Чому саме Коломойський, як гадаєте?
 
– Бо, напевне, його черга підійшла… Але нам уже набридли ці звинувачення, й ми вирішили поліпшувати свій фінансовий стан за рахунок перемог у судах. Раніше наші юристи пояснювали, що немає чітких звинувачень на нашу адресу, тому немає підстав для позовів. І ось нарешті Симоненко не тільки назвав прізвище Коломойського, але й суму – 100 000 грн. До речі, дивним чином люди Коломойського останнім часом з’являються в уряді Тимошенко… Симоненко буде першим, з ким ми судитимемося за наклеп. Ми неодмінно висуватимемо матеріальні вимоги.
 
Спонсорам не турбувати
 
У. Т.: Тобто ніхто з відомих бізнесменів – Коломойський, Ахметов, брати Клюєви – ніколи не фінансував «Свободу»?
 
– Звичайно, ні. Ні раніше, ні тепер «Свобода» не мала фінансової залежності ні від кого. Ми ідеологічна партія – якщо нас хтось фінансуватиме, ми змушені будемо виконувати його замовлення. Щойно це стане відомо нашим прихильникам, вони всі як один відвернуться від нас. Ідеологія – це наш козир. Відповідно нам потрібні не спонсори, а меценати – ті, хто дає гроші на ідею й нічого за це не вимагає.
 
У. Т.: Такі існують?
 
– Так. Це представники малого та середнього бізнесу. Ми стали більш-менш вільні фінансово, коли помаранчеві та біло-сердечкові почали між собою гризтися. Тоді до нас приходило багато бізнесменів, які, власне, готові були вкладати гроші й не висувати жодних вимог за це.
 
От, наприклад, коли торік була повінь, до мене прийшли троє чоловіків, поклали на стіл півмільйона, кажуть, це на повінь. Кажу – це до прем’єр-міністра. А вони відповідають, що не вірять владі, але впевнені, що я зроблю так, що все буде в порядку. Наші місцеві організації розподілили ці гроші між тими, кому вони були справді потрібні.
 
З п’ятдесятьох депутатів-свободів­ців у Тернопільській облраді як мінімум 15 – успішні тернопільські підприємці. Це багаті люди, які є членами нашої партії.
 
У. Т.: Як визначаються потреби партії?
 
– Основні кошти йдуть на ЗМІ та зовнішню рекламу.
 
Ми створили в партії економічну раду. Це коли, умовно кажучи, раз на місяць вечеря чи фуршет із заможними людьми, які є або членами нашої партії, або симпатиками. Збираємося разом і дискутуємо. Не обо­в’яз­ково підтримка має бути грошо­­вою. Хтось дає автомобіль, приміщення, хтось – рекламні площі. От один наш прихильник, бізнесмен із Західної України, окрилений перемогою на Тернопільщині, кілька днів тому запропонував забезпечити у семи областях України білборди з моїм зображенням і привітанням на Великодні свята. І що, мені відмовлятися?
 
У. Т.: Але ж дрібний бізнес не забезпечить вам повноцінної президентської чи парламентської кампанії…
 
– Якщо ми до цього часу зуміли вийти на позицію фінансової незалежності, зараз буде глупством під когось лягти. Зрозуміло, президентська кампанія буде дорожча, ніж місцеві вибори. Нам надзвичайно потрібні великі гроші.
 
У. Т.: Ви знаєте, як їх знайти?
 
– Я їх шукаю. Я постійно в пошуку.
           
У. Т.: Після тернопільських виборів пропозиції щодо фінансового супроводу зросли?
 
– У мене ще конкретних розмов після Тернопільщини ні з ким про це не було. Зустрічі, дзвінки, привітання. Це свідчить про те, що «Свобода» зараз інвестиційно привабливіша, ніж раніше. Тепер нам легше буде знайти необхідні кошти.
 
У. Т.: Щоб потрапити на центральні канали, необхідне «добро» власників каналу – тих самих олігархів, від яких ви відхрещуєтеся. Ви готові йти до них на уклін?
 
– Раніше, щоб попасти у ЗМІ, достатньо було домовитися з журналістом, пізніше – треба було спілкуватися з редакторами. Ще пізніше такі питання вирішувалися тільки з продюсерами. Ми це відчули на останніх київських виборах, вимагалося благословення власників каналів. Хоча нерідко долали проблему через комерційний відділ, адже для ЗМІ передвиборчий процес – це жнива. Проте є канали, де нас просто немає. Наприклад, «Інтер» – ми з ними перебуваємо в судовому процесі. З «5 каналом» ми вже маємо проблеми і, напевно, матимемо їх надалі – подейкують, це бажання власників каналу. Але якщо нас не пускатимуть у ЗМІ, ми зможемо зробити інформаційну блокаду родзинкою нашої передвиборчої кампанії.
Є ще інтернет, ми цілком зможемо впливати через нього. До речі, представництво в ЗМІ «з’їдає» 75% бюджету виборчої кампанії. Тому ми матимемо нагоду заощаджувати. А компенсуватимемо постійними зустрічами з виборцями.
 
Балога не монстр

 
У. Т.: Тернопільщину називають романтичним краєм у сенсі виборчих симпатій. Що ви запропонуєте виборцям Сходу, Півдня України? Якою буде об’єднувальна ідея?
 
– Те ж саме, що пропоную на Тернопільщині. Те, що ми говоримо на Тернопіллі, говоримо і в Криму, Києві, Луцьку. Коли ми кажемо «національна ідея», ми не міняємо змісту, який вкладаємо, залежно від територій. До речі, ми аналізували запитання, які нам ставлять під час зустрічей – вони однакові і в Харкові, і в Рівному. Українське патріотичне населення Сходу й Півдня України голосуватиме за «Свободу». Неукраїнське населення ніколи за нас не голосуватиме, що б ми не робили. Просто на Західній Україні етнічні українці більше сконцентровані, тому й результати у нас там будуть вищі. Хоча, я зараз насмілюся спрогнозувати, що результати у Центрі України не дуже будуть відрізнятися від результатів на Заході. На Київщині, Черкащині, Житомирщині до мене на зустрічі приходить більше людей, ніж у західних областях.
 
У. Т.: На який результат розра­ховуєте на парламентських виборах?
 
– Якщо вибори відбудуться в червні, як прогнозують, ми можемо взяти 7%.
 
У. Т.: Кого ви бачите партнерами у ВР?
 
– Для нас створити коаліцію – це не головне. Маємо стратегію парламентського життя. Наприклад, президент у середині квітня оголошує про дострокові вибори, вони відбуваються в червні. Для нас буде важливо просто пройти у ВР, і не суттєво, буде нас 20, 30 чи 50. Цього замало, щоб реалізовувати те, про що ми говоримо. Я маю на увазі проект нашої Конституції. Ключові речі – очистити владу, тобто провести люстрацію та змінити систему влади. Маючи фракцію з 20–50 осіб, ми цього не зробимо. Тому зараз ідемо в парламент, щоб зробити тріщину у владі. Ми будемо казати правду, висвітлювати всі ці процеси, які відбуваються в кулуарах. Далі. Новий президент обов’язково розпускатиме парламент. На тих виборах ми вже зможемо розраховувати на 80, 100, 120 місць. Тоді ми отримаємо таку більшість, щоб на рівних домовлятися будь із ким.
 
З БЮТ, ПР, НУ-НС не будемо об’єднуватися, вони представники старої влади, від якої треба очистити країну. Можливо, з’явиться хтось новий.
 
У. Т.: Пропрезидентські сили – НУ-НС, «Єдиний центр» – пропонують вам співпрацю?
 
– Я не розумію, чому ви розділяєте НУНС та «Єдиний центр». Якщо хтось думає, що Балога такий собі монстр, який сам по собі діє, то глибоко помиляється. Він і кроку не робить без відповідної вказівки президента. Йому доручили створити партію адмінресурсу й успішно виконує це завдання. Блокування «Свободи» з «Єдиним центром» неможливе.
 
До того ж, час показав, що в Україні політичні блоки безперспективні. Ефективною є політична партія, яка має власну вертикаль, дисципліну й відповідальність.
 
У. Т.: І поглинає невеличкі партії, як це робить Партія регіонів?
 
– Вона це робить дуже ефективно. Розумієте, будувати партію на демократичних засадах (у найгіршому розумінні, як вседозволеність) у теперішніх умовах – значить нищити партію. Нас не цікавить поглинання, нас цікавлять окремі менеджери, організатори, агітатори. Нехай лишають свої лави і йдуть до нас.
 
У. Т.: «Свобода» має власний варіант Конституції. Які ваші ключові позиції?
 
– Президентська республіка – це персональна відповідальність. Парламентська республіка – колективна безвідповідальність. За нашою ідеєю, президент поєднує посади прем’єра і президента, він призначає міністрів. До речі, мені дуже не подобалася позиція президента Ющенка, який у вівторковому зверненні до парламенту фактично обстоював ідею парламентської республіки. Він виступав як Кучма п’ять років тому: за політичну реформу й двопалатний парламент, який несе загрозу федералізації країни, тобто цілісність України може бути зруйнована. Ми вважаємо, що парламент мають обирати за пропорційною системою, за відкритими списками. Але паралельно має працювати закон про прозору і просту процедуру відкликання депутатів, президента й суддів. Також має бути ухвалений закон про матеріальну особисту відповідальність президента, депутатів і суддів.
           
У. Т.: Що це означає?
 
– Коли суддя ухвалює рішення незаконно, він має заплатити за нього з власної кишені. Президент так само – з розрахунку суми збитків, якої зазнала держава. Держбюджет витрачає кошти на купу порожніх реформ, які ніколи не втіляться в життя. Після хибного рішення у чиновника заарештовують рахунки та конфісковують майно на користь держави.
 
Не-фашист
 
У. Т.: Ви казали, що держава має створити такі умови, щоб російськомовні громадяни говорили українською. Яким чином?
 
– Маємо програму захисту українців. По-перше, всі вступні іспити в українські виші запровадити виключно українською мовою. По-друге, регламентувати вживання української мови у ЗМІ залежно від кількості українськомовного населення. українців зараз є 78%, отже, у ЗМІ має бути щонайменше 78% українськомовної продукції. По-третє, скасувати оподаткування книговидання, аудіо- відеопродукції державною мовою. І навпаки – збільшити оподаткування тієї продукції, яка надходить до нас з-за кордону: російських артистів треба оподатковувати. По-четверте, запровадити іспит із української мови для держслужбовців – зобов’язати їх під час роботи використовувати лише українську мову. І, нарешті, розробити і запровадити українськомовне програмне забезпечення.
 
У. Т.: Вас звинувачують у фашизмі та антисемітизмі. Наприклад, коли оперуєте поняттям «титульна нація». Можливо, варто спростити риторику?
 
– Я вже кілька судів виграв щодо цих звинувачень, і, думаю, варто продовжувати процес. Ну що в мене спільного з італійськими фашистами? Українці завжди боролися проти окупантів. Ідеологія «Свободи» – це ідеологія захисту свого. Націоналізм у нашому розумінні – це любов. Це не бажання чужого, ми хочемо захистити своє. Це любов до своєї землі, нації. Що тут поганого, мені важко уявити.
 
Титульна нація – це ж не ми придумали. Це поняття впровадили французькі політологи в XIX сторіччі. Це нація, яка дає назву державі. Це когось лякає лише через незнання. Я вже навіть не звертаю уваги на звинувачення. Ми просто подаватимемо до суду й за рахунок цього вирішуватимемо свої фінансові проблеми.

[1253][1254]

 
Біографічна нота

 

Олег Тягнибок
 
Народився 1968 року у Львові. Має дві вищі освіти: медичну та юридичну. 1989 –1996 роки – працював санітаром, медбратом та лікарем-інтерном у львівських лікарнях.
 
З 1991 року очолював Студентське братство Львова, один з організаторів студентських голодувань початку 1990-х років у Києві.
 
Був членом Соціал-націоналістичної партії. З 2004 року – голова ВО «Свобода». Двічі був народним депутатом (входив у фракції УНР та «Наша Україна»), двічі депутат Львівської облради. Балотувався у мери Києва на позачергових виборах 2008 року.
 
Одружений. Виховує двох доньок.
 
ВО «Свобода»: шлях до влади

 

2006 (Верховна Рада) – 0,36%
 
2007 (Верховна Рада, позачергові) – 0,76%
 
2008 (Київська міськрада) – 2,08%
 
2009 (Тернопільська облрада) – 34,6%