Робила це все група чоловіків, які використовували їх як секс-іграшки. Багато людей знали про те, що відбувається. Батьки, медики й учителі повідомляли поліцію. Соціальні працівники закликали владу вжити заходів. Але ніхто нічого так і не робив. Причина: всі, хто використовував юнок для своїх утіх, були пакистанцями за походженням. І ні поліція, ні соціальні служби не бажали спричинитися до нагнітання напруження на расовому ґрунті, звинувативши в сексуальному насильстві конкретну етнічну групу.
Зрештою, скандал виринув на публіку – головним чином завдяки газетним публікаціям. Минулого тижня останніх двох із дев’яти зловмисників було засуджено до ув’язнення на термін 14 та 18 років за найгірший випадок насильства над дітьми в усій Великій Британії від часів Другої світової.
Скандал викликав шалене обурення. Звільнився з роботи керівник служби захисту дітей у регіоні Манчестера. Пішов у відставку й голова муніципальної ради. Поліція визнала жахливі недоліки у своїй роботі. Але ще більше тривоги по всій країні викликало те, що надто багато задіяних осіб боялися зіткнутися з очевидною проблемою: в середовищі іммігрантів-мусульман поширена думка, що ці білі дівчата легкодоступні і є законною «здобиччю» для чоловіків, які не наважуються чинити чогось подібного з мусульманками.
Минулого тижня добіг кінця юридичний фарс, у якому були задіяні войовничі ісламські екстремісти, звинувачені у вербуванні молоді для терактів проти Британії та Америки. Однак їм вдавалося маніпулювати правовою системою понад вісім років і уникати екстрадиції до США, де на них чекав суд. До цієї групи входив найзловісніший із живих терористів Британії Абу Гамза, політичний біженець із Єгипту, який став лідером войовничого угруповання при одній із лондонських мечетей і якого звинувачують у зв’язках із «Аль-Каїдою» та в організації вбивств громадян західних держав у Ємені. Добре відомий проповідник ненависті, який утратив обидві кисті від детонації, виготовляючи вибухові пристрої, і замість однієї руки користувався гачком, роками уникав арешту, хоча його діяльність ні для кого не становила таємниці. Подейкують, навіть королева у приватній розмові цікавилася, чому він розгулює на волі.
Адвокат Гамзи наполягає, що у випадку його клієнта було порушено права людини, бо він став жертвою ісламофобії. Знову і знову вони знаходили й використовували юридичні лазівки, подавали апеляції на ордери про екстрадицію. Британська влада виявилася безсилою, не могла просто посадити Абу Гамзу на літак і вислати із країни. І лише 24 вересня голова Верховного суду заявив про сміховинність усіх цих відмовок, і пропагандиста розбрату разом із п’ятьма іншими нарешті депортували за океан, де тепер судитимуть.
То, може, «права людини» та політична коректність убивають у нинішній Британії правосуддя й гру за правилами? Багато громадян на це запитання дають ствердну відповідь. У суспільстві наростає обурення тим, що якісь бойовики з меншин грають на небажанні поліцейських, соціальних служб та юстиції притягати до відповідальності відомих екстремістів через боязнь заробити тавро расиста.
Не лише мусульмани вміють ухилятися від закону. Банди румунських циган останнім часом заполонили центр Лондона. Вони жебрають і крадуть, сплять просто неба або стають табором у парках і на відкритих площах, зокрема й на шляхових розв’язках із коловим рухом. Їх раз по раз заарештовують і відправляють назад до Румунії. Але, заледве повернувшись додому, ті знову вирушають до Лондона. Британські прикордонники не мають права заборонити циганам в’їзду до країни – як громадяни Євросоюзу, вони заявляють, що можуть безперешкодно мандрувати до Сполученого Королівства без віз.
До того ж важче стало боротися з однією серед найбільших соціальних проблем – поширенням банд у бідніших житлових кварталах великих міст і різаниною між ворогуючими молодіжними угрупованнями. Боротьба з цим лихом стає дедалі делікатнішою справою, оскільки жертви й нападники майже завжди чорношкірі й емігранти з Африки та країн Карибського басейну.
Кілька років тому поліція створила спеціальний підрозділ для розслідування злочинів із категорії «чорні проти чорних», особливо фокусуючи увагу на тих, при кому знайдено вогнепальну або холодну зброю. Але спроби взяти під контроль міські банди лише у спосіб обшуків випадково вибраних чорношкірих хлопців на вулиці закінчилися тим, що правоохоронців звинуватили в расистському підході. А внаслідок політичної агітації та судових позовів вони більше не можуть проводити навіть таких вибіркових обшуків. Тим часом одні банди чорношкірих хлопців продовжують убивати «ворогів» з інших. Особливо шокує такий випадок: у 2010 році 15-річного школяра зарізали просто на платформі вокзалу «Вікторія», одного з найлюдніших у Лондоні, на очах у сотень пасажирів. Та цього разу поліція і закон були невблаганні. Шість місяців тому на судовому процесі 18-річній чорношкірій дівчині винесли вирок: 12 років у колонії для неповнолітніх правопорушників. Вона стала 13-ю особою, засудженою за причетність до вбивства підлітка. Загалом співучасники злочину дістали в сумі 124 роки за ґратами.
Уряд висловив занепокоєння, що всі ці інциденти можуть лише набагато погіршити міжрасові стосунки в Британії. Він звернувся до лідерів громад із закликом докладати більших зусиль для викорінення екстремізму в своєму середовищі, повідомляти поліцію про підозрілих осіб і перестати ховатися за звинуваченнями більшості в расизмі або ісламофобії.
Багато британських мусульман пережили жах і сором через події в Рочдейлі. Вони кажуть, що потрібна повна зміна культури їхніх молодих одновірців, особливо у ставленні до жінок. Але набагато важче переробити спосіб мислення, глибоко вживлений у родинах, що все ще зберігають культуру пакистанського села. Багатьох дівчат із пакистанських або бангладеських сімей усе ще змушують виходити заміж за двоюрідних братів або обіцяють родичам майбутнього чоловіка ще в дитинстві. Яскравою ілюстрацією цих труднощів може бути інший жахливий випадок, що стався на початку цього року: батьки вбили власну доньку за те, що вона стала надто «західною» і не хотіла виходити за чоловіка, якого вони для неї обрали. Після років даремних сподівань на те, що лідери мусульман докладатимуть більших зусиль для запобігання практиці одруження молодих людей проти їхньої волі, уряд нещодавно заявив, що відтепер це буде визнано злочином. Ще одним кроком британської влади стало намагання обмежити імміграцію з держав Азії, особливо Афганістану, Індії та Пакистану, і зменшити кількість шукачів притулку в Британії. Часто мігранти мусять у спеціальних таборах місяцями чекати дозволу залишитися у Сполученому Королівстві. Але більшає і кандидатів на в’їзд (особливо із країн, де панують жорстокі звичаї, як-от Афганістан), котрі під час суперечок запросто можуть зарізати або застрелити опонента, і такі випадки вже мали місце.
Багатьом представникам лівих партій та рухів, котрі зазвичай підтримують політичну коректність як спосіб захисту меншин від дискримінації, починає спадати полуда з очей. Вони кажуть, що таке ставлення лише розпалює расизм і зміцнює праві переконання серед білої частини робітничого класу. А постійні скарги екстремістів на те, що порушують їхні «права людини», у представників судової влади викликають дедалі частіше не співчуття, а обурення. Якщо нечисті на руку адвокати не перестануть зловживати зверненнями до Європейського суду з прав людини в Страсбурзі для оскарження рішень британської Феміди, то ще більше громадян держави незабаром утратить довіру до Європейської конвенції з прав людини. Цей документ своєю появою значною мірою завдячує британським політикам повоєнних років і мав закласти сучасні підвалини для громадянських свобод у Сполученому Королівстві. Натомість нині в ньому дедалі частіше вбачають індульгенцію для екстремістів.