Ілюзорна демократія

Влада вигадала ноу-хау, яке дасть їй змогу безперешкодно втілювати в життя будь-які вигідні для неї рішення

Чергова законотворча ініціатива Партії регіонів – новий закон про Все­український референдум, що передбачає ухвалення та скасування законів, зокрема й Конституції, на підставі лише народного волевиявлення.

Гра в легітимність

Законопроект про референдум, автором якого є депутат-ре­гіонал Дмитро Шпенов, 3 чер­вня прийнятий у першому читанні 250 голосами представників парламентської більшості. З огляду на швидкість, з якою коаліціанти ухвалюють потрібні їм рішення, можна не сумніватися, що їхня чергова ініціатива незабаром набере сили закону.

Законопроектом пропонується встановити, що результати народного волевиявлення на референдумі за народною ініціативою є остаточними й не потребують затвердження чи схвалення будь-яким органом державної влади. Зокрема, нова Конституція, згідно з проектом, набирає чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів Всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової редакції Основного Закону. Відповідно до чинної Конституції імплементувати рішення конституційних референдумів має парламент.

Змін закон України про референдум потребував давно, адже ухвалений він ще до проголошення незалежності, а частина його норм суперечить Конституції. У чинний закон було закладено багато можливостей для зловживань. Зокрема, він не передбачає наявності на референдумі спостерігачів, і ті, хто контролює процес волевиявлення, можуть намалювати в результаті будь-які цифри. Народні депутати намагалися виправити ситуацію торік, ухваливши 296 голосами новий закон. Але президент Віктор Ющенко його ветував.

Законопроект, який нині пропонує ПР, на перший погляд, є прогресивним: якщо слуги народу не можуть дійти згоди щодо встановлення загальнодержавних правил гри, логічно буде порадитись із самим народом. Насправді вла­­да фактично отримує можливість під соусом «бажання народу» безконтрольно легітимі­­зувати все, що приноситиме їй вигоду. А опозиція остаточно втрачає можливість на цю владу впливати.

По-перше, запропонованим законопроектом не врегульовано, хто готує проект конституційних змін і за якими процедурами, як він обговорюєть­­ся, які експертизи проходить. Відтак документ, що виноситиметься на референдум, може виявитися вкрай неякісним. По-друге, норма, що дозволяє автоматично набирати чинність змінам до Конституції після їх схвалення референдумом, стане спокусою для кожного нового президента переписувати Основний Закон під себе. Адже, як свідчить практика, наші громадяни після відповідної пропагандистської кампанії, простіше кажучи «обробки», голосують саме так, як потрібно ініціаторові референдуму. Тим більше що законопроект жорстко регламентує діяльність ЗМІ щодо висвітлення процесу референдуму. Вся діяльність засобів масової інформації під час референдуму прирівнюється до агітації, за порушення правил якої медіа загрожують санкції аж до тимчасового припинення дії ліцензії чи заборони друку. Агітувати ж медіа зможуть тільки після укладання відповідної угоди від імені суб’єкта процесу референдуму (той, хто ініціює плебісцит), яку укладатиме розпорядник поточного рахунка його фонду зі ЗМІ. Найцікавішою ж є норма, згідно з якою офіційна позиція президента й парламенту з питань референдуму… не є агітацією.

Ситуації, коли влада вдавалася до маніпуляцій референдумом, в історії України вже виникали. Прагнучи розширити свої повноваження, референдум про внесення змін до Конституції 2000 року проводив Леонід Кучма. Нагадаємо, що тоді на референдум було винесено питання про висловлення недовіри парламенту, розширення повноважень президента щодо розпуску Верховної Ради, скасування депутатської недоторканності, зменшення загальної кількості депутатів, запровадження двопалатного парламенту, можливість прийняття Конституції на Всеукраїнському референдумі. Пропозиції президента підтримали 80% громадян, які взяли участь у голосуванні. Фахівці тоді не змогли дати остаточної відповіді доцільності запровадження цих змін, особливо двопалатного парламенту. Ще менше шансів зрозуміти тонкощі нововведень та прорахувати можливі наслідки їх запровадження мали пересічні українці. На позитивні результати голосування тоді вплинув низький рейтинг довіри до Верховної Ради, який формувався не без допомоги підконтрольних ЗМІ. За оцінками українських та міжнародних експертів, у разі імплементації результатів референдуму було б порушено систему стримувань і противаг між державними ус­­та­­новами, а президент набув би фактично авторитарних повноважень. Переходу до авторитаризму не відбулося – Верховна Рада «волю народу» проігнорувала. Згідно ж із чинним законодавством рішення референдуму мали лише консультативний, а не імперативний характер. А до порад, як відомо, можна не дослухатися.

Не менш небезпечним, аніж зміна на референдумі Конституції, є вільне ухвалення та скасування на референдумах законів: громадяни ставатимуть жертвами маніпуляцій, влада легітимізуватиме вигідні їй рішення. «Законопроект закладає багато підводних каменів, які потім може бути використано проти людей, і надає змогу перетворити референдум на певний інструмент усунення Верховної Ради від її основної безпосередньої функції – ухвалення законів», – наголошує депутат від БЮТ Еліна Шишкіна. «Прийняття на референдумах законів не має жодного стосунку до демократії. У людей не буде можливості вчитуватися в норми законів, тлумачити, розуміти їх», – позафракційний депутат Інна Богословська, яка входить до коаліції, на диво, теж голосувала проти законопроекту.

Зрештою, нова перлина законотворчості регіоналів – норма щодо введення в дію рішень Всеукраїнського референдуму з дня оголошення його результатів суперечить чинній Конституції, відповідно до якої конституційні зміни вносить лише парламент. Отже, перш ніж ухвалювати закон, що дозволяє приймати конституцію на референдумах, регіонали мали б внести зміни до самої Конституції.

«Дайош» президентську республіку

Навіщо партії влади ще одне неконституційне рішення? Бо вона не проти змінити й саму Конституцію. «Янукович уже за парламентсько-президентської моделі вибудував президент­­­сько-парламентську модель, а тепер він, звичайно, хоче юридично закріпити свої повноваження», – констатує Тарас Березовець, директор Агентства політичного консалтингу «Політтех».

Ще до обрання Януковича президентом у ПР велися розмови про скасування політичної реформи, що 2004 року обмежила повноваження глави держави. Але з реалізацією такого сценарію у ПР виникають проблеми. Для прийняття но­вої Конституції біло-блакитним потрібно 300 голосів у парламенті, наразі ж партія влади може розраховувати приблиз­­но на 250. Так само нереально скасувати політреформу через Конституційний Суд, оскільки він уповноважений лише тлумачити норми чинної Конституції, а не змінювати чи скасовувати її.

Закон про референдум, який активно проштовхують регіонали, уможливлює обидва ці варіанти. ПР зможе винести на референдум або питання про скасування закону, яким 2004 року вносилися зміни до Конституції, повернувшись таким чином до президентсько-парламент­­сь­­кої республіки зраз­­ка 1996 року, або ж новий варіант Конституції, що надаватиме широкі повноваження президентові. Оскіль­­ки дії влади в частині імплементації рішення конституційних референдумів супе­­речитимуть Основному Закону, їх, вочевидь, легітимізує Конституційний Суд.

Підстрахує команду Януковича новий закон про референдум і в разі втрати коаліцією фактичної більшості. Наразі коаліція Партії регіонів, комуністів та блоку Володимира Литвина налічує 219 депутатів, ще 30 голосів коаліціанти отримують за рахунок перебіжчиків з опозиції. Але якщо частина депутатів-«тушок» вирішать, приміром, що ПР мало заплатила їм за зраду, вони почнуть залишати коаліцію з такою самою швидкістю, як і приєднувались до неї. Якщо владна коаліція схудне, регіонали, вочевидь, розраховують приймати потрібні їй законодавчі акти на референдумах. Схоже, саме як запасний варіант механізму ухвалення потрібних їй рішень – на випадок раптової непокірності парламенту – влада й городить цей «город».[1901][1902][1903]