Що ближче до Росії, то ясніша картина. На минулих вихідних в Таллінні відбулася конференція Леннарта Мері — щорічна безпекова зустріч, названа на честь шанованого першого президента Естонії. Обговорювалися непорозуміння й висувалися ідеї.
У повітрі витало каяття. Німецькі високопоставлені учасники нарікали на пожадливість і легковірність своєї країни в останні десятиліття. Американці, відповідальні за недолуге й катастрофічне «перезавантаження» із квазіліберальним російським президентом Дмітрієм Медвєдєвим 2009 року, критикували колишню поблажливість Заходу до мілітаризму й жорстокості Кремля. Мовляв, тепер зрозуміло, що все це вкорінювалося в російській системі ще з середини 1990-х. Представник Франції неодноразово запевнив господарів заходу, що його країна готова їх обороняти; щоправда в питання про причини тяганини президента Макрона, через яку, власне, й знадобилися такі запевнення, ніхто не заглиблювався. Шведи й фіни, які в останні десятиліття вважали своїх балтійських сусідів неотесаними й істеричними, засуджували дії Росії, розхвалювали НАТО і тішилися щойно набутій спільній регіональній ідентичності.
Читайте також: Тривожні дзвіночки: фази ескалації для Заходу
Естонці — надто чемні, щоб хвалитися, та ніхто з учасників не сумнівався в їхніх стараннях підтримати Україну (Естонія витратила майже 1% свого ВВП на військову та іншу допомогу для українців). Не лишається без уваги і її збільшення оборонного бюджету (що вже наближається до 3% ВВП). Нині широкий загал уже розуміє, що Росія стала глибоко імперіалістською державою — колись балтійців через такі ідеї звинувачували у посттравматичному стресовом розладі. Так само очевидно й те, що Україна має не тільки здобути вирішальну перемогу в цій війні, а й отримати мир: відбудову, репарації і, найголовніше, членство в НАТО. Нещодавно переобрана прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас наголосила, що Росія має понести відповідальність за свої воєнні злочини. За її словами, час розірвати цикл агресії назавжди.
Торішня конференція припала на перші місяці війни, коли всі були на нервах. Цього року новини кращі, проте у конференц-залі панувала нетерплячість. Чому все так затягується? Російські погрози про ядерну ескалацію виявилися порожньою балаканиною; ми знаємо, чого потребують українці. Чому не можна просто дати їм це?
Це питання варто було б адресувати американцям, проте глобальний гегемон не захотів відправляти свого представника на подію. Прогульники також уникають вирішення питання про членство України в НАТО. За особистим наполяганням президента Байдена, питання не зрушиться з місця і на найближчому саміті альянсу у Вільнюсі. Декому це може навіяти моторошні спогади про катастрофічний провал на Бухарестському саміті НАТО 2008 року, коли план дій щодо членства для Грузії та України заблокувала тодішня очільниця Німеччини Анґела Меркель. Це й проклало шлях для війни Росії в Грузії, що спалахнула за кілька місяців.
Читайте також: Культ перемоги: у Путіна обмаль часу
Однак зараз картина інша. Європейці підтримують розширення НАТО, а тимчасом американці здрейфили. Тоді Україна була прохачкою, а тепер — бувала й сильна союзниця. Хай там як, ставки 2008 року, вочевидь, не спрацювали: Росія сприйняла порожні обіцянки про членство як блеф і водночас як провокацію.
Найбільше випробування консенсусу на конференції становив інший табір — країни, які сприймають війну в Україні насамперед крізь призму антиамериканізму. Важко повірити, але чимало великих демократичних країн, зокрема Бразилія, Індія, Індонезія, Нігерія і Південна Африка, ставляться до біди в Україні з байдужістю, ба навіть ворожістю. Сутність сучасного російського імперіалізму чи не найкраще можуть пояснити люди, які самі пережили радянський колоніалізм, а також подальші роки повчань, нехтування й експлуатацію з боку заможних і зарозумілих. Діалог між тими, що колись звалися «Східною Європою», і так званими «третім світом», на цьогорічній конференції тільки почався. Очікуємо продовження.