Кремль веде неоголошену війну проти Казахстану. Війну економічну, торговельну, інформаційну. Її основні цілі й завдання — боротьба проти державного суверенітету Республіки Казахстан (РК). Причини — здобуття незалежності казахами.
У цій війні Росія намагається якщо не поневолити казахів, то хоча б домогтися односторонніх преференцій для своїх товарів, що надходять до РК. Російські чиновники на кордоні двох країн вводять заборону на поставку товарів із Казахстану на суміжну територію, а тим часом російські товари безперешкодно наводнюють казахстанські ринки продукцією вельми сумнівної якості. Чи то російськими сирами, чи молочними продуктами, чи птицею.
Це війна, у якій Москва забороняє літати казахстанським літакам у російському небі, а сама від Астани такої заборони не чекає. Це війна, у якій казахи продають росіянам газ за безцінь, щоб потім ті могли його перепродати європейським клієнтам із подвійною націнкою.
Особливо слід виокремити інформаційну складову війни, яка не може не впадати у вічі. Коли в російських засобах масової інформації матеріали про успіхи Казахстану подають украй скупо й неохоче. Або зі знаком мінус. Основний меседж інформаційної війни — Казахстан за межами союзу з Росією приречений на провали в економіці та зовнішній політиці. У соціальних мережах спущена з ланцюга ціла армія так званих ольгінських тролів, що готові з піною в роті дискредитувати економічні та політичні успіхи «братнього» Казахстану в очах російського обивателя.
За логікою таких кремлівських пропагандистів учорашні «молодші брати» казахи ніяк не можуть перевершити колишню метрополію в частині економічних досягнень. Інакше це підірве всю ідеологічну базу путінської Росії, яка все ще безуспішно «встає з колін» із її агресивно-войовничою риторикою «русского мира». Кому ж тоді накажете нести горезвісні «русский мир» і «процвітання»?
І тут уже в хід іде повний набір антиказахських стереотипів і кліше, винайдених ідеологами ще радянської імперії. Озвучимо основні з них.
Міф № 1. Ось ми поїдемо з Казахстану, що ви без нас робитимете? Знову пастимете баранів й ішакам хвости крутитимете?
Це був, мабуть, найпоширеніший пропагандистський міф часів перебудови. Коли наші колишні співгромадяни, покидаючи Казахстан, намагалися переконати решту населення в подальшій безперспективності їхнього існування в умовах масового відпливу так званих старших братів до Росії.
Але цей стереотип сьогодні погано працює. До нього вже практично не апелюють. І «вина» за це лежить на самих казахах. Як з’ясувалося, в умовах ринкового господарства пасти баранів — не таке вже й безперспективне заняття. Той самий Китай готовий щороку закуповувати в Казахстану 500 тис. голів дрібної рогатої худоби, а в найближчій перспективі збільшити цю цифру до 1 млн голів овець.
Читайте також: Казахстан: стартовий майданчик
Не випадково лідер Китаю Сі Цзіньпін у своїй статті «Злітають на крилах мрії казахстансько-китайські відносини», яка була опублікована напередодні офіційного візиту до Казахстану, вважав за доцільне зазначити: «2017 року за січень — квітень товарооборот (між Казахстаном і Китаєм) зріс на 45,6%. Збільшується обсяг експорту Казахстану до КНР. На стіл звичайних китайських сімей потрапляють казахстанське борошно, рослинна олія, боби, м’ясопродукти й мед. Сторони визначили 51 проект співпраці у сфері виробничих потужностей, що покликано сприяти індустріалізації Казахстану й створити нові робочі місця в країні».
І це при тому, що раніше, у часи докучливої опіки казахів з боку Москви, товарооборот між двома прикордонними країнами — КНР та РК — становив нуль цілих доларів, збільшившись за останні 25 років незалежності Казахстану в мільярди разів. А щодо від’їзду з Казахстану на історичну батьківщину російськомовних спеціалістів та їхніх стогонів з приводу того, що життя без них у країні зупиниться, то тут ми стикаємося з позірним парадоксом.
Розглянемо за роками. Так, якщо наймасовіший відплив наших російськомовних співвітчизників припав на 1998-й, то вже в 2000-му економіка РК починає демонструвати перші проблиски зростання.
І це аж ніяк не випадково. Старі радянські виробництва, що дісталися в спадок незалежному Казахстану й обладнані допотопними станками, в умовах зародження ринкових відносин та відкриття кордонів здебільшого показали цілковиту неконкурентоспроможність, ставши тягарем на шиї в молодої республіки. І тільки позбувшись цього застарілого радянського баласту, країна нарешті зітхнула з полегшенням.
Тому можна констатувати: Казахстан із виру затяжної кризи, у який потрапила республіка після розпаду СРСР, витягли аж ніяк не допотопні радянські заводи й фабрики. І не радянські спеціалісти, а праця мільйонів казахстанців, помножена на західні інвестиції та передові західні технології, що прийшли в країну.
Міф № 2. У Казахстані жорстоко утискали росіян, обмежували в правах носіїв російської мови.
Тому стільки людей тікало звідти в 1990-ті.
Зазначимо, це аж ніяк не безневинне пропагандистське кліше. І спрямоване воно на те, щоб розпалити ненависть між росіянами й казахами. Щоб завтра, якщо в Росії виникне привід для збройного вторгнення в Казахстан, можна було швидко підшукати псевдоаргументи, які виправдовували б таке вторгнення. Що раніше ми спостерігали на прикладі Чечні й бачимо сьогодні в Україні. З усіма цими численними казками про розп’ятих дітлахів, злих бандерівців та українських фашистів. Тоді як усе це, по суті, не що інше, як брехня, зле скиглення та провокація.
Читайте також: Казахстан між Заходом і Сходом
Масове зомбування росіян у цьому випадку межі елементарної загальнолюдської пристойності не визнає й чиниться російською ідеологічною машиною з величезним розмахом.
Правдою є й те, що основною причиною масового відпливу російськомовного населення Казахстану до Росії стала в 1990-х роках розруха в результаті падіння тоталітарного режиму. І аж ніяк не міфічні утиски росіян казахами.
Міф № 3. У казахів ніколи не було своєї державності.
Цей міф озвучив сам президент Російської Федерації Владімір Путін, наочно продемонструвавши ступінь своєї історичної неграмотності.
Питається: а як же тоді бути з нашим Саїн-ханом («справедливим ханом» у перекладі з казахської), більш відомого в Росії під іменем хан Батий, що фактично створив російську державність?
Або як нам, казахам, накажете вчиняти з нині живими представниками численних казахських родів, як-от кият, конрат, жалаїр і керей, чиї предки колись на білій кошмі підняли молодого Теміршина, проголосивши його Чинґісханом?
І як нам бути із Золотою Ордою? Викреслити з історії існування цієї кочової держави? Тим більше що державність казахів зародилася задовго до Чинґісхана й сягає своїм корінням аж у часи саків — масагетів, скіфських племен, що населяли землі сучасного Казахстану чотири тисячі років тому.
Ось що трапляється, коли явну історичну брехню намагаються видати за правду, звертаючись при цьому до політики. Перефразовуючи відомого казахстанського поета Олжаса Сулейменова, можна сказати, що керівництво сучасної Росії сьогодні намагається «Унизить степь, не возвышая горы».
Фотогалерея: Що залишилось від сумнозвісного табору АЛЖИР у Казахстані
Як послухати Путіна, то державності не було ні в кого: ні в казахів, ні в українців, ні в білорусів, що за перекрученою логікою російських політиків нібито наділяє росіян правом на озброєне захоплення та присвоєння чужих територій.
Як бачимо, російська пропагандистська машина неустанна у творенні міфів і пропагандистських кліше, що сіють ворожнечу й розбрат між народами колишнього Радянського Союзу. І це при тому, що не всі російські міфи й казки про казахів ми згадали, а лише найбільш злісні.
Тоді як насправді Казахстан сьогодні — це нормальна, розсудлива, миролюбна країна з динамічною економікою, зацікавлена в тому, щоб підтримувати тісні дружні відносини з усіма своїми сусідами.