Адже протестувальникам, особливо якщо акція триває тижнями й місяцями, необхідно постійно знаходити аргументи на свою користь: доводити, що вони готові замінити владу й здійснити зміни на краще. Натомість владі достатньо наполягати на тому, що опозиція «не краща» за неї. Зрештою, громадянський протест вимагає активного залучення людей, тоді як владі, знов-таки, достатньо утримувати громадськість від протесту. Закони будь-якої революції такі, що кожен байдужий де-факто є контрреволюціонером. Це теж полегшує становище влади.
Інформаційна війна влади з Євромайданом почалася одразу, але довший час все виглядало спорадично. На початку грудня, наприклад, стався відомий випадок, коли на даху торгівельного комплексу «Глобус» (за інформацією міліції) знайши тіло чоловіка, померлого від легеневого туберкульозу. Мінохоронздоров’я одразу поквапилося заявити, що наметове містечко є розсадником хвороби. Минув іще тиждень, і в центрі столиці з’явилися пересувні флюорографи, які мали підтвердити наявність загрози. Втім, за три дні, за офіційними даними МОЗ, мобільні діагности обстежили тільки 125 осіб (при пропускній здатності одного такого флюорографа 150 чоловік за одну робочу зміну). Туберекульоз виявили у трьох обстежених, що могло б вважатися дуже високим показником (в середньому по Україні вважається хворим приблизно один з 1400 громадян), але мала кількість обстежених та невідомий принцип вибірки ніяк не дозволяли екстраполювати отримані дані на весь Євромайдан.
Читайте також: Що стоїть за «розколом Майдану»
Різноманітні чутки про страшні хвороби на Майдані, утім, надійно увійшли до фольклору, особливо в південно-східних регіонах. Туди ж додалися чутки, запущені за прямого сприяння іншої державної структури – міліції. Так, 18 грудня ЗМІ повідомили про те, що правоохоронці «накрили» в районі Хрещатика бордель, основними відвідувачами якого нібито були мітингувальники. На операцію міліціонери спеціально запросили телебачення. Втім, журналісти першими і вказали на дивне прагнення стражів порядку висвітлити «непересічну» подію, в той час як аналогічні будинки розпусти під виглядом «масажних салонів» спокійно функціонують по всьому Києву й відкрито рекламуються в пресі, але уваги МВС не викликають. Попри це, тема, як і у випадку з туберкульозом, ще деякий час відпрацьовувалась провладними виданнями. Так, газета «Вести» 27 грудня опублікувала матеріал, в якому наводилисся слова дівчат легкої поведінки про те, що путани з різних районів столиці нині воліють працювати на Хрещатику, бо туди не навідується міліція. Машстаби цієї міграції в матеріалі не розкривалися, та й важко уявити, за яким принципом їх можна було б оцінювати.
Становище на інформаційному фронті стало змінюватися після новрічних свят. І не на користь Майдану. На те була низка причин. Перша і найочевидніша – масовий протест не досягнув жодної з цілей, про які говорилось зі сцени Майдану. Реального покарання винуватців та виконавців побиття протестувальників 30 листопада не відбулося. Захист від кримінального переслідування тих активістів, що були затримані наступного дня за підозрою в організації заворушень, відбувся з перемінним успіхом (кілька осіб, аби вийти на волю, визнали свою провину в хуліганстві, одного ж активіста так і не випустили). Годі й казати про озвучені політиками «ультиматуми» щодо відставки уряду Миколи Азарова чи непідписання президентом Януковичем відомих угод із Росією. На сьогодні подібні вимоги вже сприймаються багатьма щирими прибічниками Майдану ледь не як знущання зі здорового глузду.
Читайте також: Що думають депутати про початок роботи Ради
Друга причина – скандальні факти насильства, що практикується частиною радикально налаштованих молодиків з числа постійних мешканців Майдану (хоча в кожному випадку важко сказати, наскільки насильство мотивоване «ідейними» причинами). Знов-таки, експлуатація цієї теми розпочалася ще торік. Так, 30 грудня столична міліція повідомила про звернення мешканки Чернігівщини, 1982 року народження, нібито зґвалтованої в одному з наметів на Майдані. Наразі, щоправда, ця історія розвитку не отримала, слідство триває без свідків та підозрюваних. Але після новорічних свят аналогічні теми стали підійматись регулярно. Найгучнішою, хоч і далеко не єдиною, стала справа Лідії Белашової, у котрої «свободівці» нібито відібрали скриньку з пожертвами, зібраними нга лікування онкохворої дитини від імені фонду «Глобальна група допомоги».
ЗМІ, що поширювали цю інформацію, дещо перепутали, назвавши фонд не «групою», а «службою», що дало підстави активістам Майдану попервах заявляти про фальсифікацію. Втім, як установив Тиждень.ua, такий фонд дійсно існує, як і дівчинка, котрій начебто збиралися кошти. Водночас відношення до цього фонду Лідії Белашової підтвердити не вдалося. Не вдалося і зв’язатися з нею самою, аби дізнатись деталі події. Тож незрозумілим лишається, наприклад, чому постраждала мовчала аж до завершення свят, хоча злочин, за її ж словами, стався ще 31 грудня.
Водночас, як уже сказано, поява подібних заяв підживлюється реальними інцидентами. Показово, що тема насильства на Майдані вийшла на перші шпальти після появи в Інтернеті відео з двома молодиками, яких запідозрили у крадіжках мобільних телефонів та особистих речей у будівлі столичної мерії. Спійманим нібито на гарячому злодюжкам розмалювали лоби написом «вор» (чомусь російською) та змусили публічно каятися. Відео викликало зливу критики з боку навіть цілком лояльних до Майдану громадян.
Читайте також: Закордонні експерти про відповідальність Заходу за події в Україні
Усі ці чинники придалися до інформаційної війни проти Майдану. Разом із тим, необхідно враховувати й те, що влада, розгублена після 1 грудня, зуміла сконцентруватися та зробити певні висновки із власних помилок. Телевізійне мовлення продовжує братись під контроль, найяскравішим свідченням чого стали грудневі зміни в керівництві медіа-холдингу Дмитра Фірташа («оформлення» нового топ-менеджменту головного активу холдингу, телеканалу «Інтер», анонсовано на 14 лютого). Після цього тональність новинних випусків змінилася в бік критики Майдану та опозиції, а з 13 січня канал «Інтер» припинив випуск новин о 18 годині. Крім того, влада вдалася до низки знакових кроків, покликаних зцементувати її лави. Є підстави вважати, що першим таким кроком стала атака силовиків на Майдан ще в ніч на 11 грудня. Та спроба викликала негативну реакцію на Заході, адже саме в цей день у Києві перебували високі представниці США та ЄС Вікторія Нуланд та Кетрін Ештон. Та водночас демонстративне нехтування попередженнями західного світу покликане було показати тим же регіоналам, що президент Янукович почувається досить безкарно. Саме з цього моменту й припинилися публічні натяки на «фронду» з боку олігархів, невдоволених засиллям президентської «Сім’ї» та розворотом економіки в бік Росії.
Запобігши внутрішньому розпаду режиму, взялися за зміцнення його позицій в масах. Соціологи ще в грудні відзначали, що несподіваний вибух Євромайдану певним чином зміцнив електоральні позиції Януковича: наляканий протестом південно-східний виборець частково повернувся під синьо-білі прапори попри все невдоволення «пакращенням». Нині влада щосили намагається поглибити цей успіх. Для цього активно застосовується технологія імітації народної підтримки в сукупності з ізоляцією протесту. Прикладом може служити так званий Форум Євромайданів, що відбувся минулих вихідних у Харкові. Супротивників режиму одночасно цькували «тітушками» й пікетували силами бюджетників. І, побоюючись провокацій перших, активісти самі уникали спілкування з другими. Подібна технологія маргіналізації протесту може ставати самопідтримуваною: що менше майданівці будуть мирно спілкуватися з ідейними опонентами, то більше ці опоненти стверджуватимуться в думці, що мирне спілкування тут взагалі неможливе. Натомість радикальні сценарії ставатимуть дедалі актуальнішими, що зрештою розв’яже владі руки для репресій.
Власне, ця проблема є головним викликом поточного року. До президентських виборів лишається тринадцять місяців. Якщо протягом цього часу опозиція та активісти не переламають сценарій інформаційної війни на загострення, про мирну зміну влади доведеться забути.