Московською обіцянкою позбавити Степана Бандеру та Романа Шухевича звання Героя України Віктор Янукович не лише засвідчив вірнопідданство перед Кремлем, він фактично погодився брати участь у великій кампанії повернення імперсько-більшовицької концепції історії. Україна є найважливішим майданчиком для реалізації цього плану на пострадянських теренах. Для багатьох поляків, які протестували у зв’язку з січневою «героїзацією» Степана Бандери, але які не ознайомлені з особливостями українсько-російського історичного «діалогу», стало неприємним усвідомлення, що вони таким чином грають на руку Москві й фаворизують Януковича в європейських очах.
Путінський підхід до історії, передусім до дражливих моментів останньої великої війни, детально проаналізувало польське Бюро національної безпеки, й одним із висновків є побудова Росією історичної політики на «антитемах». Для прикладу: антитемою українського Голодомору є «масовий голод в інших регіонах СРСР»; антитемою чи навіть обґрунтуванням трагедії розстріляних у Катині польських офіцерів є масова загибель більшовицьких солдатів, інтернованих після програшу над Віслою в 1920 році, – тепер російські історики стверджують, що начебто був спеціальний наказ маршала Юзефа Пілсудського для знищення радянських полонених. Досить примітивний метод, званий у народі «сам дурень». Але, хоч як парадоксально, дієвий. Будь-яка критика чи навіть підведення під сумнів постулатів Кремля в історичній політиці суворо карається. Приміром, російське МВС мало не закрило історичний сайт www.hrono.info через критику ліквідації пільг жертвам облоги Ленінграда – думка про всеохоплююче піклування над ветеранами має і далі домінувати. Тоді ж було проведено конфіскацію архівних матеріалів, що стосуються жертв політичних репресій, зібраних петербурзьким відділом російського «Меморіалу».
Починаючи з 2004 року при Кремлі працює група істориків на чолі із Алєксандром Філіпповим, яка спершу видала на-гора посібник для вчителів історії, за яким періоди сильної держави в російській історії (Петра І, Сталіна, Путіна) підносилися, а ліберально-демократичні (Хрущова, Єльцина) критикувалися. У грудні 2007 року з-під пера цієї групи вийшов уже повноцінний підручник, за яким сталінські репресії було визнано «необхідним кроком» для утвердження позиції держави у світі. На додачу російський Мінкульт разом із підконтрольними олігархами фінансує фільми, у яких сталінські часи є золотим періодом посилення патріотизму та торжества сили російської зброї. Приміром, у фільмі «Смерш» Зіновія Ройзмана «правильні» енкаведисти на білоруських теренах допомагають радянським громадянам звільнитися від «аківських банд». Чи дочекаємося фільму про «правильних» гебістів, які вистрілюють «бандерівські банди» у лісах Волині, невідомо – наразі дієвішим вважається підкреслення слов’яно-православної єдності (як приклад – «Тарас Бульба») і замовчування невигідних для Росії тем.
За даними тих самих польських спецслужб, у Росії кількість неофашистів оцінюють у 70–90 тис., що означає: кожен другий неофашист у світі проживає в РФ. День національної єдності – 4 листопада, що попервах мав об’єднати росіян перед західною загрозою, – перетворився на свято російських шовіністів і неофашистів, засноване на гаслах проти емігрантів із Кавказу та Середньої Азії.
Президент Європарламенту Єжи Бузек, який стоїть за зверненням з приводу Бандери у день інавгурації нового українського президента, не мав би зачіпати це неоднозначне питання. Річ у тім, що Бузек походить із польських етнічних теренів у Чехії, званих Заолжям, які в 1938 році під впливом Мюнхенської змови Польща окупувала. Тепер же цей факт є для кремлівських інтерпретаторів історії «доказом», що Польща підігравала Гітлерові. Крім того, влітку 2009 року Міністерство оборони Росії озвучило тези, згідно з якими Польщу звинувачували у розв’язанні Другої світової війни, фактично нівелюючи наслідки пакту Молотова – Ріббентропа. Створюючи Комісію протидії спробам фальшування історії на шкоду інтересів Російської Федерації, Кремль аж ніяк не прагнув об’єктивізації історичного пізнання, навпаки, його задурманення. Героїзація в Україні Степана Бандери, зважаючи на десятиліття докладання совєтами зусиль на його дискредитацію, є чудовим моментом, щоб очорнити національно-визвольні змагання України для її повернення до російської парадигми. Постає питання: чи Польща сліпа, що потрапила у розставлені Москвою сіті?