Країна, в якій рабство було скасовано найпізніше у світі, лише півстоліття тому, в якій і нині восьми-, десятирічних дівчаток видають заміж, в якій лише у близько 30% населення до домівок підведений електричний струм, – це Ємен. Сьогодні у світі про неї знову згадали, зокрема й у США. «Жодних бомбардувань Ємену!» – вигукнув конгресмен Рон Пол під час останніх президентських теледебатів республіканців. Півтора року тому в Америці цілком серйозно обговорювали можливість воєнної кампанії в Ємені. Ця країна давно належить до списку проклятих місць на цій грішній землі, списку, до якого також незмінно входять такі failed states, як Сомалі, Судан і Афганістан.
Востаннє Ємен гучно нагадав про себе під час католицького й протестантського Різдва 2009 року. Тоді горе-терорист Абдулла Абдулмуталлаб мало не підпалив пасажирський літак у повітрі над Детройтом. До цього він готувався в Ємені. Перед тим американські війська обстріляли території двох провінцій цієї країни, де, як вони стверджували, розміщувалися табори «Аль-Каїди». Нині на мапах Національного антитерористичного центру США яскраво світяться сигнали небезпеки на Півдні Ємену. З’являється острах нового Афганістану, якому знову ніхто не зможе дати раду. Місцеві жителі на півдні країни звинувачують у всьому офіційну владу. На їхню думку, вона зумисне не протидіє збройним угрупованням, які асоціюються з «Аль-Каїдою», щоб зберігати там напруження й доводити, що країну треба будь-що тримати в залізних лещатах контролю в ім’я об’єднання. Також озброєні молодики, що нібито прийшли нізвідки й оголосили створення ісламського емірату на півдні країни під гаслами Арабської весни, компрометують саму її ідею.
Рай посеред пекла
Ємен – ідеальний прихисток для таких «об’єктів», майже рай для людей зі зброєю в руках і примітивною пропагандою на вустах, що промовляє до сердець бідного й безграмотного населення відрізаних від світу гірських районів північного Ємену своїми чорно-білими кліше. Те, що може бути раєм для ісламістів-радикалів, які оголошують своїм ворогом США та Ізраїль, є гнітючим мороком для простих людей, позбавлених електроенергії, часто-густо чистої питної води, котрі живуть на $2 і менше на день, вистоюють довжелезні черги за дещицею пального і знають з власного досвіду, як це – голодувати. Приблизно в таких умовах живуть щонайменше дві третини населення цієї найбіднішої країни Близького Сходу.
При цьому за 33 роки свого правління єменський президент Алі Абдулла Салех, цей лейтенант із незакінченою середньою освітою, таки спромігся об’єднати принаймні в умовне єдине ціле розхристану й неприборкувану стихію під назвою Ємен. Насамперед варто нагадати, що країна належала до поділених націй, як Корея і В’єтнам. З 1960-х існував соціалістичний Південний Ємен, що дружив із СРСР та Китаєм, і Північний Ємен, що взагалі-то мало з ким умів дружити, окрім хіба що Іраку Саддама Хусейна. Ця дружба, до речі, вельми дорого йому обійшлася – за підтримку іракського вторгнення в Кувейт 1990 року Саудівська Аравія видворила зі своєї території 850 тис. єменських заробітчан. Дехто з них, повернувшись на батьківщину, занурену у вічну, безпросвітну стагнацію і бідність, поповнив лави збройних ісламістських угруповань на півночі країни. Але протягом 1990–1994 років де-юре Салех таки зібрав Ємен в єдине ціле.
Вже у 2000-х країну лихоманило то від атак ісламістів-радикалів з клану Хуті на півночі, то від випадів проти центрального уряду сепаратистів-соціалістів на півдні. На півночі країни проживають 400 племен, що сповідують зейдизм – специфічний напрям шиїзму, характерний саме для Ємену. Він як утвердився там у ранньому середньовіччі, так і залишився незмінним донині, хоч теократичну монархію (імамат) і було повалено 1962 року. Його сповідує приблизно третина населення країни. Більше половини населення є сунітами. Наскільки контролює центральний уряд у столиці Сані ці північні території, незрозуміло. Чітко ясно лише, що авторитет його там, де зовсім ще не вивітрився дух тисячолітнього імамату, м’яко кажучи, слабкий.
Боса гвардія
Коли радянські керманичі прилітали до Південного Ємену в 50-х роках минулого століття, то на аеродромі єменська почесна варта й оркестр зустрічали їх босоніж. Чи то бідність така була, чи то середньовічні звичаї. Із середньовіччя ця країна, справді, почала виходити не так давно. Авторитарна, аж ніяк не прозора система управління цей процес перетворила на дуже повільне виривання зубу, якому не видно кінця й краю.
У 1990-х і 2000-х міжнародна спільнота, зокрема МВФ, за фінансового сприяння сусідів Ємену – заможних арабських країн Перської затоки – вливала в цю країну серйозні кошти. Це класичний приклад, як міжнародні фінансові транші зникають у чорних дірках нереформованих економік. Скажімо, наприкінці 2000-х Ємен отримав $4,7 млрд. Тоді було навіть вирішено, що ці гроші не будуть переводитися на рахунки Державної скарбниці, а перебуватимуть на окремому спеціальному рахунку, щоб уникнути спокуси використати їх для латання бюджетного дефіциту. Вони призначалися лише на капітальні проекти. І де ті проекти, де ті гроші, де ті фіскальні реформи, які обіцяв Салех?
У 2007 році він призначив прем’єр-міністром Алі Мухаммеда Муджавара, міністра електроенергетики, такого собі єменського Сергія Тігіпка – вихованця партії влади, що мав імідж реформатора та борця з корупцією. І де ті обіцяні економічні зміни й боротьба з корупцією? Все зникло все в тих самих чорних дірах. І сьогодні, коли в країні вже п’ять місяців поспіль тривають масові протести, єменська економіка опинилася на межі банкрутства. А Салех тимчасом штампував накази про контроль над цінами, зниження податку на доходи й підвищення зарплат військовослужбовцям. Цей сценарій, своєю чергою, вельми нагадує історію нинішнього білоруського економічного колапсу.
Події в Ємені за логікою свого розвитку також нагадують Лівію та Єгипет. Молодь на вулицях Сани, роздратована безробіттям, вимагає відставки остогидлого президента-автократа Салеха. Національну гвардію та спецслужби контролюють його син Ахмед та небожі, які заявляють, що в жодному разі не поступляться владою «заколотникам». У країні вирують чимало відцентрових процесів з перспективою перетворення на повний і остаточний хаос та громадянський конфлікт. Ці виступи мають обличчя-символ. Ним стала 32-річна жінка Тавакуль Карман, правозахисниця й журналіст, яку режим Салеха запроторив до в’язниці, однак випустив у січні 2011 року.
Не відчуваючи історії
Єдина принципова відмінність становища Салеха, порівняно з Бен Алі та Мубараком, – це змарнований шанс піти гідно й відносно вчасно. У травні американські аналітики напружено спостерігали за тим, чи погодиться Салех на умови перемир’я, запропоновані Радою співробітництва арабських держав Перської затоки, тобто піти у відставку, отримавши імунітет, передати владу віце-президенту й не перешкоджати проведенню позачергових президентських виборів у 60-денний термін. Салех то погоджувався, то відмовлявся. Зрештою, ще раз підтвердив: диктатори вміють вправно маніпулювати протиріччями між різними фракціями всередині країни й утихомирювати інакодумців, але розуміти й приймати історичний момент їм не дано. Він не пристав на ті умови. У підсумку в країні почалася бійня. Його самого було поранено у власному палаці, звідки заледве живого доправлено до шпиталю у Саудівській Аравії. Син Ахмед обіцяє, що батько невдовзі повернеться. Але посадовці, певна річ, на умовах анонімності розповідають журналістам, що президент навіть не може підвестися з ліжка – у такому він важкому стані.
Сусідство Ємену з Саудівською Аравією, нині найстабільнішим і стратегічно найважливішим союзником Заходу на турбулентному арабському Близькому Сході, ніяк не дає змогу Європі й Америці проігнорувати все те, що там коїться. Уже були прецеденти, коли колотнеча з єменського боку кордону перекидалася на територію Саудівської Аравії. Цілком очевидно, що сьогодні, як і з Сирією, так і з Єменом у США та ЄС не знають достеменно, що робити. Салех, своєю чергою, поповнив список диктаторів, які під час Арабської весни розстрілювали власний народ, а ще півроку тому були партнерами Заходу.
І при цьому всьому слід віддати шану тим єменцям, які мирно й гідно піднялися проти корупції, приниження й диктату та вийшли на вулиці Сани, вимагаючи становлення демократії й розвитку громадянського суспільства. Річ лише в тім, що в босоногому й одурманеному катом (слабким наркотиком, популярним і легальним у цій країні. – Авт.) Ємені вони, вочевидь, у меншості. Це, до речі, серйозна проблема таких держав: ті, хто виступає там за справді прогресивні зміни, не становлять навіть відносної більшості населення. Збройно проти урядових військ виступив племінний союз Хашид з півночі країни, другий за величиною. Представники племені, на відміну від мирних демонстрантів, відкривають вогонь, захоплюють державні установи, ЗМІ. Двома найбільшими опозиційними силами є Єменська соціалістична партія та ісламістська партія «Іслах», що долучалися до організації протестів. Чи можуть вони стати кращою альтернативою режиму Салеху, розпочати реальні реформи й втримати єдність країни? В кращому разі це питання відкрите, в гіршому – риторичне. Арабська весна ризикує там перетворитися на теплицю посеред безкінечної зими несвободи та хаосу роз’єднаності, зважаючи на те, що мирні протести в Сані почали стихати.
Новітня історія Ємену
1962 – у Ємені скасовано рабство й повалено монархію. Їй на зміну прийшла Єменська Арабська Республіка. Громадянська війна між республіканцями та монархістами тривала до 1970 року.
1967 – Південний Ємен здобуває незалежність від Британії (утворена Народна Демократична Республіка Ємен).
1978 – Алі Абдулла Салех прийшов до влади в Північному Ємені.
1990 – об’єднання Північного та Південного Ємену в єдину державу.
1994 – громадянська війна між соціалістами з Південного Ємену, що вирішили знову відокремитися, та урядовими військами й прибічниками Алі Салеха. Останні перемогли й взяли під контроль південь.
2000 – напад ісламістів на американський есмінець «Коул» в Аденському порту.
2001 – президент Ємену Салех заявляє про готовність своєї країни приєднатися до міжнародної антитерористичної коаліції під керівництвом США.
2004 –збройна сутичка з повстанцями з клану Хуті, що базується на півночі країни й складається з мусульман-зейдитів.
2007 – голосно заявляє про себе сепаратистський Південноєменський рух.
2008 – розголосу набула історія 10-річної єменської дівчинки Нужуд Алі, яку видали заміж. Після побоїв і зґвалтувань дитина втекла з дому й домоглася розлучення. Це стало в Ємені правовим прецедентом.
Лютий 2011 – у Ємені починаються масштабні акції протесту з вимогою до Салеха піти у відставку.
Весна 2011 – Місто Зінджибар в провінції Аб'ян захопили ісламісти, які, за непідтвердженою інформацією, пов’язані з «Аль-Каїдою». Там вони проголосили Ісламський Емірат Аб'ян. Місцеві жителі вважають це провокацією, підтриманою владою, щоб революція в Ємені асоціювалася з радикальними ісламістами й не здобула підтримки США.
2017 – Передбачається, що запаси нафти на території Ємену буде цілком вичерпано.