Кремль не відправляв танки в штаб-квартиру Інтерполу в Ліоні, щоб міжнародна поліцейська організація дошкуляла критикам режиму в Москві «червоними циркулярами». Росія не окуповувала «сонячних місць для тіньових осіб» — офшорні юрисдикції, які відіграють важливу роль у міжнародному відмиванні грошей. Росія не погрожувала відкрити вогонь на Волл-стрит чи в лондонському Сіті. Російський спецназ не вдирався до редакцій західних видань, щоб ті публікували інформацію, здобуту в результаті хакерських атак Кремля, підриваючи довіру громадськості до влади та призводячи до катастрофічних результатів на виборах.
Ні, усе це ми робили самі. І робимо далі. Москва проштовхнула свого кандидата Алєксандра Прокопчука, щоб він став лідером серед претендентів на посаду голови Інтерполу — вакансія з’явилася після того, як китайська влада викрала попереднього голову Мена Хунвея. М’яко кажучи, доволі дивно, що серед істеблішменту на Заході ніхто не очікував такого розвитку подій. Без сумніву, великі західні країни з належним державним управлінням могли разом подбати про те, щоб на цю високу посаду знайшлося більше гідних кандидатів.
Читайте також: 1914-1918. Український рахунок
Невтручання діє тоді, коли система працює на основі розумних правил, яких усі дотримуються. Уряд не має втручатися в роботу органів кримінальної юстиції, і вже напевно у видавання чи блокування ордерів на арешт. Це справа прокурорів і суддів. Та що робити, коли така країна, як Росія (тепер, а згодом це може бути Китай), свідомо застосовує ці інструменти в політичних цілях.
Найвідомішою жертвою такої тактики є Білл Бравдер — колишній фінансист, чийого бухгалтера-аудитора Сєрґєя Маґнітского 2009 року забили до смерті в московській в’язниці. Бравдер став ревним захисником прав людини, і Кремль тепер намагається зобразити його злочинцем-утікачем. Нещодавно він був в Іспанії, де тамтешня поліція заарештувала його в готельному номері, підтвердивши свої повноваження цидулкою від російського бюро Інтерполу. Та вийшло так, що Бравдер має впливові зв’язки в мас-медіа й надійну юридичну підтримку, тож за кілька годин його звільнили. Він стверджує, що РФ уже сім разів домагалася його арешту та екстрадиції.
Захід жодним чином не може адекватно на це відреагувати. Може, треба спробувати виключити Росію та Китай з Інтерполу? Може, слід змінити нашу співпрацю з цим міжнародним органом? Може, варто заснувати нову організацію для країн, які розуміють і дотримуються верховенства права? На ці питання немає простих чи очевидних відповідей. Міжнародна співпраця в галузі кримінальної юстиції завжди недосконала. Навіть між країнами-однодумцями, як-от Велика Британія та Сполучені Штати, відмінності в правових системах і дискреційних повноваженнях можуть спричиняти суперечки та серйозні політичні конфлікти.
Читайте також: Як вийти з Оренбурзького коридору
Досить тішитися ілюзією, ніби Росія та Китай — нормальні держави, із якими можна мати добрі дипломатичні відносини. Їх слід вважати країнами-паріями, так само як Північну Корею або Іран. Хоча, звісно, перші значно більші, багатші та мають кращі зв’язки. Нам потрібні економічні й політичні відносини з ними. Та не варто обманюватися щодо того, із ким маємо справу: ці держави викрадають і вбивають людей — такі в них інструменти державної політики (до речі, те саме стосується й Саудівської Аравії). Вони не зацікавлені в тому, щоб грати за правилами міжнародної системи, їм ліпше експлуатувати й зловживати ними для реалізації політичних устремлінь. Щойно ми це усвідомимо, матимемо шанс захистити себе та своїх союзників.