З початком анексії Криму частина людей звідти перебралася на материкову Україну. Дехто, зокрема й кримські татари, скаржилися на тиск і переслідування. Але ви вирішили залишитися?
— Звичайних людей, які не були активістами національного руху та релігійної організації «Хізб ут-Тахрір» (визнана в Росії терористичною організацією. — Ред.), просто так не переслідували. Але так, є ті, які виїхали з Криму, не бажаючи визнавати юрисдикцію Росії. Я вирішив не покидати батьківщини, адже присвятив життя боротьбі за повернення сюди. І не вважав достатнім приводом для виїзду захоплення території півострова людьми зі зброєю. Понад те, я останні 9,5 років працював головою Бахчисарайської райадміністрації. Перші місяці після загарбання Криму й далі ним залишався. Свої повноваження склав, коли нова влада взяла курс на вибори до місцевих рад. Це сталося на початку серпня 2014-го, а самі вибори провели у вересні в стислі терміни. Але й після них я залишився. Та й зараз дотримуюся цієї позиції: якщо немає загрози твоєму життю, покидати батьківщину не слід.
Чи вдається Росії посіяти розбрат у кримськотатарській спільноті?
— Кримськотатарський народ має великий досвід боротьби за свої права. У 1944 році всіх поголовно вислали з Криму. До 1956-го ми жили в режимі комендантського нагляду. Потім його скасували, але повертатися в місця, звідки нас вислали, влада не дозволяла. І водночас з’явилися ініціативні групи, окремі лідери, які боролися за свої права, зокрема можливість повернутися до Криму й відновити Кримську АРСР. Досвід цих ініціативних груп і їхня структура з часом змінювалися. Курс на перебудову, який взяла радянська влада, спричинив різкий підйом національного руху, його активність. Наприкінці 1980-х ініціативні групи створили Організацію кримськотатарського національного руху. Вона виконала свою історичну місію: організувала Курултай. Це виборний представницький орган. І в 1991 році ми провели другий Курултай (перший був у 1917-му). Згодом створили Меджліс. Власне, досвід цих ініціативних груп дав змогу створити згадані виборні структури.
Читайте також: Повернення політв'язнів через Анкару: разовий інцидент чи тенденція
Але окупаційна влада намагалася скликати «альтернативний» Курултай?
— Російська окупаційна влада хотіла підмінити Курултай. Спочатку вона створила одну громадську організацію «Крим», потім другу — «Громадське об’єднання Кримська єдність». Ні в тієї, ні в іншої не вийшло очолити кримськотатарський народ і стати його представницькою структурою. Людей не вистачало. Відтак ці ГО об’єднали, але знову нічого не вдалося. Потім окупанти перестали робити ставки на громадські об’єднання, почали підкупати членів Меджлісу: комусь запропонували посаду, комусь гарантували бізнес, муфтію, наприклад, пообіцяли фінансування для муфтіяту. І так із 33 осіб у Меджлісі їм вдалося переманити на свій бік шістьох. Потім влада взялася за делегатів Курултаю. Це її найпотужніша робота, там у нас 240 людей. Лунали заяви, що є 135 підписів із вимогою зібрати Курултай, на якому треба провести засідання. Планувалося переобрати Меджліс, вибрати його головою Ремзі Ільясова й далі співпрацювати з окупаційною владою. Однак підтверджень ця цифра не знайшла.
Окупаційна влада справді намагалися ставити підписи під відозвою провести сесію Курултаю, але там близько 32 людей виявилося, а не 135. Це був блеф. І вже після цього окупаційна влада взяла курс на заборону Меджлісу. Зрештою, рішенням Верховного суду РФ Меджліс визнаний екстремістською організацією та його діяльність на території РФ заборонена.
Чи правда, що, згідно з цим рішенням, окупаційна влада може «притягнути» фактично будь-якого кримського татарина?
— Наш Центральний Меджліс налічує 33 людини. Але крім нього є 25 регіональних Меджлісів. Вони фактично повторюють адмінрозподіл Криму. І є понад 300 місцевих Меджлісів. Так ось: Росія заборонила їх усіх, назвавши «громадськими об’єднаннями». Хоча це виборний представницький орган кримськотатарського народу. Адвокат, який представляв Меджліс у суді, через цю позицію будував свій захист. Але то була політична справа, саме тому роль захисту знівелювали. Повертаючись до теми «притягнення». 300 Меджлісів об’єднує близько 2,5 тис. людей. У кожного є родичі, друзі, сусіди. Так, і за контакт із «терористичною організацією» будь-якого кримського татарина можна «притягти до відповідальності».
Розкажіть, що відбувалося в Бахчисарайському районі після «референдуму».
— Можна розповісти й про те, що було до. У 20-х числах лютого 2014-го проявилися перші дії окупантів. У нас є чотири військові частини, хоча це небагато, у Криму таких понад 300. Їх заблокували російські військові, що були на автомобілях без номерних знаків. Вони приїжджали й по периметру навколо частин розставляли озброєних автоматами Калашнікова людей. У військовій формі, без розпізнавальних знаків. Місцеве населення організовувало багато мітингів і пікетів біля адміністрації, військових частин, на дорогах, показуючи свою підтримку територіальної цілісності України. Я, як голова району, заявив, що виступаю проти сепаратистських рішень Верховної Ради Криму й «референдуму». Відмовився брати участь у його підготовці. Тому що референдум про зміну статусу території може бути тільки загальноукраїнським. Але виборчі комісії, незважаючи на мою позицію, створили, «референдум» провели.
Читайте також: Як Україні не забути своїх в’язнів в окупації
Там, де були місця компактного проживання кримських татар, комісії не запрацювали. Але загалом силами Партії регіонів, яка була в усіх районах Криму, зокрема й у Бахчисараї, усе провели. Райадміністрації та мерів міст традиційно використовували як адмінресурс. Реальна ж більшість була в Партії регіонів. Її депутати потім благополучно перефарбувалися й перекочували в кримське відділення «Единой России».
Щодо активності на референдумі, то я все-таки поїхав подивитися на сім-вісім дільниць, які відкрилися в районі. І не скажу, що там був аж такий ажіотаж. Явка за день становила орієнтовно 30%. Не думаю, що людей прийшло більше. Певне, крім проросійських і проукраїнських позицій у людей спрацював інстинкт самозбереження. Усі ж бачили військову присутність, тиск. Правда, потім явку намалювали на рівні 80%. Але я можу сказати точно: такого не спостерігалося.
А що все-таки відбувалося після?
— Я кілька місяців і далі виконував функції голови району. Так, був на засіданнях «уряду» Аксьонова. Називав їх окупантами й казав, що вони повинні скласти повноваження та повернути юрисдикцію України. Так, у мене була розмова з Аксьоновим. Він пропонував мені далі працювати на посаді, але за умови, що я перестану говорити про анексію, окупацію, незаконність його влади й так далі. Їм потрібні були колаборанти. Вони не мали мети всіх швидко вигнати й поставити «своїх» людей. Я пропрацював майже чотири місяці. Коли почали створювати виборчі комісії для місцевих виборів, то склав повноваження. І, напевно, остання печатка з тризубом стоїть у моїй трудовій книжці. Через якийсь час після виборів уже за російськими правилами головою району став голова райради, була створена адміністрація, яка досі працює.
З якого моменту стало набирати обертів переслідування кримських татар?
— Перші кілька місяців була спроба вмовити Меджліс, щоб він співпрацював із новою владою. Ми навіть двох кандидатів в уряд направили: на голову комітету в справах національностей і на одного віце-прем’єра. Однак через місяць перед ними почали ставити певні умови. І Ленур Іслямов, який обіймав посаду віце-прем’єра, склав повноваження. А Заур Смірнов, що був головою комітету в справах національностей, залишився в уряді й перетворився на зрадника. Приблизно через місяць після цього почалися репресії.
Читайте також: Малопомітні політв’язні
На початку травня оголосили про те, що до Криму не пускають Мустафу Джемілєва. У червні заборонили в’їзд на півострів Рефатові Чубарову. Потім оштрафували сотні людей, які їздили на адмінкордон із Кримом їх зустрічати. Це понад 500 осіб на суми від 10 тис. до 40 тис. руб. А вже потім порушили справу щодо 3 травня (того дня кримські татари протестували проти заборони Джемілєву відвідувати Крим. — Ред.). Тоді засудили чотирьох людей на умовні терміни від одного до трьох років. А вже 29 січня 2015-го заарештували Ахтема Чийгоза у справі 26 лютого (того дня 2014-го під будівлею Верховної Ради Криму відбувалися проукраїнський і проросійський мітинги, сталися сутички. — Ред.). Усі зрозуміли, що почалися серйозні репресії.
У межах цієї кримінальної справи там ще вісім фігурантів проходять. Ахтем — організатор, інші як учасники масових заворушень. Ахтему дали вісім років в’язниці, двом умовні терміни, стосовно інших тривають розгляди. Потім почалися справи по «Хізб ут-Тахріру». Там взагалі «притягають до відповідальності», на мій погляд, звичайних людей. Просто вони віруючі, які дотримуються ісламу. Але їм інкримінують організацію терористичних осередків.
У цій справі зараз проходять севастопольська, сімферопольська, ялтинська та дві бахчисарайські групи. У кожній по п’ять-шість людей, один із яких як організатор. Севастопольську групу вже засудили й відправили в різні регіони РФ. Люди отримали реальні терміни. Руслан Зейтуллаєв, нібито організатор, — 15 років в’язниці, інші по 5. Ми припускаємо, що на тих, кому ще не оголосили вирок, чекає та сама доля. Одному даватимуть величезний строк, іншим просто великі. Крім того, є кілька справ щодо «закликів до порушення територіальної цілісності РФ». Це Сулейман Кадиров із Феодосії, журналіст Микола Семена, за такою справою судили й мене. Семена отримав 2,5 роки умовного ув’язнення. У моїй же історії суддя стрибнув вище себе, оголосивши вирок суворіший, ніж просив прокурор, — ішлося про 3,5 роки умовно, а суддя дав 2 роки реально.
А потім сталося так зване звільнення, у якому брала участь, мабуть, велика кількість людей. Я до цього не був залучений, тому ні про що не знав. Якось до мене прийшли два працівники, полковники ФСБ із Москви, та розповіли, що в президента Туреччини й Росії відбулася розмова й вони домовилися звільнити двох заручників. Я це так називаю. Адже в нас із Ахтемом різні статуси. Його звільнили з в’язниці, а мене врятували від неї. А повертаючись до переслідувань: крім кримінальних покарань активно використовують адміністративні.
Наприклад?
— Скажімо, у справі «Хізб ут-Тахріру» проводять обшук. Приходять сусіди зробити фотографії на телефон або стримити процес, а їх звинувачують в адміністративному правопорушенні. Таких фактів сотні. Відомою стала історія Еміля Курбедінова. Але це вже тиск на адвокатів. У мене було чотири адвокати. Миколу Полозова викрали й допитали як свідка в моїй же справі, у якій він тепер не має права бути адвокатом. Марка Фєйґіна хотіли позбавити адвокатської ліцензії, поставивши це питання на голосування президії московської палати адвокатів: із 12 семеро були за нього, п’ять проти. Проти Курбедінова хотіли порушити кримінальну справу, але через резонанс він відбувся 10-добовим арештом. А до Едема Семедляєва, четвертого адвоката, кілька разів приходила податкова інспекція, бо шукали в його будиночку готельний бізнес. Насправді поривалися потрапити в будинок, але їх не пустили. Хоча який у нього готельний бізнес: я був там удома, будиночок не новий і, звичайно, не готель.
На ці події муфтій Криму реагував?
— Муфтій став зрадником. Спочатку він казав, що заради народу та його спокою готовий співпрацювати з окупаційною владою. Але потім його дії стали віроломними. До нас у руки потрапив один документ, донос, якщо хочете, під яким підписався муфтій. У ньому імена людей із різних населених пунктів, які нібито є членами «Хізб ут-Тахріру». Думаю, що цього достатньо, аби проілюструвати персону муфтія. І ще один момент: за України муфтіят був бідною структурою, а зараз вони фінансують величезну кількість проектів. Однак економічних можливостей у них більше не стало. Але гроші звідкись беруться. Ось за них муфтій і продався.
Читайте також: Звільнення Сенцова. Три роки закликів та хештегів
Минув понад тиждень із моменту звільнення, однак досі не зрозумілий статус вашої судимості. За цей час ситуація не прояснилася?
— Ахтемові Чийгозу видали документ про звільнення із СІЗО, у якому прописали пункт — домашня адреса в Бахчисараї. А мене не ознайомили ні з указами президента РФ, ні з іншими документами, у яких ідеться про закриття, обнулення, помилування, іншу форму закриття справи. Я не знаю, заборонений чи ні мені в’їзд до Криму. Тому в кожному інтерв’ю кажу, що обов’язково поїду додому. Зараз потрібно поїхати в Німеччину, скористатися запрошенням Анґели Меркель на лікування, а потім хочу їхати в Крим.
Останнім часом в Україні знову заговорили про кримськотатарську автономію. Як вважаєте, зараз це реально?
— Відповім коротко. Про це говорять не один, а 26 років. І коли в 1992-му створили АРК, це стало помилкою України. Тоді потрібно було відновити права кримськотатарського народу. І в 2014 році анексії не відбулося б. Якби ця республіка мала назву кримськотатарської, ніякий Путін не зміг би її назвати «сакральною російською землею». Щодо того, чи реально таке рішення ухвалити зараз: можна попрацювати з депутатами, незважаючи на те, хто до якої партії належить. Нехай вони залишать свої чвари й проголосують за відновлення прав кримськотатарського народу, який своїми діями довів, що стоїть на позиціях української державності. І створять автономію.
Зараз в Україні активно обговорюють необхідність майданчика для переговорів про звільнення політичних в’язнів, яких утримує Росія. Як вважаєте, Туреччина може ним стати?
— Другого дня після звільнення в нас була зустріч із Реджепом Ердоганом. Вона тривала хвилин 20. Ми подякували йому за сприяння в нашому звільненні, наголосили, що це визволення не вирішує проблеми, тому що понад 40 людей залишається в заручниках у РФ. Крім того, 16 осіб викрадені та їхня доля невідома. Просили Ердогана займатися цими питаннями, адже він у вигідному становищі. Путін став нерукопотисним для більшості колишніх партнерів і провідних країн. Тож він мусить дорожити відносинами з Туреччиною, яка не приєднується до санкцій (іноді нам це незрозуміло, але факт). Один із небагатьох президентів, який подає Путіну руку, — Ердоган. І проігнорувати його прохання він не може. Ердоган погодився, що займатиметься питаннями політичних в’язнів і тими, які стосуються Криму й кримських татар. Ми з Ахтемом на місці позначили одну фігуру як пріоритетну. Це Олег Сенцов — незломлений український патріот, який отримав 20 років і зараз перебуває в Ямало-Ненецькому окрузі. Ердоган погодився.
———————————————–
Ільмі Умеров — кримськотатарський політик, заступник голови Меджлісу. Народився 3 серпня 1957 року в радгоспі Ахунбабаєва в Узбецькій РСР. У 1980 році закінчив Андижанський медичний інститут за спеціальністю «лікувальна справа». У 1988-му повернувся до Криму, у Бахчисарай. У травні 1994 року обраний депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, увійшов до постійної комісії з національної політики та проблем депортованих громадян. З жовтня того самого року й до січня 1997-го виконував роль віце-прем’єра уряду Криму, із січня по червень 1997 року — заступник голови Ради Міністрів АРК. Із 2002-го по 2005-й — заступник голови Верховної Ради АРК, із 2005 по 2014 рік — голова Бахчисарайської РДА. Обвинувачений окупаційною владою Криму в «закликах до зміни територіальної цілісності РФ», 27 вересня цього року засуджений до двох років колонії-поселення. 27 жовтня повернувся на материкову Україну.