Керівник аналітичного напряму мережі захисту національних інтересів «АНТС» Ілля Несходовський розповів Тижню про проблеми з фінансуванням оборонної галузі, переваги відновлення експорту озброєння й шкоду від підвищення податків.
Український уряд 2025 року планує витратити на оборону 2,2 трильйона гривень, що становитиме приблизно 26 % ВВП. Але лише 2,5 % цієї суми, тобто орієнтовно 55 мільярдів гривень, заплановані безпосередньо на виробництво озброєння. Це приблизно така ж сума, яку витрачає Польща, що не веде бойових дій. Водночас на початку року президент Зеленський казав, що ми вже на 40 % самі забезпечуємо себе зброєю.
— Як ви оцінюєте ситуацію в цьому контексті? Чи є прогрес порівняно з 2022 роком і чи можемо казати, що дедалі більше здатні самостійно забезпечувати власні оборонні потреби?
— Прогрес, безумовно, є. Протягом усього 2022-го й початку 2023-го в оборонну галузь не інвестували. Ще й сфера постала перед низкою проблем. Фактично в оборонки тривалий час не було належного фінансування. Розрахунки здійснювали із затримками. Унаслідок цього підприємствам доводилося залучати кредити під комерційні відсотки, а нагадаю, що облікову ставку наприкінці 2022 року підвищили до 25 %. Водночас не було жодної пільгової програми. Інакше кажучи, хоча діяла програма «Доступні кредити 5–7–9%», оборонна галузь не мала до неї доступу. Окремі напрями, зокрема виробництво ракет, фактично не фінансували. Про дрони взагалі не йшлося.
Лише наприкінці 2023 року почалися певні зрушення. Покращилося безпосереднє фінансування оборонної галузі, і почалася трансформація системи, щоб вона могла задовольняти реальні потреби фронту.
Також варто сказати, що оборонна галузь, забезпечення армії — це не лише зброя. А також забезпечення одягом, їжею і так далі. У 2023 році було чимало скандалів, пов’язаних із закупівлями за завищеними цінами. Замість того щоб розміщувати державні замовлення для армії на українських підприємствах, що мали відповідні виробничі потужності, їх часто здійснювали в непрозорий спосіб у компаніях із сумнівною репутацією та не менш сумнівними власниками. У Польщі, Туреччині, Китаї. Це суттєво погіршувало здатність якісно виконувати оборонні замовлення.
Сьогодні ситуація дещо покращується, але проблеми досі нерозв’язані. Крім цього, питання з фінансуванням полягає в тому, що для запуску повноцінного українського виробництва потрібні значні вкладення. У 2022–2023 роках держава фактично не фінансувала створення відповідних підприємств, не виділяла коштів на розробку чи вдосконалення українського озброєння. Навіть ті замовлення, які здійснювали, фінансували із серйозними затримками.
Це завдало серйозної шкоди. Сума, що виділили на виробництво зброї, 55 мільярдів гривень — фактично ніщо для країни, що воює.
— Чому при такому величезному оборонному бюджеті кошти розподілили так нераціонально?
— Акцент зробили на тому, щоб забезпечити мобілізацію, плюс виплати тим, хто воює. Дуже сильно роздули штат, і нині він теж роздутий у Міністерстві оборони. Це створює суттєві витрати на проїдання, замість того щоб витрачати кошти на щонайбільше озброєння кожного солдата.
Велика допомога була від наших міжнародних партнерів. І в питанні озброєння, і в питанні навчання, забезпечення. Безпосередньо фінансувати українську армію вони не можуть, у більшості країн є пряма заборона на таке. Але мали можливість передавати зброю, снаряди, щоб ми могли ефективно захищатися, а також навчали наших солдатів.
Ситуація з нашим оборонним комплексом почала суттєво змінюватися 2024 року. Скандали, що відбулися раніше, мали позитивний вплив. Створили Агентство оборонних закупівель, що загалом покращило процеси.
Зменшили прострочену заборгованість, а під час укладення контрактів почали прибирати незрозумілих посередників, які раніше брали фактично стовідсоткову націнку на зброю, що продавалась Україні.
Наші оборонні підприємства почали отримувати замовлення. У 2024 році фінансування стало більш-менш стабільним, що дало можливість пришвидшити розробки.
Зокрема, якби держава так фінансувала нашу ракетну галузь від початку повномасштабного вторгнення або хоча б з кінця 2022 року, ми вже мали б відповідні ракети, наприклад так звані довгі Нептуни, здатні бити вглиб країни-агресора.
— Чи вживає держава достатньо заходів?
— Їх досі недостатньо. Процеси дуже забюрократизовані. Попри потреби воєнного часу, тривалий період не вносили важливі зміни в процедури закупівель і прийняття на озброєння тих чи інших зразків, зокрема це стосується безпілотних систем.
Ще один важливий аспект: фактично 2023 року держава почала порушувати кримінальні провадження проти наших оборонних підприємств унаслідок незрозумілої постанови щодо неможливості отримання прибутку оборонними підприємствами. Максимальний рівень прибутку обмежили 15 %, але одна з постанов Кабміну була юридично неоднозначною.
На основі цього Аудиторська палата України почала перевірки й фактично тиснула на наші оборонні підприємства. Керівників підприємств притягували до кримінальної відповідальності. Це була ганебна ситуація. Уряд зміг розв’язати це питання лише через рік.
Другий момент, який хотілося б зазначити як негативний з погляду дій держави. Тривалий час порушували питання про звільнення від оподаткування комплектувальних для виробництва безпілотних систем, зокрема FPV-дронів. Лише через вісім місяців ухвалили відповідний закон, і це дало змогу постачати комплектувальні за їхньою собівартістю, без сплати значних податків при розмитненні.
Позитивним фактором 2024 року починаючи з першого кварталу стала так звана Данська ініціатива. Вона полягала в тому, що замість закупівлі зброї в інших країнах, Данія вирішила замовляти її в Україні. Вони прорахували, що це вдвічі дешевше, ніж купувати аналогічну продукцію в інших державах, і розмістили відповідні замовлення.
Одним з перших таких замовлень стало виробництво САУ «Богдана». Це дало можливість завантажити нашу військову промисловість.
Інші країни почали повторювати цю ініціативу. Сьогодні вони дійсно розміщують велику кількість замовлень у наших підприємств, щоб купувати зброю і передавати її війську.
— Ви кажете про суттєві зрушення у виробництві нашого озброєння лише з 2024 року. Але вже в серпні 2024-го міністр цифрової трансформації Михайло Федоров казав, що 96 % безпілотників, які закуповує уряд, виробляють в Україні. Наскільки це відповідало дійсності?
— Це абсолютно реально. Треба розуміти, що виготовляють безпілотники різних типів і вартості. Теоретично такий відсоток можливий, але важливо усвідомлювати, що в 90 % випадків це була не повноцінна розробка, а збірка з китайських компонентів, які натоді просто доставляли до України й монтували тут.
У 2024 році ситуація значно покращилася. Приблизно 70 % компонентів для різних безпілотних систем, зокрема FPV-дронів, уже виготовляли в Україні.
— Протягом попередніх місяців не раз лунала думка, що серед ключових перепон для розвитку виробників технологічної оборонної продукції є заборона на її експорт. Чи вважаєте, що дозвіл на продаж української зброї за кордон міг би піти на користь для нашої армії?
— Заборона фактично є, але юридично її немає. Будь-яке відправлення такої продукції за кордон потребує спеціального дозволу. Але ці дозволи не надають за рішенням відповідальних органів. Тобто процес можна в будь-який момент запустити.
Однак є дуже тонкий момент. Наші міжнародні партнери передають нам велику кількість зброї безоплатно. У них виникає логічне запитання: ми передаємо вам зброю, а ви одночасно продаєте свою? Це звучить не зовсім коректно в умовах війни.
Крім того, є ризик потрапляння української зброї до рук ворога, але з ним теж не все просто. Наприклад, FPV-дрони можуть збити, вони потраплять до рук інженерів країни-агресора, які потім аналізують їхнє технічне наповнення. Інакше кажучи, серйозних загроз немає, адже ми передаємо готові вироби, а не технічну документацію.
Читайте також: Бюджет оборонної сфери, експорт зброї та підвищення податків
Тому треба мати чітку модель та аргументи, щоб дати відповідь на запитання міжнародних партнерів: чому ми експортуємо озброєння? Бачимо ж, що наші оборонні підприємства не завантажені замовленнями.
Але цього аргументу виявилося недостатньо. Мовляв, навпаки, треба збільшити фінансування оборонних замовлень, спрямувати частину коштів з інших статей бюджету, якщо справді є потреба в зброї, але не вистачає грошей.
Нині є кілька сценаріїв дій надалі. Перший сценарій полягає в тому, що на певні види озброєння надаватимуть дозвіл на експорт. Але це якраз класична корупційна схема, яка дає змогу окремим підприємствам отримувати цей дозвіл, а іншим — ні. У такий спосіб визначатимуть, хто зароблятиме й працюватиме на оборонну галузь.
Тому я вважаю, що запропонований Кабміном варіант нам однозначно не підходить.
Другий варіант уже більш коректний. Він передбачає, що будь-якому підприємству дозволяють здійснювати експорт відповідної продукції в розмірі 50 % обсягу державного замовлення, яке йде від Міністерства оборони. Це вже кращий варіант, бо спочатку виконують внутрішні замовлення, а вже потім — експорт. Але й тут виникає проблема. Якщо підприємство має велике держзамовлення та його потужності завантажені на 100 %, воно фізично нічого не зможе експортувати. А в інших потужності можуть простоювати через занадто малі обсяги замовлень.
Я вже пів року просуваю модель, яку вважаю найоптимальнішою. Пропоную ввести 10 % спеціального мита на експорт озброєння, Гетманцев запропонував 20 %. З огляду на те, що маржинальність у цій галузі дуже висока — від 50 до 100 %, це мито не буде критичним фактором, який завадить експорту зброї за кордон. Але воно дасть змогу Міністерству оборони акумулювати додаткові кошти для закупівлі саме тієї зброї, яка критично потрібна.
Тобто якщо підприємство не завантажене на 100 % та здобуває можливість експортувати, то завдяки миту бюджет отримає кошти, які можна буде спрямувати на нові замовлення для цього ж підприємства.
У такій моделі виграють усі: виробник дістане можливість експортувати продукцію, бюджет — додаткові надходження, які можна направити на нові закупівлі, зростає зайнятість, зарплати працівників оборонних підприємств, відповідно, і податкові надходження.
Окрім того, підприємства отримують прибутки, бо експортні ціни не обмежує держава. Це означає, що частину прибутку вони можуть спрямовувати на власні науково-дослідні роботи й удосконалення своєї продукції.
І головне — це чітке пояснення для наших міжнародних партнерів: так, ми продаємо зброю, але завдяки миту з кожних умовних чотирьох чи п’яти проданих FPV-дронів один іде безпосередньо на потреби нашої армії. Це дає змогу нам покращити фінансування війська.
Звісно, знадобиться сертифікація, підготовка. Але ті підприємства, які готові виходити на експорт, уже сьогодні працюють, щоб їхня продукція мала можливість потрапити на зовнішні ринки.
— За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, у 2024 році уряд планує залучити $39 мільярдів зовнішнього фінансування. Також наприкінці 2024-го ухвалили низку змін до податкового законодавства, серед яких — підвищення військового збору на зарплати з 1,5 до 5 %. Чи існує сьогодні альтернатива компенсації дефіциту бюджету закордонними коштами? Чи бачите перспективу, що Україна зможе позбутися залежності від зовнішньої підтримки?
— Якщо ми отримаємо якесь перемир’я, то ті видатки, які сьогодні йдуть на оборону, суттєво зменшаться. Щонайменше удвічі. Це означає, що кошти, які нині спрямовують у військовий бюджет, можна буде направити на потреби цивільного бюджету. У такий спосіб потреба в зовнішньому фінансуванні суттєво знизиться, бо з’являться власні надходження. Це за умови тривалого перемир’я.
Уже 2025 року ми отримаємо на 20–30 % більше, ніж планували. Йдеться про приблизно $55–60 мільярдів водночас із тим, що потреба становить лише $39 мільярдів. Тому дуже важливо, щоб ці кошти, які сьогодні отримуємо, використали раціонально: або для досягнення перемоги, або як накопичення на наступний рік для покриття бюджетних потреб.
Щодо підвищення податків — так, це було не найкраще рішення. Воно призвело до зниження купівельної спроможності громадян, особливо тих, хто отримує заробітну плату.
На сьогодні мінімальна заробітна плата дорівнює приблизно $200. Із цієї суми держава забирає $46. У людини залишаються лише $3–5 на день, щоб прожити. Це фактично на рівні бідності. За оцінками ООН, така мінімальна заробітна плата вже потрапляє в категорію бідності.
Тому такий підхід неправильний. Економісти писали відповідні листи, вели дискусії щодо потреби підвищення інших податків, наприклад податку на додану вартість, а не військового збору. Однак чиновники й депутати не дослухалися до цих рекомендацій та ухвалили таке рішення.
Крім того, збільшили оподаткування для малого бізнесу. Ви згадали лише про військовий збір із заробітної плати, але військовий збір також почали сплачувати й платники єдиного податку. Це призвело до того, що наразі маємо на 44 % більше закритих ФОП порівняно з 2024 роком. І ця тенденція триватиме далі.
Тому рішення досить неправильне. Уряду, крім збільшення надходжень до державного бюджету, треба думати про запуск економіки. Як зробити так, щоб вона працювала й генерувала податки без підвищення податкового тягаря для людей, у яких уже майже нічого немає.
Треба працювати над збільшенням кількості підприємств, які працюють, створюють робочі місця й виплачують високі заробітні плати. Саме це буде основним чинником для збільшення надходжень до бюджету.
Один зі способів — розміщення державних замовлень для українських підприємств, щоб у них були стабільні обсяги реалізації. Це дасть змогу їм збільшити заробітні плати працівникам і податки, які вони сплачуватимуть до бюджету. Це створить спіральний ефект: що більше витрачають на українських виробників, то більші надходження до державного бюджету, які можна витратити на оборонне замовлення.
Сьогодні нам треба отримувати міжнародну допомогу, адже ми ведемо війну й маємо великі витрати на протистояння країні, яка витрачає понад $100 мільярдів на рік на свою армію. Власними фінансами однозначно не змогли б протистояти такому ворогу. Тому дуже добре, що є ініціатива Євросоюзу щодо спрямування коштів на військову допомогу й замовлення в українських оборонних підприємств.
Цю ініціативу треба підтримати, але важливо, щоб держава створила сприятливі умови для розвитку українських підприємств. Мають забезпечити можливість для бізнесу працювати в Україні в комфортних умовах. Якщо ми зробимо домашню роботу, то кошти ЄС, що спрямовують, зокрема, на закупівлю оборонної продукції, дадуть нам величезний поштовх для розвитку.
Сьогодні, на жаль, поки що таких результатів не спостерігаємо. Уряд безініціативний, і як результат це погіршує наші можливості для економічного розвитку.
— Чи вважаєте, що ефект зростання надходжень через підвищення податків може бути нівельований через їхній негативний вплив на економіку?
— Поки що ні, ми не перейшли цю криву Лаффера, коли через підвищення податків зменшуються надходження.
Тут треба розуміти важливий аспект. Податки на заробітну платню в основному сплачують держслужбовці. Тому підвищення податків фактично призводить до зменшення реальних доходів людей, які працюють у бюджетній сфері. І потім ці податки фактично повертаються до бюджету. Тому я не погоджуюсь із такою тезою, але якби уряд працював над стимулюванням розвитку економіки, ми могли б отримати більше податкових надходжень унаслідок зростання економіки.
До того ж бюджет втратив мільярди гривень через те, що президент не своєчасно підписав закон про підвищення податків на тютюн. Це перекрило б надходження від ФОП, які сплачують військовий податок. Тому в цьому контексті політика уряду дуже дивна, адже вона не системна й не продумана, більше шкодить, ніж допомагає економічному розвитку. Уряд має не підвищувати податки, а працювати над тим, щоб економіка зростала.
— Окресліть кроки, потрібні для вдосконалення бюджетної політики в контексті обороноздатності України. Чи вважаєте, що тут нам є чого повчитися в Росії?
— Звісно, досвід ворога завжди треба вивчати. Але це не зовсім правильний шлях. Я не вважаю, що мають здійснювати ручний відбір підприємств, що реалізують замовлення. Однак досвід розміщення держзамовлень та їхньої підтримки й фінансування варто було б врахувати.
— Що треба робити?
— На моє переконання, звісно, збільшити обсяг держзамовлень для українських підприємств. Навіть змінити законодавство, щоб наші підприємства мали доступ до ринків збуту. Другий важливий момент — це питання дозволу на експорт українського озброєння. Та модель, яку описав, мала б сильний позитивний ефект.
Далі підтримувати наукові розробки у сфері вдосконалення зброї, тому що на сьогодні ці розробки здійснюють коштами самих підприємств. Також варто збільшити обсяг держзамовлень і за іншими напрямами, наприклад одяг та взуття українського виробництва. Це краще, ніж закуповувати китайську продукцію. Якщо маємо внутрішній попит на певні товари, чому її виробництво не можна організувати в Україні?
Ідеальним варіантом було б підтримати підприємства, здатні забезпечити випуск потрібної продукції через пів року через надання кредитів та інвестицій. Однозначно вони мають заробляти на цьому, а не передавати виробництво посередникам або китайським виробникам.
Щодо підвищення податків, хоча я категорично проти таких кроків, запропонував би збільшити податки на імпорт, наприклад подібно до того, як це робить Трамп у США. Це дасть можливість зменшити навантаження на внутрішніх виробників.
Крім того, треба закривати схеми ухиляння від сплати податків. Зокрема, це стосується реалізації таких товарів, як тютюнові вироби. Також важливо звернути увагу на інші схеми, які існують в українській економіці, наприклад гральний бізнес, який не доплатив до державного бюджету мільярди доларів за останні роки. Це питання досі актуальне.
Тому в цьому контексті треба наголошувати саме на тих, хто не платить податки, а не підвищувати податки для тих, хто їх сплачує. Така система допоможе не тільки розвивати економіку, забезпечити справедливі умови для бізнесу, а й також збільшити надходження до державного бюджету та забезпечити стале економічне зростання.