Усяке є фігурою чистої одиничності.
Аґамбен
Нове, молоде українське видавництво «Синтеза» видало переклад своєї першої книги, а саме книги сучасного італійського філософа Джорджо Аґамбена «Прийдешня спільнота». Варто зауважити, що у світлі повномасштабної війни, у якій перебуває останні два роки Україна, Аґамбен (1942 року народження) висловлюється не на користь України. Також під час пандемії Covid-19 він висловлював багато дивних конспірологічних думок у своєму блозі Unavoce («Голос») на сайті видавництва Quodlibet.
Цього разу ми упустимо його абсолютно некоректний аналіз політичної ситуації нашої країни, бо книга, яку ми розглянемо нижче, вийшла ще в 2001 році, задовго до тих політичних висловлювань Аґамбена, з якими ми не погоджуємося. Заради об’єктивності згадаємо, що видатні мислителі Німеччини часів Другої світової війни Мартін Ґайдеггер і Карл Шмітт теж оскандалилися своєю службою в лавах націонал-соціалізму, але через це їхні праці не стали менш значущими в контексті світової філософської думки й політичних наук.
Книга Аґамбена «Прийдешня спільнота» є першим українським перекладом, але не першою, яка видана в Україні. Нагадаю, що у 2012 у київському видавництві «Дух і Літера» виходила невеличка збірка під назвою «Що сучасно?» (російською мовою). У місті Дніпрі перекладач Олександр Тимофеєв уже багато років досліджує й перекладає власними силами доробок Аґамбена. Якщо коротко, то автора справедливо можна назвати «новим філософом», який розвинув власний антропологічний проєкт Homosacer («священна людина»). «Прийдешня спільнота» є пролегоменами до проєкту Homosacer (видання українського перекладу анонсується вже не перший рік). Загалом тексти Аґамбена зосереджені на таких темах, як: естетика, релігія, політика, закон, етика, право, теологія, поезія, література, лінгвістична теорія, філософія, історія, культурологія, кіно, візуальне мистецтво. Зазначимо, що він — автор, який «вислизає з кваліфікації». Його невловимість походить від двох факторів. По-перше, це перетин у творах Аґамбена дуже різних ідейних плинів. По-друге, схрещення багатьох інтелектуальних інтересів. На виході ми маємо автора, книги якого так відрізняються за стилем і тематикою, що складається враження, що їх писали різні люди. Одне слово, автора характеризує перетин кордонів і розмивання горизонту.
Свого часу Аґамбен викладав і займався дослідженнями в Німеччині, в Дюссельдорфському університеті імені Генріха Гайне, у США, в Каліфорнійському університеті, Берклі, у Північно-західному університеті в Іллінойсі, у Лондоні, в Інституті Варбурґа, а також у себе на Батьківщині — в Італії, в університетах Мачерати, Верони й Венеції. Він також обіймав посаду в Міжнародному філософському коледжі в Парижі, де тісно співпрацював з такими французькими філософами, як Дерріда й Ліотар. Першою освітою Аґамбена було право, другою стала філософія. Його дипломна робота була присвячена творам французької філософині Сімони Вейль (1909-1943). До речі, невеличка збірка «Сила. Згода. Справедливість. Любов» Вейль уже цього року має вийти ще в одному новому й молодому українському видавництві SHRAPNEL.
Читайте також: Варварство, здирство й монополії в Бенгалії: «Анархія. Безжальне піднесення Ост-Індської компанії» Вільяма Далрімпла
Книга «Прийдешня спільнота» починається з передмови («передні уваги») філософа, редактора, перекладача й засновника видавництва «Синтеза» Івана Іващенка. Як він пише, у книзі йдеться про початок (гр. ἀρχή). Він зазначає, що «усю Аґамбенову філософію, своєрідним зачином якої є «Прийдешня спільнота», можна вважати останньою масштабною континентальною спробою узгодити, ба навіть примирити питання про буття й питання про нормативність (або значущість) та його наступника у XX століття — питання про мову». Книга є такою собі археологією вчення про початок. Книга, яку хтось може віднести до гностичної думки або негативної теології, насправді — про етику нової спільноти (communauté), у якої немає чітких меж і форм. Це буття, яке позбавлене онтології. Ім’я для цього нового буття, яке постійно вислизає і яке не можна ніяк і нічим вловити, – «усяке».
«Перехід від спромоги до акту, від мови до мовлення, від спільного до власного щоразу відбувається у двох сенсах відповідно до ряду чергування, де спільна природа та одиничність, спромога й акт міняються ролями й переплітаються в цьому ряді, – це всяке буття, а манера його переходу від спільного до власного й від власного до спільного називається вжитком, або етосом».
Перед нами спроба розкриття останньої тайни — тайни індивідуального буття, а саме розкриття різних аспектів всякого (qualunque). «Бог, або добро, або місце, не має місця, а є умісцевленням сущих, їхньою внутрішньою зовнішністю». Аґамбен через одиничне змальовує різні відтінки нової прийдешньої спільноти (від мас-медіа до «тіла» й «мови») і окреслює те спільне, що, з одного боку, об’єднує цю communauté, вибудовуючи її нове буття, а з другого боку, відрізняє її від інших спільнот, традицій світоглядів, ідеологій тощо. Але варто пам’ятати, що одиничність не є крайнім визначенням буття, «а тороченням чи зневиразненням (indeterminarsi) його меж». Автор зазначає, що «усякі одиничності не можуть сформувати societas, бо не мають у своєму розпорядженні жодної ідентичності, яку можна обстоювати, жодного зв’язку належності, який можна визнати».
Аґамбен вважає, що для заснування «царства миру» не треба руйнувати все дощенту й закладати початок якогось абсолютно нового світу. Досить лише трішечки змістити щось — і так змістяться всі речі. Пояснюючи це, він вдається до прикладу, який наводив німецький мислитель Вальтер Беньямін. Він писав: хасиди розповідають, що прийдешній світ буде точнісінько такий, як і цей, усе буде, як тепер, але трішечки інакше. Нове — це лише невеличке зміщення. Але це маленьке зміщення: «склянка зміститься на столі на пів сантиметра, ніс святого стане трошки коротшим, собака надворі припинить брехати». «Маленьке зміщення стосується не стану речей, а його сенсу та його меж. Воно станеться не в речах, а на їх периферії, у привіллі між кожною річчю й нею самою». Абсолют і цей світ більшою мірою є ідентичними, «між нірваною і світом немає відмінностей». Зовні, пише Аґамбен, «знаходиться» не інший простір, який розташований поза визначеним простором, там ми «знаходимо» лише перехід, «зовнішність, яка дає цьому визначеному простору доступ, — одним словом, його лик, його ейдос».
Читайте також: «Мікова книжка»: росія вбиває завжди
Політичним завданням нашого покоління в цьому новому планетарному людстві, яке характеризується дрібною буржуазією (що сьогодні скеровує людей до знищення, тих прикмет, які дають змогу нашому виживанню), Аґамбен вбачає прибирання тієї тонкої перетинки, яка відокремлює «злосливу медійну рекламу від досконалої зовнішності». Прийдешня спільнота — це спільнота без класів. Політику Аґамбен розглядає, як «руйнівний experimentum linguae» (мовний експеримент), який по всій планеті «розладнує і спустошує традиції й вірування, ідеології й релігії, ідентичності та спільноти». Журналісти й медіократи сьогодні виконують роль нового духівництва «цього відчуження мовної природи людини».
Книги Аґамбена, від мови й поезії до Аушвіцу й наративу про Понтія Пилата, мають свою логіку. Наприклад, у «Прийдешній спільноті» автор пропонує свою інтерпретацію «Буття і часу» Мартина Гайдеґера та «Логіко-філософського трактату» Людвіґа Вітґенштайна. Якщо стежити за його численними працями (а ми дуже сподіваємося, що їх і надалі перекладатимуть українською), то він зазвичай починає обговорення тієї чи іншої теми з будь-якого місця. Будучи спадкоємцем Гайдеґера, Беньяміна і Фуко, Аґамбен із тих філософів, для яких читання — головний метод мислення, а будь-яке знання є інтерпретацією. Його критично-політичний проєкт «Homosacer» дозволяє йому знайти особливі способи погляду на велику кількість речей і феноменів: від економіки та юриспруденції до теології й мистецтва. Зазначимо, що Sacer — це людина, яку вилучили зі світу людей і нарекли сакральною, але її, з одного боку, не можна принести в жертву, а з другого боку, законом дозволено вбити, і це не буде вбивством в класичному розумінні цього терміна. Інакше кажучи, приносити її в жертву не дозволено, але той, хто її вб’є, не підлягатиме суду за скоєне. Прикладом цього може слугувати винищення євреїв, яке ані кати, ані судді не розглядали як вбивство (судді розглядали геноцид як злочин проти абстрактного людства).
Читати Аґамбена (йдеться і про «Прийдешню спільноту») важко, бо він перестрибує з теми на тему, вдається до аналогій, наводить необов’язкові етимології. Зрозуміти Аґамбена без попереднього бекґраунду у філософії, теології, політичних й економічних науках буде надто складно. З нашого погляду, у його творчості можна побачити своєрідний експресіонізм, який радше створює загальний настрій, ніж розвиває послідовне вчення. Іншими словами, Аґамбен більше переваги віддає інтелектуальній розмові, ніж академічному підручнику. Щодо «Прийдешньої спільноти», то, як зазначає Іван Іващенко, цією книгою видавництво «Синтеза» намагається «створити новий дослідницький етос, поклавши початок засвоєнню європейської філософської традиції українською мовою за найвищими академічними стандартами». Як Біблія закладає підвалину християнського бачення conditionis humanae, так цей текст Аґамбена є передмовою до проєкту «Homosacer», про який ми детальніше поговоримо після виходу нової книги Аґамбена.
9 лютого в Києві відбудеться презентація книги Джорджо Аґамбена «Прийдешня спільнота». У події візьмуть участь Іван Іващенко та Анна-Марія Котлярова (видавництво «Синтеза»), Павло Гайдай («Міжвухами»), Тарас Лютий (кафедра філософії та антропології НаУКМА) і представник Італійського інституту культури.
Місце: книгарня «Сенс», Микільський провулок 1/25, Київ. Початок о 19:00. Вхід вільний.