Життя в «підпіллі» має ту перевагу, що для тебе вже ніщо не може стати сюрпризом. Бо добре усвідомлюєш, із ким маєш справу. Якщо окупанти й здатні чимось здивувати, то хіба тим, що, наприклад, досі не запровадили публічних страт, як на Близькому Сході. Адже не викликає сумніву ні їхня здатність до цього, ні існування певного соціального попиту на такі акції. Он газета кримського «парламенту» нещодавно навіть сором’язливо усовіщала дописувачів стосовно «надлишку» доносів, шквал яких, вочевидь, паралізував редакційну пошту.
Складніше тим, хто сприйняв окупацію з оптимізмом і надіями. Безпосереднє знайомство з гримасами омріяної «російської батьківщини» охолодило багатьох. І хоча здебільшого це розчарування не приводить до ностальгії за Україною (частіше можна бачити, як люди намагаються дати собі раду мантрами про «доброго царя Путіна», якому «не докладають» про їхні негаразди), все ж таки цинічний висновок «всє власті одінакови» є безумовним прогресом порівняно зі щенячою радістю минулої весни. Роздратовані неспроможністю стати повноцінними росіянами, кримчани починають фокусувати свою досаду не на «київській хунті» (яка вже рік не має тут жодного впливу), а на місцевій російській владі. Щоб побачити ці нові тенденції, достатньо ознайомитися з палітрою думок беззастережно проросійських севастопольців щодо їхнього новоросійського гауляйтера Мєняйла. Слова «варяги» і «понаєхали» стосовно його команди вже пролунали не по одному разу.
Читайте також: «Отдих на зло»
Це тривожний сигнал для окупаційної влади. Обурення плебеїв мусить бути негайно повернуте в «правильне» русло. Тому головний кримський феесбешник Палаґін минулого вівторка виступив із «сенсаційним викриттям»: за його словами, Україна розробила кілька спецпрограм з дискредитації російської влади на півострові. «Всєґо по Криму дєйствуєт около 15 такіх проґрамм, і іх всє ми ощутім на сєбє», – сказав шеф кримської охранки. Один із таких проектів нібито має на меті сформувати серед кримської інтелігенції прошарок, який підтримуватиме Україну й компрометуватиме Росію. Згідно з іншим проектом (назва якого «Кримскій ґамбіт» явно запозичена зі шпигунських детективів) проукраїнськи налаштовані кримчани нібито змовилися масово працевлаштовуватися в органи російської влади з метою знову ж таки компрометації та саботажу.
Надати сенсації «речових доказів» поквапилася кримська «прокурорша». Вона заявила, що в Ялті знайдено одразу кілька схронів зі зброєю, яку заздалегідь сховали для «Правого сектору» проукраїнськи налаштовані кримські беркутівці (sic!). Отакі фантастичні альянси виникають, коли начальство вимагає терміново втілити в життя модний чекістський роман…
Як кажуть, їхні слова та Богу б у вуха.
Я не можу похвалитись утаємниченістю в плани українських спецслужб щодо Криму. Але розпізнати в отих «сенсаціях» бздуру, створену для легковірних кримчан, легко й без доступу до державної таємниці. Те, що російська влада компрометує сама себе кожним своїм кроком, стає помалу очевидним навіть для палких її прихильників. І причину всіх негараздів вже оголошено: це «українські диверсанти» при владі! Немає сумніву, що рано чи пізно в місцевих новинах побачимо запухлі від побоїв обличчя декого з нинішніх «вождів Криму», які публічно зізнаватимуться у «врєдітєльствє» на користь Києва. У російської охранки величезний досвід перетворення червоних командармів на «германських агентів» та «японських шпигунів».
Читайте також: Люди як небажаний додаток до території
Поки що мені (як представникові тієї самої проукраїнської інтелігенції) не надходило пропозицій балотуватися від «Единой России» на виборах чи поступити на окупантську держслужбу, щоб розігрувати там потай «кримські гамбіти». І, певен, не надійдуть. Про це не дуже приємно казати, але протягом останнього року важко було помітити іншу стратегію Києва щодо Криму, окрім різноманітних круглих столів, експертних рад та хвиль безглуздих репостів у соцмережах. Рік в умовах окупації – дуже довгий термін. Особливо для надії. Надія мусить час від часу живитися чимось суттєвішим, ніж чекістські байки про «всемогутніх бандерівців». Після того як рік тому в нас на очах без жодного пострілу були залишені окупантам десятки військових кораблів і бойових літаків, нелегко повірити у схрони на південнобережних пляжах.
Хочеться сподіватися, що це враження розгубленості та бездіяльності помилкове. І що причина його полягає не у відсутності справжніх заходів зі звільнення Криму, а лише в зразковій конспірації, у котрій ті заходи готуються.