Подивіться на острів Тайвань, куди 1949 року втік від червоних її лідер Чан Кайші з 3 млн прихильників, – і отримаєте відповідь. За кілька десятиліть він та його послідовники перетворили колись відсталу аграрну провінцію Піднебесної на одну з передових економік світу. Тайвань – поряд із Гонконгом, Сінгапуром та Південною Кореєю – став одним із чотирьох «азійських драконів», які без власних сировинних ресурсів досягли технологічного прориву і значного економічного зростання. 10 жовтня він відсвяткує сторіччя від початку повстання у Піднебесній проти імператорів династії Цин і проголошення Республіки Китай (офіційна назва Тайваню). Сам острів, щоправда, тоді був ще японською колонією.
Читайте також: Клуб інтернаціональної дружби
Велике примирення Китаю з Китаєм
КНР вважає Тайвань своєю бунтівною провінцією, яка повинна возз’єднатися з материковою частиною держави, а тому всіляко перешкоджає відносинам Тайбея з рештою світу. Через це дипломатію з островом ведуть лише 26 невеликих країн Тихоокеанського регіону, Латинської Америки й Африки. Колись, однак, усе було зовсім інакше: Республіка Китай була в ООН законним представником усієї Піднебесної аж до 1971 року. Саме тоді Тайвань був змушений поступитися цим місцем КНР і став марно домагатися вступу в до Об’єднаних Націй як незалежна держава. Діалог між двома Китаями почав відновлюватись аж 1992 року.
«Упродовж останніх трьох років Тайвань підписав із континентальним Китаєм 16 угод про порозуміння, – розповідає Тижню голова державної Ради економічного планування та розвитку (РЕПР) острівної республіки Крістіна Лю. – Вони регламентували чіткі норми й порядок взаємної поведінки, вигідні для китайців обабіч Тайванської протоки. Встановлення цих відносин вигідне тайванській економіці, бо інтегрує її у глобальну і створює нові можливості для миру та стабільності в Південній Азії. Підтримка порозуміння з континентальним Китаєм серед тайванців дала змогу уряду нормалізувати складні відносини з КНР».
Останніми роками китайсько-тайванські відносини активізувалися: встановлено пряме поштове і транспортне сполучення, торговельні зв’язки, знижено мита й тарифи на кількасот видів товарів. Материковий Китай став для острова найбільшим ринком збуту (40% експорту) і другим за величиною джерелом імпорту. Від січня до липня 2011-го обсяг торгівлі Тайваню з КНР становив $100 млрд 490 млн (це на 15,7% вище за показники аналогічного періоду 2010-го). Цього року Тайбей також зняв обмеження на інвестиції з Піднебесної. Поступово інтегруються фінансові сфери, банки навзаєм відкривають представництва. Хоча тайванці побоюються, що зняття заборон на прямі капіталовкладення призведе до скуповування острова Китаєм, економічної інтеграції це не зупиняє.
Дякуємо дядечкові Сему
Як же відсталий острів перетворився на світового економічного лідера? Коли Чан Кайші перебирався на Тайвань під захистом 7-го флоту США, він прихопив із собою не лише керівництво «Гоміньдану», а й чималий золотий запас країни, скарби давніх династій та цінне промислове обладнання. Сюди ж перебрались інтелігенція, багато підприємців із великими капіталами, інженерів та кваліфікованих робітників. Тобто починали тут не з нуля.
Та все ж якби не військова підтримка США, незалежність Тайваню довго не тривала б (на острові досі бояться вторгнення з материка). Американський внесок у створення місцевого економічного дива вагомий. Тут відіграли свою роль стратегічні інтереси Сполучених Штатів, корейський збройний конфлікт і холодна війна. Тайвань став частиною «світу свободи» на передовій боротьби з «червоною чумою». Вашингтон перетворився на гаранта незалежності острова, надав щедру фінансову допомогу, відкрив доступ до прогресивних технологій, а також доступ тайванцям до інженерної освіти в США і зробив свої ринки доступними для товарів із острова. У 1950-х фінансова підтримка Китайській Республіці в перерахунку на особу перевищувала допомогу будь-якому іншому союзникові Сполучених Штатів.
Коли гоміньданці висадилися на острові, місцеве населення не зраділо гостям. Проте бунти жорстоко придушили. Тривалий час на Тайвані не існувало демократичного суспільства і свободи слова. Режим був авторитарним, а надзвичайний стан діяв аж до 1987 року. «Гоміньдан» беззмінно правив до 2000-го. Решта партій були заборонені. Щоправда, на відміну від інших «азійських драконів» тут обійшлися без серйозних політичних репресій. Тайваню вдалося зберегти безконфліктність на всіх етапах розвитку. Одним із консолідуючих чинників був образ підступного ворога, комуністичного Китаю, який робив опозицію шовковою, а народ терплячим.
Але самою лише силою утримати населення острова у покорі було важко, тож Чан Кайші негайно розпочав перетворення. Спершу провів земельну реформу, завдяки якій у республіці став формуватися прошарок дрібних землевласників. Зараз Тайвань практично повністю покриває власні продовольчі потреби. Другий крок – форсований розвиток інфраструктури. На це пішла частина фінансової допомоги від США.
Лідерський потенціал
Гасло Тайваню – тримати ніс за вітром економічних змін на глобальному ринку. Оскільки довгий час чи не єдиним ресурсом острова була дешева, дисциплінована й досить кваліфікована робоча сила, то попервах акцент зробили на експортно зорієнтовану легку промисловість – виробництво одягу, тканин, перук, м’яких іграшок. Допомогла досягти успіху поширена серед населення всіх «драконів» працелюбність. На Тайвані буквально схиблені на роботі, працюють на виснаження. Терплячість, готовність беззаперечно виконувати накази – наслідок впливу конфуціанства й даосизму.
У 1980-х із накопиченням підприємницького досвіду та інвестицій тайванці перейшли до наступного етапу – розвитку металургії, суднобудування, нафтохімічної промисловості. Переробляли закордонну сировину, а виготовлену за іноземними технологіями продукцію вивозили. До початку 1990-х на експорт припадала більш ніж половина ВВП.
Коли робоча сила перестала бути дешевою, Тайвань узявся за структурну перебудову економіки, підпорядкувавши практично все розвиткові наукомістких галузей. Позбавленому природних ресурсів острову неабияк посприяла в розвитку інформаційна революція. Пощастило і у визначенні своєї ніші. Тайвань одним із перших відреагував на зростання світового попиту на устаткування й компоненти IT-індустрії, нижній і середній сегменти ринку технологій ПК. Лише уряд видав під це виробництво понад $20 млрд дешевих кредитів. Тайвань одним із перших в регіоні почав створювати спеціальні економічні зони й технопарки.
Сьогодні у виробництві комп’ютерів маленький Тайвань поступається лише Японії, США, ФРН, Великій Британії та Франції. Його бренди Acer і Asus знає більшість власників ноутбуків в Україні. Щодо випуску мікрочипів, DRAM-пам’яті та LCD-панелей острів теж серед світових лідерів. Комп’ютерна й мікроелектронна галузі промисловості дають зараз понад 50% його ВВП. Журнал Forbes помістив чотири тайванські компанії в топ-50 найуспішніших підприємств світу.
Людський капітал
Науково-технічної революції неможливо було б досягти без освіченого населення та сприятливого інвестиційного клімату. Професійна підготовка – одна з головних умов створення високотехнологічних підприємств. На Тайвані – культ ученості. Цінність здобутої кваліфікації настільки велика, що, як там кажуть, «тайбейська мати й нирку продасть, аби оплатити університет для чада». Республіка вже планує перейти до всезагальної вищої освіти. Президент Ма Інцзю пообіцяв найближчими роками збільшити витрати на педагогічний процес від 4,4% до 6% ВВП. Утім, уряд і зараз багато робить у цій сфері – найздібніші студенти вчаться в багатьох країнах світу державним коштом, створюються всі умови для повернення кваліфікованих фахівців із-за кордону (зокрема, і для створення ними власного бізнесу). 40% інженерів і дослідників найбільшого технопарку Сіньчжу – тайванці, які знову на батьківщині. Чотири університети острова увійшли в топ-200 найкращих університетів світу за версією газети The Times.
Також Тайвань створив оптимальні умови для ведення бізнесу. Наприклад, компанію, що відкриває бізнес у Сіньчжу, впродовж перших п’яти років звільняють від сплати податків, вона отримує банківські позики під низький відсоток і урядові гранти на дослідження. В офіційних установах немає жодної тяганини з паперами. Усе необхідне для започаткування справи робиться швид-
ко й легко через інтернет. 2010 року зменшили податок на підприємницьку діяльність від 20% до 17%. Тому не дивно, що зріст інвестицій торік становив 17,3% (а це найвищий показник від кінця 1980-х). Сприятливий клімат відзначають усі міжнародні рейтингові агентства. Fitch вважає, що з 11 країн Південно-Східної Азії в Тайваню найнижчий рівень пов’язаних із капіталовкладеннями ризиків. А консалтингова компанія Business Environment Risk Intelligence поставила острів на четверте місце за сприятливістю інвестиційного клімату в світі.
«Хребет» тамтешньої економіки – дрібний бізнес. Якщо Південна Корея і Японія свого часу пріоритетом вважали створення великих багатогалузевих концернів, то Тайвань, навпаки, зробив ставку на середні та малі підприємства. Сьогодні вони становлять 98% від загальної кількості фірм, забезпечують 65% експорту і 78% зайнятості. До послуг дрібних підприємців: пільги, спеціальні підготовчі курси й центри, професійні інструктори, бази даних про ринки… Тайвань використав усі переваги малого й середнього бізнесу: гнучкість, швидкість реакції на ринкові зміни, різноманітність спеціалізації, відсутність монополії. Усе це посилює конкуренцію, підвищує якість продукції.
Читайте також: Північна Корея: коронація чергового Кіма?
Чудо-острів
Цей острів, завбільшки з Одеську область, практично позбавлений природних ресурсів, а 70% його території – гори. Проте нині він у двадцятці найпотужніших економік планети.
«Практично шість десятиліть тайванська економіка зростала в середньому на 7,4% за рік. До 1995-го рівень безробіття не перевищував 2%. Це зростання супроводжував постійний справедливий розподіл прибутків. Так було створене те, що нині світ знає як «тайванське диво», – розповідає оглядач Taiwan Today Едвін Сяо. – Дивовижне здоров’я наша економіка показала в другій по-
ловині 2008-го, коли світ уразила найтяжча за 80 років фінансова криза. Міжнародний валютний фонд прогнозує, що за економічним зростанням Тайвань у 2012–2015 роках буде найбільшим із чотирьох «азійських драконів». Згідно з даними МВФ, він потрапив торік у топ-20 країн за доходом на особу з огляду на паритет купівельної спроможності. Тайвань у цьому рейтингу залишив позаду такі країни, як Велика Британія, Франція, Японія та Південна Корея».
«Тайванське диво» полягало не лише в стрімкому економічному зростанні, а й у тому, як швидко підіймався рівень життя острів’ян. Сьогодні республіка – на рівні західних країн. Дохід на особу збільшився від $145 у 1950 році до $20 тис. у 2010-му (зростання у 138 (!) разів). Один із принципів політики Тайбея – зменшення дистанції між заможними й бідними. Багатіїв там відрізнити від решти нелегко: одяг та авто в усіх практично однакові. Грошима ніхто не розкидається. Хіба що замість скромної квартири – в забезпечених тайванців маленький будиночок на кілька кімнат.
Кризу Тайвань пережив і демонструє успішне зростання. Це стало «…нагодою переорієнтувати нашу експортно зорієнтовану економіку, – розповідає Крістіна Лю. – Удар зачепив фінансові ринки країни, приватне споживання та інвестиції. Тому на них і були спрямовані основні заходи уряду. Від 2009 року влада видала тайванцям спеціальні талони для придбання споживчих товарів майже на $3 млрд. Аби стимулювати приватні інвестиції, уряд фінансово підтримав банки, які, своєю чергою, посприяли малому й середньому бізнесові, а той – своїм працівникам. Це допомогло покращити умови у сфері підприємництва. Влада також запровадила короткотермінові (від 2008-го до кінця 2011 року) п’ятирічні звільнення від оподаткування на нові чи додаткові капіталовкладення. Аби пожвавити інвестиції, уряд запустив чотирирічний план громадських робіт на $16,6 млрд. Ця ініціатива створила також близько 200 тис. нових робочих місць». Зараз Тайбей поставив собі амбітне завдання: перетворити острів на центр регіональної торгівлі, інвестування та інновацій. І навдивовижу успішно його реалізовує. Інакше не можна, бо це Чудо-острів.
Новітня історія Тайваню
1945 Капітуляція Японії у Другій світові війні, Тайвань стає частиною Китаю.
1947 Повстання тайванців проти режиму «Гоміньдану», запровадження воєнного стану на острові.
1949 Поразка «Гоміньдану» в громадянській війні в Китаї, масова втеча прихильників Чан Кайші на Тайвань.
1971 Республіка Китай поступається місцем в ООН Китайській Народній Республіці.
1987 Воєнний стан на Тайвані скасовано, починається демократизація острова.
2000 Президентом уперше стає представник не «Гоміньдану», а опозиційної Демократичної партії Чен Шуйбянь.