Центр тимчасового утримання Паґані на грецькому острові Лесбос несподівано закрили. У кімнатах будинку, яке було призначене під склад, а не в’язницю, досі купа безхатьків.
Навколо валяються дешевий одяг і поламана техніка, колючий дріт на воротах вкривається іржею, а покинутий мотоцикл неподалік заростає ожиною. На фасадній стіні висить відкритий електричний щиток: хтось намалював на ньому червоними кривавими літерами «Ласкаво просимо до Європи».
Нині на Грецію припадає 90% усіх нелегальних перетинів кордону до Європи, повідомляє Європейська агенція з управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах держав-членів ЄС FRONTEX. Одним із способів боротьби з масовою міграцією було тимчасове затримання. Однак, наприкінці 2010 року в системі настав переламний момент. Греція оголосила гуманітарну кризу і підняла руки, визнаючи, що її безнадійно скалічена система надання притулку біженцям потребувала суттєвого реформування. Європа зобов’язалася надати невідкладну допомогу. І поки шокована публіка за межами Греції (і песимістично налаштовані її громадяни) мізкують, як можна було до такого докотитися, захисники прав людини переймаються одним питанням: чи може щось реально змінитися.
Від Канарів до Лесбоса
Хамаса*, який народився в Ірані у родині афганських біженців, прибув на Лесбос у 2008 році. Крокуючи зарослою територією Паґані, він пригадує: тут я спав, а тут була кімната для сімей. У покинутому офісі знаходить ростомір, біля якого його фотографували – це дошка з написаними вручну цифрами. На стіні досі висять паспортні фото різних чоловіків і жінок.
Як і багато інших нелегальних іммігрантів на Лесбосі, Хамаса прибув до острова у малесенькому резиновому рятувальному човні – таких, які продаються в пляжних магазинах. Контрабандистам людей на турецькому узбережжі платять тисячі євро, аби потрапити на такий човен – зазвичай вночі і навіть без весла – ті показують на вогні найближчого грецького острова. Хамасі не було й вісімнадцяти, він був неповнолітнім без супроводу дорослих, тож за європейським законодавством про захист прав людини його не заарештували. Коли Паґані закрили після голодних страйків затриманих, Хамасу перевели до більш безпечного місця для молоді. Йому пощастило. Зазвичай Греція постійно ігнорувала ці правила, адже потік мігрантів через її кордони стрімко зростав.
Така несподівана і безпрецедентна кількість перетинів кордонів має конкретні передумови. За даними FRONTEX, п’ять років тому найбільший міграційний тиск переживали Канарські острови. Щоб вирішити цю проблему, FRONTEX організувала співпрацю в тому регіоні, а Іспанія встановила радарну систему спостереження. Тим часом Італія добивалася двосторонніх угод про повернення біженців до країн Північної Африки. У січні-вересні 2010 року, за даними FRONTEX, нелегальна міграція через водні кордони Іспанії та Італії скоротилася на 71%. Однак послаблення тиску в одному місці неодмінно призведе до посилення у іншому. Дані FRONTEX свідчать, що рівень перетинів наземного кордону між Грецією і Туреччиною зріс за той самий період на 369%.
Подвійний удар
Греція була не в стані прийняти такий наплив мігрантів. Вона чи не найбільше з усіх постраждала від фінансової кризи 2008 року, а кошти ЄС, спрямовані на вирішення проблеми міграції, були витрачені «не вчасно», як стверджує Іоанніс Дімітракополус, голова комітету захисту рівноправ’я і прав громадян Агентства ЄС з фундаментальних прав людини (FRA).«Уся імміграційна система Греції зруйнована ще з 2008 року», – каже Дімітракополус.
Остаточного удару завдали зміни міграційних правил сусідом Греції. «Греція має довгий наземний і морський кордон з Туреччиною, яка не входить до ЄС. З огляду на те, що торік Туреччина лібералізувала візову політику і дозволила людям з різних північноафриканських країн приїжджати без візи, маршрути нерегулярної міграції змінилися, – стверджує Дімітракополус. – Дедалі більше мігрантів не лише з Північної Африки, а й цілого світу почали злітатися до Стамбулу, а звідти три години їзди автобусом – і вони у найближчому до кордону місті Едірне. Потім вони просто переходять грецький кордон. Це займає хвилин десять».
У жовтні 2010 року в середньому 245 осіб щодня в’їжджали до Греції через короткий наземний кордон з Туреччиною або небезпечнішим шляхом – через річку Еврос, де у 2010 році загинуло 45 людей, намагаючись пробратися до Греції.
За ті два роки, що не функціонує Паґані, ситуація не покращилася, а навпаки – значно погіршилася. Центри тимчасового утримання в регіоні Еврос перейняли естафету. У 2009 році максимальний період «адміністративного затримання» було продовжено до шести місяців. У звіті міжнародної правозахисної організації Amnesty International за липень 2010 року зазначено, що в Греції мігрантів затримують «без врахування міри необхідності чи пропорційності, і не як останній засіб». Затримувалися всі вагітні жінки, діти і жертви торгівлі людьми – часто їх утримували в змішаних камерах.
Європейська реакція
У жовтні 2010 року Спеціальний доповідач ООН з питань запобігання тортурам Манфред Новак оприлюднив звіт про Грецію, де зазначив, що тамтешні «умови утримання абсолютно нелюдські, а ставлення принизливе». Він пише, що арештованих тримають юрбами в брудних камерах. Крім того, він виявив, що є ще й нелегальні в’язниці, де немає вікон і утримують дуже багато в’язнів. Зрештою Євросоюз спромігся на рішучу реакцію. Наступного ж місяця FRONTEX вислала до регіону Прикордонну команду швидкого реагування. Термін перебування прикордонного контингенту було продовжено до березня 2011 року, а відтоді операція переросла у постійну сухопутну прикордонну операцію Poseidon Land. У грудні 2010 року єврокомісар з внутрішніх питань Сесілія Малмстрем, яка відповідає і за міграцію, і за безпеку, побувала в Греції і пообіцяла країні термінову фінансову допомогу в обсязі €9,8 млн.
Греція відреагувала на загальне невдоволення цією ситуацією, створивши план дій щодо її подолання, але й зауважила, що не повинна віддуватися сама за загальноєвропейську проблему міграції. Голова відділу політичного притулку в Управлінні поліції афінського аеропорту Андреас Спіропоулос розповідає про новий, прийнятий у січні 2011 року закон, котрий набере чинності через рік після прийняття. Він передбачає створення першої в Греції імміграційної служби, відокремленої від поліції –– це будуть центри прикордонної перевірки, які замінять центри тимчасового утримання. Грецька система в безнадійному стані, визнає Спіропоулос. Часто люди, з допомогою недобросовісних юристів, подають прохання про надання їм притулку, хоча не мають на це права і знають, що їм швидше за все відмовлять. Але до моменту відмови їх не можна змусити покинути країну.
Наразі в Греції розглядають 55 тисяч необроблених заявок на надання притулку – деякі з них лежать вже десять років. Крім того, країна має величезний державний борг. Мугаммаді Йоноус є президентом Асоціації афганців у Греції і живе там з 2001 року. Часи фінансової нестабільності не дуже поблажливі до тих, хто не має громадянства, зауважує він. «За нову систему надання притулку проголосував парламент,… але це тільки на папері, – каже Йоноус. – Ми дуже розраховуємо на неї, але в Греції, здається мені, її будуть запроваджувати дуже довго». Тим часом соціальне напруження в Афінах росте, а тисячі мігрантів не можуть знайти роботи, оплатити помешкання чи навіть виїхати. Тому часу лишилося не так і багато.