Імперське ЖЖ

Павло Вольвач описує радянське ЖЖ – жахливе життя промислової провінції в часи розпаду СРСР. Одні персонажі роману, «ковтаючи дими при мартенах і домнах, до пенсії точать одну й ту ж шестерню». Інші ж п’ють самогон або пиво, колються, влаштовують бійки й хаотичні злягання. Тут шанують судимість: мовляв, оце жиганюга!  Мова персонажів спрощено-креольска: «його б поставить на правильні рейки». Інтер’єри їхніх квартир убого-совкові, окрасою яких є нечисленні книжки, хіба що якийсь «17-й том УРЕ». Вольвач показує часи гниття УРСР – частини тієї «імперії зла», що не могла не впасти під вантажем власної некерованості й лицемірства. Парторг Бормаченко ще при владі, а прості смертні радіють, коли купують дефіцитні речі. Та вже «невидимий хронометр відстукує час розпаду». Імперія тріщить, що її громадяни навряд чи усвідомлюють. Герой «Кляси» Пашок також мучиться від неможливості зрозуміти цей світ і себе в ньому. Однак життя, дароване Богом, не хочеться змарнувати. У зрусифікованому Запоріжжі, яке населяє «кляса» люмпенів, бандюків, між тим, прокльовується синьо-жовта свідомість. Відтак відбувається національна самоідентифікація головного героя Пашка, з’являються надії на пристойніше майбуття. «Кляса» – не надто фабульна, однак правдоподібна проза про життя перебудовчого Запоріжжя. Це нове, масове перевидання роману, яким зацікавилися вже й турецькі видавці.