На вулиці Інститутській кипить робота. Тут, поруч із величезною купою наповнених снігом мішків, «їжачками» афганців та численними бочками, повним ходом йде тренування захисників Майдану. Триває й укріплення форпосту – зварник у масці «чаклує» над залізом, суттєво посилюючи оборону. Летять іскри. «Беркут, ласкаво просимо до пекла», – запрошує правоохоронців величезний плакат на мості. Щоправда, довго це гасло, позичене у чеченських партизан, недовго провисіла над «нескореною» барикадою на вулиці Інститутській.
Втім, трохи вище, біля Жовтневого палацу, дорога відкрита. Силовики можуть спокійно заїхати сюди автобусами, вигрузитись та, не докладаючи жодних зусиль і не зустрівши жодних перешкод, потрапити за зведені народними зусиллями мури.
Біля барикади знизу чергують хлопці. На питання, хто керує , тут кличуть чоловіка у зеленій шапці.
– Ви головний?
– Замєстітєль, – скромно відповідає він.
– «Замєстітєль» кого?
– Головного.
На цьому розмова фактично закінчується – «замєстітєль» вважає за потрібне покликати людину, яка називає себе «консультантом». «Вон самий старший», – показує, у свою чергу, «консультант».
«Самий старший» саме тренує кількадесят хлопців – загони самооборони Майдану, які захищатимуть барикаду у випадку атаки. Звати його Олександр Третьяков. На питання про відкритий шлях зверху він просить звернутись до нього «в слідуючий раз». Зайнятий. Барикада на Інститутській росте далі.
На відміну від «самого старшого» знизу, «самий старший» зверху, у Жовтневому, голова охорони палацу пан Святослав, добре знає про «білі плями» на мапі самозахисту. Визнає, що потужність барикади на Інститутській чи будь-яких інших повністю нівелюється вільним шляхом зверху.
– Якщо «Беркут» спуститься тут, то там все відкрито, абсолютно все відкрито…
– Так, – не заперечує голова охорони Жовтневого.
Традиційно чергує у палаці і народний депутат. До п'ятої ранку 13 грудня це свободівець Юрій Бублик.
“У нас мирна акція», – сміється він, стоячи над «укріпленним» Майданом. У відповідь на припущення, що вражаючі барикади, на тлі яких позують опозиційні лідери – лише театральні декорації, філософські зауважує: «Все життя – театр».
Ніч з 12 на 13 жовтня минає мирно. Однак, попри вражаючу картинку та сотні мішків зі снігом, українці й сьогодні залишаються, за чиїмось влучним визначенням, «на іграшкових барикадах наодинці з неіграшковим режимом».
Втім, що є то є. Немає, судячи з настроїв на Майдані, лише вибору: стояти тут, впевнені люди, потрібно. «Назад шляху немає, – розмірковують на площі. – Якщо відступимо – почнеться справжній терор, сьогоднішні затримання здаватимуться квіточками». Як, імовірно, і сьогоднішня можливість зводити суто декоративні укріплення…