Зима в Криму знову спекотна. Звістки про конфлікти навколо самозабудов кримських татар надходять мало не щодня. Востаннє до сутички готувалися минулої п’ятниці: мовляв, 800 міліціонерів із собаками збираються зносити самопоселення репатріантів у Сімферополі на вулиці Балаклавській. Міліція надала спростування: внутрішні війська лише готуються до антитерористичних навчань.
Українцям зараз непросто. Але найскладніше за всіх – кримським татарам. Історія їх повернення на батьківщину – це й досі історія боротьби за дотримання елементарних людських прав.
У Криму в усі часи жили різні етноси: греки, італійці, готи… Татари тут оселилися в XIII сторіччі й відтоді є безперечними автохтонами, до російського завоювання їх мешкало 92,6%. Слов’яни ж масово на півострів прийшли тільки в часи СРСР.
У ці дні півострів відзначає – хто з радістю, хто з люттю – 55-ту річницю входження Криму до складу України. Річниця насильницької депортації, хто пам’ятає, згадувалася не з таким розголосом. За роки незалежності України кількість татар на своїй землі зросла з 0,3% до 12%.
Нинішні господарські конфлікти, що спорадично виникають на півострові, а тим більше кримінал чи бійки, – одразу ж переводяться у міжнаціональну площину. Нагнітається загроза ісламського екстремізму, який справді незрідка проростає на ґрунті бідності, безробіття, необлаштованості, причина яких – брак законодавчої бази і корумпованість місцевої кримської влади.
Мова кримських татар також загрожена: за оцінками ЮНЕСКО, її внесено до списку таких, що перебувають під загрозою зникнення. А втім, молодь, як завжди, подає надії. «Вікіпедія» кримськотатарською – яскравий приклад. Національних шкіл на півострові поки що лише 14 (замість мало не 1700, які були практично в кожному селі до депортації).