Її обличчя майоріло над осередком найзапекліших боїв на Грушевського, на місці загибелі героїв Небесної сотні. Голову прикрашав білий будівельний шолом. (У мене від часів Майдану лежить два таких, тільки помаранчевого кольору.) Над шоломом закличний напис від телеканалу «Інтер»: «Время строить».
Звісно, такий блюзнірський жест не лишився без наслідків: активісти з антимедведчуківської Facebook-спільноти «Анафема» підпалили банер і розмістили в мережі відповідні фотодокази. Дехто з користувачів Facebook закинув їм, що дійство було постановочним, утім, несуттєво, хто саме розмістив банер, на тлі того, що він узагалі міг з’явитися в нинішні часи. Адже рекламні плакати з Марченко в Києві — це вже за межами добра й зла, як і її анонсована поява на телеканалі «Інтер» у реаліті-шоу «Время строить» (у проекті також задіяні Ані Лорак, Ірина Білик, Віра Брежнєва та інші відомі українські гастролери в Росії).
У часи постправди та гібридної інформаційної війни передусім важливі не факти, а символи й меседжі. «Время строить» — символ реваншу, нехай і загорнутий у розважальну обгортку. Це виклик, демонстрація того, що один із найбільших загальнонаціональних каналів і далі «годує» українських глядачів із російської «колокольні». І втовкмачує їм відповідні меседжі. Приміром, запускає шоу саме тоді, «когда многие украинцы отчаялись и уже не верят в какие-либо изменения к лучшему» (цитата із сайта проекту).
поле для маневрів росієорієнтованих каналів усе одно невпинно зменшується. Хоч би як викручувалися приватні телекомпанії вітчизняних олігархів в питанні українізації ефіру, очевидно, що українське телебачення швидко змінюється і це незворотний процес
Отже, з 2 грудня нам пропонують проковтнути це відверте знущання, і, підозрюю, багато хто це робитиме «без задней мысли». Адже чимала аудиторія каналу якось досі не вдавилася від усіх цих концертів нафталінових радянських зірок. Вочевидь, її не нудить від серіалів, формально знятих в Україні, але нерідко з московськими номерами авто та російськомовними персонажами, серед яких іноді вигулькує потішний «хохол», який говорить суржиком. Або від численних розважальних шоу, ведучі яких розмовляють російською. І цим грішить не лише «Інтер». Схожий продукт є і в сітці загальнонаціональних каналів «Україна», ICTV, «1+1» тощо. Такий контент бачиться дивним ще й на тлі набрання 13 жовтня чинності законом про мовні квоти на телебаченні. Нагадаю, йдеться про 75% державної мови для загальнонаціональних і регіональних телеканалів, 60% для місцевих (квота має виконуватися із 7:00 до 22:00).
Здавалося, 14 жовтня ми мали б прокинутися в країні, де мовою телебачення нарешті є українська. Але це в теорії. На практиці телевізійні канали дістали «карт-бланш» на рік, тобто, по суті, до 13 жовтня 2018-го діятиме перехідний період, упродовж якого вони мають упорядкувати свій контент відповідно до нового законодавства. Протягом цього часу програми власного виробництва телемовників зараховуватимуться до україномовного контенту незалежно від їхньої фактичної мови. Трохи гібридний підхід, чи не так?
Деякі канали вже суттєво змінили своє наповнення в новому, осінньому телесезоні, не чекаючи, коли почне діяти закон про квоти. Приміром, віднедавна українізувалися телеведучі кулінарних шоу «Все буде смачно» й «МайстерШеф» на СТБ. Коли повноцінно запрацюють квоти, російськомовні ведучі взагалі зникнуть з екранів, адже мовою передачі вважатиметься державна, якщо її ведучі говоритимуть українською. А деяким мовникам, наприклад колишньому УТ-1, а нині суспільному «UA:Перший», не доведеться нічого змінювати, адже їхні ефіри вже заповнені українською майже на 100% (у трійці лідерів також «Еспресо» і «5 канал»). Кейс «UA:Перший» — це взагалі приклад того, як можна в стислий термін створити якісний україномовний сучасний контент на базі традиційного «каналу для пенсіонерів».
Утім, не всі хочуть змін. Найзатятіше квотам опирається вже згаданий «Інтер». І це не дивно, адже, за даними Нацради з питань телебачення і радіомовлення, станом на лютий 2017-го «Інтер» та «Україна» мали найменші обсяги української мови в ефірі — лише 26%. «Время строить», яке з’явиться на екранах у грудні, засвідчує, що канал у перехідний квотний період провадитиме стару політику. І, вочевидь, максимально намагатиметься гнути свою проросійську лінію, навіть коли повноцінно запрацюють квоти, тільки робитиме це українською мовою.
Утім, поле для маневрів росієорієнтованих каналів усе одно невпинно зменшується. Хоч би як викручувалися приватні телекомпанії вітчизняних олігархів в питанні українізації ефіру, очевидно, що українське телебачення швидко змінюється і це незворотний процес. Що помітно, навіть коли промоніторити канали в нинішній перехідний період. Виявляється, українською можна розповідати не лише останні політичні новини, а й про нові рецепти тортів, гламурні тусовки та сімейні «розборки» (хоча телевізійники постійно наголошували, що «аудиторія» не сприйме розважальної української). Я саркастично прогнозую, що через рік телевізійники виявлять: українською можна розповідати з екранів геть про все. Чи стане тоді українське телебачення справді українським хоча б на 75%? Навряд чи, адже це вже питання не лише форми, а й змісту. До того ж квоти на проукраїнськість, на відміну від мовних, не встановиш.