Російський поет Лєв Рубінштейн у телепередачі «Школа злословія» наголосив, що гламур – це офіційна ідеологія сучасного суспільства. Все, здається, правильно. І навіть красиво. Якби краса не була такою страшною силою. І чим далі, тим страшнішою.
Якщо ви думаєте, що навколо вас епоха постіндустріального суспільства, ви помиляєтеся. Ви живете у добу гламуру. Живе в ній навіть той, хто мешкає на сміттярці. «Гламуром» обзивають геть усе – явище чи річ, котрі хоч трошки відмінні за кольором від сірого. Бо яскраве і блискуче – нині це єдиний тренд. Бути гламурним означає бути сучасним та інтегрованим. Навколо нас коїться неспинний і непристойний карнавал, веремія блискіток – крокують лави селіконових лискучих почвар на золотих шпильках – це гламурні дівчата, з телевізора до нас посміхається штучними зубами армія гламурних телеведучих, інші тепер на ТБ «не канають», сучасна естрада – це суцільний парад сяючих, до нудоти штучних напівроздягнутих істот, що роззявляють рота під фонограму, самі керманичі «шоу-бізу» називають цей потік «співаючими трусами». Гламур – це щільно вкриті діамантами годинники і мобільні телефони, це тупі до зворушення «ікони» сучасної тусовки Ксюша Собчак і Періс Хілтон, це діаманти «на вагу» у «сільмагах» Рубльовки і Конча-Заспи, це цунамі реклами, що програмує лише один тип свідомості – «все має бути в шоколаді», це клінічний ідіотизм «гламурного» дамського роману… Ще деякий час тому все це назвали б рагульством. Тепер – це алгоритм буття мас. Та це не лише зовнішня естетика. Якщо пошкребти глянцевий леп, то починає проступати ідеальний і страшний у своїй чіткій роботі механізм промивання мізків.
Граматика великої ілюзії
Коли накопичилося достатньо знань, виникло слово «граматика». У шотландській мові англійське «grammar» розклалося дивним чином на два слова, власне «grammar» і «glamour». «Граматика» залишилася при своєму значенні, а «гламур» став означати «магію», «чаклунство». І дуже швидко «гламур» набув смислу «розкішний». І приліпився до поняття «аристократичний». Плебеям гламур ще й не снився.
Та соціум не стоїть на місці у намаганні самоудосконалитися. Гламур, точніше оболонка слова, роздулася нині до небачених масштабів. Слово-паразит із невинною дефініцією «блискучий» перетворилося на ознаку майже всього. Але паразити не можуть бути знехтуваними, навіть якщо шкода від них не відчувається «товстою шкірою». Гламур перетворився на п’явку, полишену власних сенсів. Натомість, будь-хто може вкласти в нього будь-який смисл залежно від своїх потреб і певної ситуації і «огламурити» все – від сексуальних збочень до політики. «Магія» гламуру перетворила його на універсальний інструмент Великої Ілюзії. Гламур тотальний. А хіба тотальність не є ознакою масового явища, ба навіть панівної ідеології?
Світ вічного позитиву
«Гламурний» – нині не ознака належності до вищого світу аристократів та зірок Голівуду. Гламурний – синонім успішного. Успішним і блискучим може бути будь-хто, навіть якщо він і не належить до аристократії. Так вчать глянцеві часописи. Але це чергова омана великої ілюзії. Адже справжній гламур передбачає справжні діаманти, справжнє золото, справжні яхти та лімузини. У тебе цього немає? Натомість є китайська «Шанель», самоварне золото і стрази. І нічого, що ти в усьому цьому виглядаєш як дешева повія, головне бути схожим, хоч здалеку, на нас, королів світу. Успіх – це зовнішність.
Так нова еліта, яка володіє справжніми коштовностями, дистанціюється від мас, але грає при цьому у повну демократію. Умовна доступність розкоші і особистого успіху ненав’язливо підштовхує до думки, що бути як всі – це і є надмета. Іншого не дано, лише бути здоровим і багатим, і неймовірно красивим. А ніщо так не прикрашає людину, як фотошоп. Але це ще одна ілюзія – ніхто ніколи не буде виглядати насправді так, як декларує глянцева «оброблена» світлина.
Синтетичний біоробот як ідеал. Але на досягнення цього ідеалу саме і потрібно покласти життя, все інше маячня. Навіщо нам змінювати світ, навіщо нам краса душі, коли у нас такі цицьки. І ці цицьки мають бути зроблені за лекалом. Російський філософ і культуролог Боріс Гройс характеризує дію сучасних соціокультурних механізмів гламурної «уравніловкі» визначенням «поп-смак», що передбачає стандартизацію смаків у глобальному суспільстві. Діаманти мають бути загальновживаними, успіх – обов’язковим.
Безжурна демократія
Глобалізм не даремно прикривається «гламуризованою демократією», що передбачає однакові можливості; плебей може опанувати аристократичний інструментарій, бо поєднання елітарного і масового веде до швидкого кар’єрно-фінансового зиску. А такий успіх – основа стабільного життя. Ситий, впевнений у майбутньому індивід загрози не несе. Гламур вкриває сяючою і непробивною лускою.
Багато сучасних культурологів підкреслюють, що ідеологія гламуру це, насамперед, ідеологія успішного середнього класу, що переймається виключно комфортом і не бажає жодних соціальних змін. А навіщо? Ми позитивні, ми живемо у спокійному світі конс’юмеризму, де нас нічого не має лякати, навіть війна, якщо вона вкрита глянцем телеекранів і фотографій.
Головне – ринкова стабільність. Все, що бентежить, має бути пригладжене, залито лаком і подане як артефакт у лелітках. Бо загальний порядок має бути збережений за будь-яку ціну. Хтось назвав подібну ідеологію «агресивною пасивністю». Гламур засмоктує, вкриваючи все блискучою трясовиною – поступ, естетичні злети, надбання молодіжних бунтів і соціальних потрясінь 1960–1970-х років, прорив фемінізму, актуальне мистецтво спротиву. Ні, він не заперечує і не ховає під сподом ці явища, він успішно ними гендлює, перетворює на моду і каструє. Лагідна кастрація – ось глобалізм у дії.
Імперія завдає удар, тільки кулак наразі у оксамитовій рукавичці. Як можна сприйняти сучасну ділову жінку, що сяє діамантами, зубами, волоссям, яка є ходячою рекламою надбань пластичної хірургії, яка хижо вгризається у життя, вміє і прагне заробляти гроші, яка не боїться і зневажає чоловіків, яка може дозволити собі злягатися с ким завгодно і при цьому бути втіленням асексуальності, яка вважає, що самостійність – це єдина річ, котру потрібно захищати до останнього, що вершиною життя може бути лише посада топ-менеджера або телеведучої, ікони сучасного «жіночого» гламуру? Як це можна сприйняти? Як кінцевий результат феміністичної революції? Дзуськи. Як повний провал.
Гламур віртуозно підмінив поняття, перетворивши феміністичні чесноти на повну їхню протилежність і зробивши з жінки ідеальний товар, ексклюзивно-масовий. Повна перемога чоловічого шовінізму. Правда, гламур попрацював і в цій царині, щоб не так кидалося у вічі, породивши метросексуалів і прикрившись статтею про сексуальне домагання.
Протистояти гламуру (читай, глобалізму) можна лише чіткою індивідуальною позицією, естетичною, політичною, етичною, будь-якою. Бо «хам грядущий» вже тут, тільки ми його не так уявляли.