Українські університети з часом перебирають собі імена видатних випускників. Зокрема, так сталося з Дніпропетровським національним університетом, якому в червні 2008-го присвоїли ім’я Олеся Гончара. Аналогічна ідея надати досі «безіменному» Донецькому національному університетові ім’я Василя Стуса, його видатного випускника, поета і правозахисника, котрий загинув у комуністичному концтаборі за свої переконання, виглядає цілком логічно. Та ще й під річницю – у 2009-му виповнюється 50 років після закінчення Стусом цього навчального закладу. Проте ініціативу колишніх і теперішніх студентів у Донецьку сприйняли вороже. Її не підтримали ані викладачі, ані місцева влада, ані активісти студентського самоврядування.
Хроніки підписантів
«Наприкінці 2008-го студентка третього курсу журналістики Олена Федоренко вкотре висловила цю ідею вголос, – пояснює Тижню Станіслав Федорчук, випускник 2003 року, а зараз директор Донецького фонду соціальних досліджень. – Цього разу її гаряче підтримали. Вже 17 грудня ми написали звернення від колишніх та дійсних студентів про надання Донецькому національному університетові імені Василя Стуса. Паралельно почали процес збору підписів серед студентів, аби показати, наскільки ця ідея актуальна. За тиждень до зимової сесії мали вже близько 600 підписів з 8-ми факультетів». Відповідь від губернатора Володимира Логвиненка й голови облради Анатолія Близнюка з’явилася наступного дня: визнаючи Стуса геніальною особистістю, ідею не підтримали.
Суперечка довкола ініціативи вийшла за межі Донеччини. На сайтах газети «День» та порталу «Інша література» стартувала підписна кампанія від імені інтелігенції, де згуртувалися сучасні українські письменники, проректори, декани різних факультетів, колишні випускники університету. Син поета Дмитро Стус теж підтримав студентську ініціативу. Далі прозвучала обіцянка міністра освіти Івана Вакарчука розглянути пропозицію на вченій раді й урешті-решт заклик президента з проханням схвалити студентську ідею.
Тим часом в університеті почалася контркампанія «За національний», тобто за збереження сучасної назви Донецького національного університету. «Прийшовши 11 лютого на заняття, я побачив натовп, у якому роздавали синьо-жовті стрічки, – розповідає Тижню Юрій Матущак, студент п’ятого курсу істфаку. – Серед студентів, які вийшли на перерву покурити, ходили хлопці, які пропонували щось підписати. Навколо них уже кружляли місцеві телевізійники. На запитання, що відбувається, сказали: збирають підписи проти Стуса. Я запитав, де можна підписатися за перейменування, але такого варіанту волевиявлення там запропоновано не було. Мені так і не вдалося з’ясувати, хто ж це був – організаторів антистусівського демаршу вони не називали». Тим часом підписи «проти» збиралися напрочуд активно, як в університеті, так і в гуртожитках. Усього їх набралося 5827. Для порівняння – в ДонНУ навчається 25 тис. студентів.
Альтернативний кандидат
Подібно до Ярослава Мудрого, який став «альтернативним великим українцем» у скандальному телешоу, постаті Василя Стуса теж підшукали заміну. Її від імені всіх народних депутатів із Донеччини озвучила регіоналка Олена Бондаренко. Парламентарії запропонували надати університетові ім’я Володимира Дехтерьова, колишнього компартійного бонзи (не плутати з відомим конструктором кулемета), за секретарства якого Сталінський педагогічний інститут перетворився на університет. До речі, місцева влада у 2001 році вже встановила Дехтерьову пам’ятник на додачу до двох меморіальних дошок.
Тиждень звернувся до лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, поета Василя Голобородька, який теж навчався в Донецькому університеті. Почувши ім’я альтернативної кандидатури, пан Василь обурився: «Знаю такого – він був першим секретарем Донецького обкому партії, поки я вчився в Донецьку. Якщо університетові нададуть ім’я вєрного лєнінца Дехтерьова, я категорично проти. В мене десь є його доповідна на мене у ЦК».
Доповідну Дехтерьова кремлівським зверхникам із грифом «Строго секретно» Василь Голобородько знайшов у… книзі Анатолія Русначенка «Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х років». Тоді студентів українського відділення філологічного факультету Голобородька і Тесленка, звинувачених у спробі націоналістичної пропаганди – розповсюдженні серед студентів статті Івана Дзюби про русифікацію, одностайно засудили і виключили з університету. Підпис доповідача – Дехтерьов. Нема нічого таємного, що не стало б явним.
Без імені
Поки обидва табори проявляли медійну та організаційну активність, обмінюючись звинуваченнями, засідання вченої ради, яке відбулося 17 лютого, поставило крапку в суперечці. На ньому майже одностайно відкинуто обидві ініціативи і підтримано збереження назви університету без присвоєння йому імені. Очевидно, що й подальші збори трудового колективу, заплановані на 19 лютого (журнал здається до друку раніше), ухвалять рішення про збереження status quo.
Проректор із виховної і соціальної роботи Донецького національного університету Тетяна Мармазова заявила Тижню, що вбачає у громадській ініціативі політичний підтекст і тиск на адміністрацію вишу: «Ці люди (ініціатори присвоєння університету імені Стуса – ред.) спровокували університет на конфлікт. Очевидно, однією з їхніх цілей було зниження рейтингу президента, який їх підтримав, у Донецькій області».
Пам’ятника Василю Стусу в Донецьку й досі немає, хоча торік було виділено 150 тис. грн для облаштування навпроти головного корпусу ДонНУ скверу імені Василя Стуса і встановлення його погруддя. Але надати ім’я університетові – це вже занадто, вважають у виші. Можливо, не можуть собі уявити, як виглядатиме університет імені Стуса у місті, де вже існує медуніверситет імені Горького, бібліотека імені Крупської та інші вулиці й проспекти, що й досі носять імена радянських конформістів.
