Інша ОУН

Normal
0

false
false
false

MicrosoftInternetExplorer4

st1:*{behavior:url(#ieooui) }

/* Style Definitions */
table.MsoNormalTable
{mso-style-name:”Обычная таблица”;
mso-style-parent:””;
font-size:10.0pt;”Times New Roman”;}

Історія розвитку економічних систем у період між Першою та Другою світовими війнами нерозривно пов’язана зі впливами націоналістичних принципів, ідей як у площині культури, так i економіки. Український націоналізм та його творці – провідники Організації українських націоналістів – не стали винятком із загальноєвропейського процесу. Вони були сучасниками цих подій і споживачами тодішніх теорій, а тому змогли сформувати власну економічну платформу, адаптовану до українських реалій. Відмінності треба було враховувати, бо використання ідей економічного націоналізму в Європі стосувалося політики слабких, але державних націй. Перед українцями, які були на той час нацією бездержавною, стояла подвійна мета: спочатку здобути власну державу, а потім втілити в життя розроблені на теоретичному рівні економічні моделі. 

Між капіталізмом і комунізмом

Зарубіжна наукова думка ще в І половині ХІХ ст. зверталася до питань економічного суверенітету націй. Тоді німецький учений Фрідріх Ліст розробив нову економічну концепцію. Він виходив із очевидного факту, що світ надзвичайно різноманітний: у ньому є нації-велетні й карлики, є нації «просунуті» й не дуже. В такому світі «вільна торгівля» – головна ідея Адама Сміта, ідеолога капіталістичного устрою – неминуче перетворюється на панування найрозвинутішого, найсильнішого. Тому не можна встановлювати для всіх однакові правила.

Карл Маркс так само доводив – система вільної торгівлі шкідлива, бо обслуговує інте­реси буржуазії розвинутих капіталістичних країн і є особливо небезпечною для колоній та держав, що розвиваються. Тож як економічну модель він запропонував комунізм – устрій, який не передбачає приватної власності на засоби виробництва. Основна світоглядна розбіжність між Лістом і Марксом полягала в різних ключових акторах світової політичної арени: для Маркса такими були класи, для Ліста – нації. Ліст стверджував, що кожна нація, для якої самостійність і самозбереження має хоч якусь ціну, змушена якомога швидше піднятися з нижнього рівня культури на вищий та максимально розвинути в межах своєї території землеробство, промисловість, мореплавство й торгівлю, тобто всю економіку. Ліст назвав цю доктрину економічним націоналізмом. 

 На розроблення економічної доктрини ОУН витратила бли­зько двох років. Чотири економічні блоки – аграрний, промисловий, фінансовий та торговельний сформували в 1929 році єдину платформу ОУН.

Базовими стали такі принципи. Приватна власність не скасовувалася, хоча й не була собою священною коровою, як в Адама Сміта. Держава була не метою (!), а інструментом, за допомогою якого український народ організовує своє життя. Підґрунтям функціонування фінансової системи нової суверенної держави став незалежний від уряду та бізнесу Центральний банк. Принциповим моментом була вимога запровадити власну єдину стабільну валюту. Емісія грошей без забезпечення активами та товарами не передбачалася. Безконтрольну банківську ініціативу не допускали, оунівці обережно ставилися до спекулятивного капіталу, який отримує прибуток не в реальному секторі економіки – промисловості та сільському господарстві. Частина націоналістів воліла залишити за банками виключно механічне обслуговування грошової системи, а частина – дозволити ринкове функціонування банків під державним контролем.

Податкову систему розглядали як таку, що стимулює виробництво та допомагає державі дотримуватися балансу прибутків у різних прошарків населення. Значну роль відводили іноземним позикам та іноземним інвестиціям, які давали можливість швидко розбудувати економіку нової незалежної України, при цьому планували повернути борги, зроблені попередніми урядами. Це різко контрастувало, наприклад, із позицією більшовиків, котрі боргів не визнали й тому фінансові ресурси на зовнішніх ринках залучити не могли.

Торгівля мала функціонувати з використанням ринкових механізмів, але з елементами державного регулювання – велика торгівля залишалася під контролем держави. Мита на імпорт носили протекціоністський характер, проте в галузях, які були конкурентноспроможними та орієнтованими на експорт, ОУН не передбачала застосовувати митні бар’єри. Торгівлю сільськогосподарськими продуктами передавали в приватні руки, а ось сировина та промислові товари – це парафія винятково державних підприємтсв.

Оунівці розглядали промисловість як стратегічну галузь. ОУН передбачала державну власність на заводи оборонного комплексу, важку промисловість, надракористування. Надзавданням держави ставала індустріалізація. Оунівські інтелектуали розуміли, що той, хто не йде динамічно вперед – неминуче відстає. Вони знали, що руда, якою багата українська територія, чи метал первинної обробки певний час даватимуть великі прибутки. Але головні зусилля незалежний уряд мав спрямувати на високотехнологічні ділянки. Таким чином можна було вирішити ще дві проблеми тогочасної України – забезпечити зайнятість для багатолюдного села та створити високотехнологічну військову промисловість.

Де на все це взяти гроші? На думку ОУН, іноземний капітал міг потрапити в Україну як через позички, так і через концесії. Проте держава зберігала за собою загальний контроль і не дозволяла закордонному власникові диктувати свою волю.

При цьому оунівці розуміли, що на той час українців найбільше цікавили не складні конструкції для розвитку промисловості, а земельне питання. В той час переважна більшість населення України, як і всієї Східної Європи, мешкала в селі. ОУН вирішила залишити в силі розподіл поміщицьких маєтків, що відбувся в результаті революції. Основою сільського господарства мусив стати середній господар. Держава не дозволяла ані концентрації землі в одних руках – лише від 2 до 20 га на родину, – ані подрібнення ділянок менше 2 га. При цьому націоналістичні аграрії усвідомлювали, що одноосібне господарство ще не здатне використовувати сучасні технології. Передбачалося, що держава надаватиме масову підтримку кооперативам, які формують території спільної обробки без втрати приватного власника.

Одразу після початку Другої світової війни оунівці планували на деякий час зберегти колгоспи, розраховуючи, що через цю систему державі буде легше отримувати продовольство, особливо в умовах бойових дій. Але похідні групи оунівців, які прийшли в підрадянську Україну, щоб установити українську державність, зіштовхнулися з цілковитим несприйняттям самого слова «колгосп». Плани пішли в небуття.

Що справді вдалося – провести аграрну реформу. На землях, звільнених від німецького окупанта, УПА почала втілювати теоретичні розробки довоєнного часу. Збиралася сільська громада й розподіляла землю – відповідно до кількості дітей, наявності робочих рук тощо. І це вперше, коли якась політична сила робила те, що обіцяла селянам. Чи не була такою затятою підтримка УПА в західноукраїнському селі зумовлена тим, що селяни не хотіли йти в колгоспи та отримали з її рук найцінніше – землю? Чи не була такою жорстокою політика НКВС-МДБ-КДБ стосовно українських повстанців через виразну економічну програму, котра стала справжньою альтернативою більшовизму й комунізму? 

Вивчення економічних програм, які передбачали втілити націоналісти, сьогодні має практичний інтерес. Індустріальні прориви багатьох постколоніальних і посттоталітарних країн – Чехії, Польщі, Індії, Китаю – стали можливими саме через використання ними елементів економічного націоналізму.

Чи можливе використання доктрини економічного націоналізму нині? Цілком. Адже колоніальний, сировинний стан економіки за класикою полі­текономіки, за Фрідріхом Лістом, може бути подоланий лише завдяки зосередженню зусиль під кураторством та контролем держави й суспільства. Вільна торгівля потрібна, але виключно там, де це вигідно національній економіці. Розвинуті країни сьогодні активно користуються всіма можливостями цієї парадигми, хоча й озвучують відданість ідеалам Адама Сміта.