Уже чотири десятиліття поспіль третього лютневого понеділка в США
відзначають День президентів. На жаль, перші українські президенти не можуть
похвалитися такою повагою співгромадян
У мене завжди викликало заздрість
і вражало щирістю шанобливе ставлення американців до своїх президентів. Допоки
не звик, дивувало й те, що американці особливо не розрізняють теперішніх і колишніх
господарів Білого дому, сприймаючи і тих, і інших як своїх сучасників. Зазвичай
вони не вживають слова «колишній». Громадяни США сприймають теперішніх і
колишніх господарів Білого дому як своїх сучасників.
За «змінним графіком» День
президентів припадає у проміжок часу між датами народжень двох великих
президентів – Джорджа Вашингтона та Авраама Лінкольна. Цього дня не працюють
державні установи, американці розважаються з притаманним їм розмахом, купують з
фантастичними знижками автівки, усе, що їм для потреби й до смаку. Розпродажі
товарів у президентський день найщедріші після різдвяних. На телебаченні
демонструють фільми, присвячені президентам, їхній ролі в національній історії.
У різних штатах – різні традиції. У привілейованому становищі – Вірджинія, що
подарувала Америці вісьмох президентів. З перших чотирьох троє були уродженцями
цього штату. Натомість цьогоріч у Денвері (штат Колорадо), де не народився
жоден президент, відбулася «президентська хода честі». Закликаючи мешканців
міста і гостей взяти в ній участь, товариство з відзначення свята оголосило, що
їх вітатимуть «усі 44 президенти». Традиції
живуть і збагачуються без участі влади завдяки самодіяльності громадян.
Конституція США чітко розмежовує функції трьох гілок влади: законодавчу, що
належить Конгресу, судову, що належить Верховному суду та іншим федеральним
органам правосуддя, й виконавчу, що покладається на президента. Вона не віддає
переваги жодній. Тож особливе ставлення
американців до президентської посади великою мірою пояснюється тим, що перші
президенти Америки виявили себе видатними державними діячами й патріотами.
Джорджа Вашингтона називають «батьком нації», «першим у
війні, першим у мирі і першим у серцях своїх співвітчизників». Як
головнокомандувач Континентальної армії під час збройної боротьби за
Незалежність він виявив себе смілим воїном і вмілим стратегом. Як перший
президент – видатним державотворцем. Він створив важливий прецедент: відмовився
у зеніті слави й популярності балотуватися на третій термін. Його приклад упродовж
майже півтора сторіччя наслідували наступники. Як
вмілий дипломат він уникнув участі держави, що тільки-но з’явилася на мапі
світу, у війнах в Європі і гарантував їй мир. Вашингтон передбачив, що у
майбутньому США стануть могутньою потугою. Навіть у той драматичний період
країна економічно процвітала, а її громадяни відразу відчули реальні плоди
свободи. Рідко згадують про те, що Вашингтон очолив першу у світовій історії
переможну революцію проти колоніальної імперії.
Його наступник Джон Адамс вважав,
що незалежність – єдиний шлях позбутися утисків британської корони і брав
активну участь у національно-визвольній боротьбі. Він виявив себе у сфері
дипломатії, двічі був першим віце-президентом. А вже господарем Білого дому,
опинившись на межі війни з Францією, відкинув войовничі заклики ура-патріотів і
вирішив проблему за столом переговорів.
Джон Адамс увійшов в історію як фундатор концепції американського
консерватизму.
На гранітному обеліску, під яким
покоїться прах третього президента США, викарбувані написані ним слова: «Тут
поховано Томаса Джефферсона – автора
Декларації Незалежності, закону штату Вірджинія з релігійних свобод і
засновника Вірджинського університету». Ця епітафія надто скромна як для того,
хто стояв біля колиски нової держави,
два терміни був господарем Білого дому і без єдиного пострілу вдвічі розширив
територію країни, придбав у Наполеона за 60 мільйонів франків Луїзіану,
запобігши французькій експансії. Натхнений ідеями європейського Просвітництва,
він був найосвіченішим президентом в національній історії. Томас Джефферсон
відомий передусім як непримиренний ворог
тиранії, фундатор ідей американської демократії, що передбачала й захист прав
політичної меншості.
Четвертого президента Джеймса
Медісона називають «батьком Конституції» за
особливу роль в роботі Конвенту, що відбувся 1787 року у Філадельфії.
Він передбачав: «Розробляючи систему, що, як ми хочемо, існувала б століттями,
ми не повинні забувати про ті зміни, що відбудуться за ці століття». Конституцію
США, ухвалену майже два з чвертю століття тому, ніколи не переписували. Її дух
і формулювання лишалися незмінними й
лише доповнювалися поправками, що віддзеркалювали зміни у суспільстві.
Асоціативно виникає порівняння: в Україні вкотре за короткий час Конституцію
перелицьовують знову. З єдиною метою – зміцнення авторитарної влади господаря
Банкової.
У США, принаймні у перші десятиліття після здобуття незалежності, панувала
не демократія, а елітократія. Під час президентських перегонів демос взагалі не брав участі у
голосуванні, а відповідальність за долю новоствореної держави поклала на себе
добірна в інтелектуальному і моральному сенсі цього слова верства суспільства.
Перші американські президенти були вихідцями із освіченої заможної земельної
аристократії, які сприймали владу не як самоціль, а знаряддя здійснення свого
патріотичного обов’язку перед суспільством, що прагнуло свободи й незалежності.
Цей історичний експеримент
виявився вдалим, але не має універсального практичного значення. Його неможливо
застосувати в Україні, де під машкарою незалежності й демократії до влади
прийшла самопроголошена «еліта», спотворивши це поняття. Точна назва створеного
нею суспільного устрою відома з давніх часів. Це – клептократія. Влада крадіїв,
які демагогією й подачками обводять навколо пальця демос. То що можна сказати
про перших чотирьох президентів України?