Нещодавно російський центральний телеканал НТВ у сюжеті про полонену українську льотчицю Надію Савченко стверджував, що наші військові – люди без ідей і переконань, які йдуть воювати через гроші або з примусу. На доведення цього глядачам показали уривок допиту українського військового, наголосивши на його етнічному походженні: «практическирусский, а в своїх стреляет». Що Україна може протиставити потужним і зухвалим викликам російської пропаганди, й чи потрібно на них відповідати?
Інформаційна складова є чи не найвагомішою в гібридній війні, яку Росія веде проти України на Донбасі. Саме російські ЗМІ створюють паралельну реальність, той зомбо-світ, у який занурена значна частина мешканців охопленої збройним протистоянням території.
Не слід забувати, що первинна аудиторія російської пропаганди – не українці, а росіяни. Незалежний журналіст та медіаексперт Костянтин фон Еґґерт наводить статистику: лише 18% росіян визнають, що федеральні канали сприяють ескалації конфлікту з Україною, а 80% впевнені у правдивості телевізійної картинки. Цей показник залишається стабільним багато років. «Це означає, що Росія стоїть на місці. Путін забезпечив дуже зручну консервацію комплексу СРСР, а будь-які зміни сприймаються як загроза для стабільності й ідеальної системи координат, забезпеченої владою», – коментує експерт.Пропаганда поступово перетворює суспільство на аморфну масу, завжди готову до покори.
Читайте також: Stop fake: як припинити вигадки про Україну?
Попри це, громадську думку на Сході значною мірою формує саме російське телебачення. Чимало мешканців Донбасу радше дивитимуться новини з Казані та Рязані вкупі з російською версією українських подій, аніж новини місцевих ЗМІ. Пропаганда найлегше впливає на дві категорії людей: тих, хто вірить у все, та тих, хто ні у що не вірить. Для освічених, менш довірливих і лояльних до російських джерел українців є витончені інформаційні спецоперації, такі як розкручений у соцмережах та медіа міф про «поганих і невдячних біженців зі Сходу», що поглиблює розкол в українському суспільстві.
В арсеналі пропагандистів – не лише маніпулювання громадянською свідомістю та дезінформація, але й нищення ідентичності як такої. У нещодавній публікації «Стратегія перемоги України у війни з Росією» філософ Сергій Дацюк писав: «Суть інформаційної війни – ідентоцид, тобто знищення національної-державної-громадянської ідентичності країни-суперника до такого стану, коли про нього можна сказати одне – нелюдь і ворог. Суть ідентоциду – переконання більшості народу своєї країни, а в ідеалі і частини народу супротивника в злих намірах (злонаміренності) супротивника щодо своїх».Така системна політика переводить ворожнечу між Росією та Україною на рівень стосунків пересічних людей.
Російські журналісти не лише висвітлюють події на Донбасі у вигідному для Кремля ключі, часто спотворюючи та фальсифікуючи факти. Часом вони долучаються до терористів у зоні бойових дій, постачають їх інформацією, допитують українських полонених. Чи не є це достатньою підставою для заборони представникам російських ЗМІ перебувати в зоні антитерористичній операції, а то й для відмови у в’їзді в Україну? Це могло б обмежити маніпулятивні можливості російської пропаганди та дати українським журналістам певну перевагу. В умовах війни дія цілком виправдана. Проте кримський журналіст Павло Казарін, який зараз працює в російських ліберальних виданнях, попереджає, що обмеження роботи тамтешніх журналістів в Україні лише зробить новини кремлівських медій «забороненим плодом».
Терористи, беручи під контроль населені пункти на Донбасі, відразу замінювали українські канали в ефірі на російські.Трансляцію російських телеканалів в Україні заборонили ще кілька місяців тому, проте далеко не всі кабельні оператори виконали вимогу вимкнути ворожі голоси; доступні вони також в інтернеті та на супутнику. Костянтин фон Еґґерт уважає, що заборона проблеми не вирішить: «Уявіть, що аудиторія “Первого канала” після заборони трансляції переміститься в інтернет і зробить його одним із найпопулярніших у мережі. Тоді пропаганда впливатиме вже не на бабусю в невеличкому східноукраїнському місті, а на молоду людину, яка користується інтернетом». На думку російського експерта, треба не забороняти російське, а створювати йому дієву альтернативу.
Читайте також: Інформаційний бойовик. Чому Євромайдан не зумів виграти пропагандистське протистояння
Та й не тільки російські, але й номінально українські ЗМІ беруть участь в антиукраїнських кампаніях. Яскравим прикладом є газета «Вести», яка висвітлює події на Сході в типово російському ключі. На заклики розібратися з осередками ворожої пропаганди проросійські журналісти зазвичай відповідають звинуваченнями в цензурі, апелюючи до свободи слова та демократії та порівнюючи нову владу з режимом Януковича. Не слід, однак, забувати, що Україна перебуває у стані війни, оголошеної небезпечним і сильним супротивником. І діяти треба рішуче та жорстко, інакше тебе знищать. Тож обмеження або припинення діяльності таких проросійських видань як «Вести» – необхідний із погляду інформаційної безпеки крок. У теперішній ситуації силові органи повинні брати на себе відповідальність, беручи під контроль інформаційні потоки й очищуючи їх від ворожої пропаганди.
Україна повинна почати розповідати про себе не тільки своїм громадянам, але й світові, який поки що бачить нас значною мірою крізь призму російської пропаганди. Вперше час незалежності ми маємо створити якісний медіаресурс, спроможний доносити українську позицію до світу. Є простий принцип: не можна продавати повітря. Аби наш інформаційний продукт був цікавий світові, треба мати уявлення, до кого ми звертаємось і як із ними треба говорити.
Творцям російського іномовлення Russia Today удалося чітко визначити свою аудиторію: скептики на Заході. Тому головний прийом, який канал використовує у поданні новин – questionmore: глядач вірить, що тут йому розкажуть те, про що промовчать інші. Свій підхід доведеться знайти й майбутньому українському іномовленню. За словами Костянтина фон Еґґерта, ми повинні наново сконструювати роль своєї держави на мапі світу. Це може бути образ молодої європейської країни, яка за збігом обставин досі не є членом ЄС. При цьому характер інформації має бути нейтральним, а не відверто пропагандистським.
Читайте також: Фінський публіцист: Росія постійно веде інформаційну і психологічну війну
«Вам немає сенсу відповідати на виклики Росії, оскільки вона все одно брехатиме про Україну. Створіть свій ресурс, який зможе деконструювати створені Росією міфи в очах світу», – радить Еґґерт. Прикладом може бути ізраїльський сайт memri.org. Його підтримує неурядова організація, що займається розвінчуванням міфів про Ізраїль, створених переважно палестинськими сепаратистами. Свої публікації сайт подає кількома мовами, а також має свій телеканал. Його цитують провідні медіа світу, такі як The New York Times. Приклад MEMRI – лише одна з моделей, які Україна може використати в інформаційній самообороні. Час оборонятися настав, і зволікати більше не можна. Ми повинні усвідомити, що інформаційний простір нашої країни у такій самій небезпеці, як її територія.Або ми будемо боронитись, або зазнаватимемо нових і нових поразок.