Десять років тому під містечком Іловайськ Донецької області путінська Росія дала українцям один кривавий, жорстокий, але важливий урок. Після домовленості про вихід з міста українських підрозділів гуманітарним коридором і наданих відповідних гарантій росіянами на найвищому рівні регулярні частини російської армії, як у тирі, розстріляли колону українських військовиків.
Тоді загинуло понад три з половиною сотні наших солдатів і добровольців, поранено було приблизно чотириста п’ятдесят, близько трьохсот потрапили в полон. Загалом же за офіційними даними в боях під Іловайськом 7–31 серпня 2014 року полягло триста шістдесят вісім українських бійців, вісімнадцять вважаються зниклими безвісти.
Іловайська операція була одним із важливих етапів звільнення території Донецької та Луганської областей від проросійських незаконних збройних формувань, які контролювали влітку 2014 року значну територію українського Донбасу. До її початку вже вдалося відновити державну владу в Маріуполі, Слов’янську, Бахмуті (тоді ще Артемівську), відновити контроль на значній ділянці державного кордону (понад 250 кілометрів) і взяти в напівоточення угруповання незаконних збройних формувань РФ у районі Донецька й Горлівки, створивши умови припинення постачання їм зброї та боєприпасів з Росії.
Утім, ситуація в регіоні все ще залишалася складною, противник накопичував сили в містечках, які були під його контролем, а вздовж державного кордону України Росія розгорнула угруповання кількістю понад 45 000 осіб, 160 танків, 1360 БМП і БТР, 350 одиниць артилерії, 130 одиниць реактивних систем залпового вогню, 192 бойових літаки й 137 вертольотів.
Бої за Іловайськ тривали кілька тижнів. Українські сили доволі швидко зайшли в місто й закріпилися в західній його частині. Звільнення Іловайська не лише означало б узяття під контроль української армії важливого транспортного вузла, а й дало б змогу здійснити повне блокування терористичних російських підрозділів у Донецьку з подальшим визволенням міста. Для проведення операції були залучені підрозділи ЗСУ й добровольчі батальйони МВС: «Дніпро-1», «Шахтарськ», «Азов», «Миротворець», «Херсон», «Світязь», «Івано-Франківськ» і батальйон Нацгвардії України «Донбас».
Побоюючись поразки своїх терористів, керівництво Росії вирішило вдатися до прямого вторгнення регулярних підрозділів збройних сил РФ в Україну з одночасними артилерійськими обстрілами позицій Збройних Сил України з території Росії.
Наймасштабніше вторгнення відбулось у ніч із 23 на 24 серпня 2014 року. У районі населених пунктів Побєда — Берестове Старобешівського району Донецької області в Україну з території Росії зайшло дев’ять батальйонно-тактичних груп: 60 танків, 320 БМД (БМП), 60 гармат, 45 мінометів, 5 ПТРК і 3500 людей особового складу. На ворожій техніці, щоб увести в оману українців, були завчасно зняті або замасковані тактичні знаки й нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів, що заборонено статтею 37 Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12.08.1949 (Протокол I) від 08.06.1977.
За даними СБУ та розвідки, співвідношення військових сил України в районі міста Іловайська з підрозділами збройних сил РФ і терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР» на той момент становило: особовий склад — 1 до 18; танки — 1 до 11; бронетехніка — 1 до 16; артилерія — 1 до 15; «Гради» — 1 до 24.
Зважаючи на величезну перевагу ворога в живій силі й техніці, нестачу зброї та постійні масовані обстріли з території Росії, фронт на деяких ділянках посипався, контроль над певними відрізками кордону було втрачено, а підрозділи, які намагалися визволити Іловайськ, фактично опинилися в оточені. Усі спроби деблокувати Іловайське угруповання були невдалими, тож задля збереження життя українських воїнів військове керівництво України розпочало перемовини з представниками генерального штабу збройних сил РФ про надання гарантії безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення українських військовослужбовців.
У ході перемовин москалі постійно змінювали час та умови виходу з оточення й затягували час. Нарешті 28 серпня представники збройних сил РФ надали керівництву АТО усні гарантії безпечного виходу, а в ніч на 29 серпня Владімір Путін нібито звернувся до своїх бойовиків із закликом відкрити «гуманітарний коридор» для оточених українських військових.
На світанку 29 серпня почався вихід, проте обіцяний коридор став пасткою. За прямою вказівкою та наказом командування генерального штабу збройних сил РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військовиків разом із полоненими росіянами, які мали бути гарантом виконання обіцянок їхнього керівництва.
Ця подія кардинально змінила хід АТО й розставила всі крапки над «і» в питанні, хто такі росіяни та чого їм від нас треба. «Тоді ці події стали величезним уроком — Путіну нізащо не можна довіряти, будь-який компроміс із ним — це пастка», — напише через десять років на своїй сторінці у фейсбуку начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України генерал-лейтенант Кирило Буданов. Шкода, що того часу той урок мало хто засвоїв в Україні. І потрібно було ще чимало часу й пережитих трагедій, щоб були зроблені правильні висновки.