На ХХХ літній Олімпіаді в Лондоні українці здобули 20 медалей. Серед 204 країн-учасниць – 14-те загальнокомандне місце. Як для держави, де про спорт згадують лише перед великими змаганнями чи перед виборами, непоганий результат. Однак очевидний регрес, якщо порівнювати з попередніми літніми Іграми (див. «Криза українського спорту?»).
Більше грошей – менше медалей
Влада, яка, вочевидь, перед виборами не проти була зарахувати до своїх досягнень іще й вдалий виступ олімпійської збірної (якби такий стався), намагається виправдатись. Утім, виходить не надто переконливо. Цього року «ми молодці», запевняють у Державній службі молоді та спорту України, мовляв, «випередили такі потужні за розвитком спорту та економіки країни, як Іспанія, Канада та ін.». «Підготовку до Олімпіади-2012 було профінансовано в повному обсязі, – звітують тамтешні речники. – На проведення заключного етапу підготовки та забезпечення участі національної збірної України в ХХХ літніх Олімпійських іграх у Лондоні тільки цього року з Держбюджету було виділено 72 млн 127 тис. грн (для порівняння: […] в олімпійський 2008 рік […] 37 млн 849 тис. грн)».
Чимало українських спортсменів готувалися до виступів за власний кошт, були й ті, хто знайшов спонсорів – бізнесменів чи політиків. Скажімо, нагороди важкоатлетів та майстрів шкіряної рукавиці пов’язують, окрім іншого, зі щедрими меценатами.
«Ще ніколи українські боксери не виступали на Олімпійських іграх так добре (наша чоловіча збірна посіла найвище загальнокомандне місце – п’ять нагород, серед яких два золота, одне срібло й дві бронзи. – Ред.)», – каже перший вітчизняний чемпіон світу з цього виду спорту, професійний боксер і тренер Андрій Синепупов. Із любителів він пішов іще 1990 року. Стверджує, що у професіональному боксі все інакше: і бюджет, і фінансування. Та водночас переконує: аматори теж мають і пристойні бази для тренувань, і екіпірування. «Це засвідчують як досягнення хлопців, так і їхні слова про те, що все добре, – додає спортсмен. – Якби було погано, люди просто переходили б у професіонали. Якщо не переходять – усе добре… Найчастіше меценати – це колишні боксери. А ще люди, які, може, ніколи боксом не займались, але дуже люблять його».
В Україні це називають «ефектом братів Кличків». У популярний бокс вкладають більше грошей, а тому він домінує серед олімпійських видів спорту. Натомість, як слушно зауважив новоспечений олімпійський чемпіон Юрій Чебан (каное, одиночка 200 м) щодо ситуації в інших видах змагань, «немає результату – немає грошей», фінансування зменшується.
Серед охочих надавати матеріальну допомогу боксерам та іншим олімпійцям справді чимало неамбітних поціновувачів спорту, але частіше до такої «доброчинності» вдаються не від щирого серця, а задля нагоди попіаритися. Вона потрібна як підприємцям, так і політикам. Останнім – особливо нині, напередодні виборів, тож не дивно, що «Олімпійські пристрасті» Савіка Шустера відзначилися не тільки «російською мовою», а й політичним «продакт-плейсментом», коли з приводу й без приводу називали прізвища окремих представників влади, завдяки фінансовій підтримці яких той чи той спортсмен здобув нагороду.
Часто доходить до абсурду. Приміром, прес-секретар Людмили Йосипенко, семиборки, в якої фактично відібрали бронзову медаль після протесту німецької команди, пояснила Тижню: аби взяти інтерв’ю в спортсменки, під час спілкування з нею треба обов’язково поговорити про «її меценатів».
Концтабір для олімпійців
Однак більшість українських олімпійців усе-таки розраховували на державну підтримку, якої багато хто з них так і не дочекався, попри декларації про державне фінансування підготовки спортсменів до Олімпіади-2012 більш ніж на 560 млн грн.
Іноді українській делегації не вистачало найнеобхіднішого. Про це деякі з її членів відверто заявили ще до початку Ігор. Наприклад, на тренувальній базі легкоатлетів під Києвом не було не тільки кондиціонерів, нормальних спальних місць (спортсмени за власні гроші купували матраци, щоб не боліла спина), чистих туалетів, нормальних спортивних снарядів тощо – не вистачало навіть води та їжі. «Нам дають на день півлітра води. Не найкращої. Запитуємо: де вода? Буде-буде… Ми ж не просимо лобстерів. Воду!» – обурювалася перед Олімпіадою легкоатлетка Єлизавета Бризгіна.
Більш ніж скромно спортсменів і годували. Вони раді були купити собі щось поїсти, але їх не випускали з бази: порушення режиму. «Хочеться кращих умов і кращого харчування, бодай перед Олімпіадою. Особливо у їдальні», – бідкалася перед телевізійниками чемпіонка світу і Європи в потрійному стрибку Ольга Солодуха, яка в Лондоні виборола бронзову медаль. Попри все.
На харчування одного олімпійця держава призначила 205 грн щодня. Дехто з них вважає, що кошти просто вкрали. «Виділені на спортсменів гроші використовуються неефективно, – політкоректніше висловлюється в розмові з Тижнем Денис Силантьєв, український плавець, призер Олімпійських ігор 2000 року. – Має бути пильніший контроль за їх використанням».
Наш співрозмовник констатує, що багато вітчизняних олімпійців нині не мають елементарних умов для тренувань: «Це проблема глобальна, вона стосується всіх регіонів України. Не вистачає баз не тільки для плавців. У легкоатлетів, наприклад, немає жодного нормального критого манежу». Не оминула ця проблема й гімнастів. «Мені дуже шкода їх було, коли дивився виступи, – каже Денис. – Вони скромні, терплячі, працьовиті. Але без елементарних умов для тренувань».
До того ж постала проблема іншого штибу: немає з кого ростити олімпійців. «У нашій країні низька популярність спорту. Влада не займається його популяризацією, – продовжує Силантьєв. – Важко обирати одну людину з десяти, а не найкращого з тисячі. Немає здорової конкуренції».
За словами чемпіона, держава згадує про спортсменів, коли розуміє, що на них можна пропіаритися, тоді й заходить мова про преміальні за медалі. Водночас ті, кого оминув олімпійський п’єдестал, фактично не мають жодних матеріальних стимулів.
«Колись, 12 років тому, наші плавці-олімпійці отримали по одному костюму в руки. Було дуже соромно перед іншими», – згадує чемпіон і додає. – «Цього року ситуація навіть погіршилась: купували їх за власні гроші. Видані не підходили за розміром або просто рвалися. Один із хлопців розповідав мені, що просто не міг плисти у костюмі, який отримав. Уся підготовка, все коту під хвіст».
У цьому виді спорту наші земляки на Олімпіаді в Лондоні, на відміну від попередніх, не вибороли жодної медалі.