Можливо, кольорові обличчя Арсенія посядуть своє місце в майбутній галереї нетрадиційної політичної реклами – про них уже багато сказано. Проте виборці цікавляться не стільки бойовим малюнком кандидата, як його варіантом стратегічного розвитку країни. Дізнатися про погляди та пріоритети молодого політика можна з численних статей та інтерв’ю, підготовлених його штабом. Одна з таких статей, написана чомусь російською мовою, називається «Український інтерес», вперше претендує на програмну і пропонує «визначити реальні цілі й завдання, на вирішення яких мають бути спрямовані дії держави».
Автор одразу попереджає про те, чого в цьому тексті немає. Поміж того, що, на думку політика, не є українським інтересом, опинилися такі теми, як «криза, НАТО або Росія, Чорноморський флот, російська мова та багато іншого». Ось так, одним помахом, із числа тих, хто міг би скласти аудиторію цього звернення кандидата до народу, виключені всі, хто переймається, наприклад, кризою, виведенням ЧФ Росії з Криму в 2017 році, суперечками про державну мову та «багато чим іншим».
Тим, хто залишився, Арсеній повідомляє, що він знає, чим зайняти нас у найближчі 10 років. Якщо ми докладатимемо зусиль. Загалом займенники – це коник політичного сезону осінь – зима 2009-го в Україні. Хіти минулих сезонів – вигуки (так!) і прикметники (послідовний) поступилися займенникам. І коли хто такі «вони» й «вона», котрі протистоять одне одному, здогадатися ще можна, то ось із цим «ми» в Арсенія нічого не зрозуміло.
Автор не уточнює, хто саме ці «ми», котрі поділили, за його словами, створене в радянські часи, – заводи, фабрики, підприємства, а також «проїли те, що нам залишили попередні покоління». Є, однак, і позитив. Це «вони» «добудували «радянські» Рівненську та Хмельницьку АЕС, проклали автобан Київ – Одеса». Читаючи ці рядки, не можу звільнитися від відчуття, що ділили й проїдали одні, а будували інші. Продають же – треті.
«Далі – сільське господарство». Так ось, кепські справи в сільському господарстві. Ціни зростають, селяни скаржаться. «Але найбільш болюче місце у нас все ж не тут», – заспокоює Арсеній. «Освіта й медицина – ось дві сфери відповідальності держави, що безпосередньо визначають рівень життя людей у країні», – стверджує автор. Учитиме й лікуватиме, ось що робитиме держава. А на перервах і між перев’язками захищатиме від зовнішніх ворогів. Для цього й військо, про яке автор пише так: «Хіба напівголодна армія потрібна комусь у НАТО?» Нагадаю, за словами самого Яценюка, НАТО, ЄС, Чорноморський флот, російський газ та інші елементи стандартного набору – не більше ніж ідеологічні міфи, помилкова мета.
«Індустріалізація країни, розвиток її базових галузей у промисловості та сільському господарстві – це турбота держави. Адже жодна приватна компанія самостійно не осилить масштабного будівництва промислових підприємств, створення великих інфраструктурних проектів», – усе це я вже десь читав. Чи то в рефераті з наукового комунізму в 1980-му, чи ще раніше, в підручнику з історії КПРС. А це на початку 1990-х часто миготіло в пресі: «Ми теж маємо піти цим шляхом: на рівні держави підтримати своє село й зробити українську сільгосппродукцію конкурентоспроможною щонайменше на внутрішньому ринку».
Читаючи далі, щоб таки дізнатися про український інтерес, я ловив себе на думці, що останні абзаци ніби зібрані з різних текстів на різні теми. Київська Русь, Російська імперія, православ’я, ЄС у 1951 році, меншовартість, Кирило-Мефодіївське братство, Шевченко, договір про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі, ВПК, космічна галузь і авіація, Києво-Могилянська академія, – про все це йдеться буквально в лічених фінальних абзацах тексту, який у цьому місці за історичною насиченістю та часовим обсягом на одиницю площі міг би конкурувати з некрологом якогось академіка початку минулого сторіччя.
«Ідея східноєвропейського об’єднання не нова», – підсумовує свій серфінг у часі й просторі Арсеній. Проте вважає, що «сьогодні проект нової Київської Русі – це шанс для всіх». «І в цьому теж полягає наш український інтерес», – робить висновок він. Ось саме «і в цьому теж» якось бентежить. Але в одному таки справді має рацію Арсеній: «У сучасному світі ніщо не цінується так, як свіжі й оригінальні ідеї».