На світовому шаховому обрії ім’я Василя Іванчука з’явилося 1988-го, коли 19-річний львів’янин переміг на турнірі New-York Open. Відтоді рік за роком показує не просто стабільні результати – він вважається одним із найпрацелюбніших і найнаполегливіших спортсменів.
Наприкінці минулого року прізвище українця чи не вперше зазвучало в негативному контексті, оскільки він відмовився пройти допінг-контроль на Всесвітній шаховій олімпіаді у Дрездені. Іванчукові загрожувала дворічна дискваліфікація, а якби санкції щодо нього таки набули чинності, то наша збірна, що завоювала тут Кубок Ґапріндашвілі, втратила б свій трофей.
Рішення щодо гросмейстера Міжнародна федерація шахів прийняла лише під час турніру в голландському Вейк-ан-Зеє, який проходив з 16 січня до 1 лютого. Відмову Іванчука чиновники ФІДЕ визнали правомірною, оскільки було допущено протокольну помилку.
У. Т.: Заняття, якому ви присвятили своє життя, має різні потрактування. Найчастіше можна почути, що баталії за шахівницями – це звичайний спорт. Погоджуєтеся?
– Ні, це спрощене уявлення. У шахах я вбачаю високе мистецтво і своєрідну філософію життя. Це інтелектуальна гра, цілковито позбавлена фізичних навантажень. Тому спортом вона може називатися досить умовно.
У. Т.: Про шахи часто також говорять як про поживу для інтелектуалів. Вас це не дратує?
– Пожива для інтелектуалів? Звучить дуже цинічно. За радянських часів, пригадую, популярною була приписувана Лєніну теза, що шахи – гімнастика розуму. Ця фраза й досі мені імпонує. Так, ми заробляємо гроші. Проте все одно вміння пересувати фігури по дошці є не тільки способом заробітку. Це звучить надто прагматично. Вважаю, що вміння грати в шахи – ознака високоінтелектуальної людини.
У. Т.: А як щодо великого бізнесу на шахах?
– Це запитання не до мене. Повірте, я навіть не цікавлюся, звідки організатори турнірів знаходять кошти для того, щоб залучити мене на змагання. Я роблю свою справу і зайвими речами намагаюся не перейматися.
У. Т.: Але ж недавно ви були змушені відволіктися від роботи, бо мали певні клопоти з допінговими «ревізорами».
– Я вже забув про ту історію.
У. Т.: Як ви гадаєте, коли таке явище, як допінг, дісталося і до шахів?
– Повірте, я не фахівець у справах допінгу, бо не мав потреби цікавитися забороненими препаратами. Не знаю також про прецеденти їх застосування в шахах і чи можуть такі нечесні дії вплинути на гру гросмейстера. Порівняймо нас, приміром, із важкоатлетами. Спортсмен піднімає штангу вагою сто кілограмів. Якщо скористається пігулкою, то підкорить на один кілограм більше. Тут усе зрозуміло. Натомість у шахах такі допоміжні засоби видаються загадковими, хоча зараз виготовляють різні стимулятори розумової діяльності. Але в шахах не все так просто. Наприклад, якщо гравець не розуміє суті позиції, слабко розбирається в дебютному варіанті й не може спрогнозувати наслідок своїх дій, то жоден препарат у світі йому не допоможе виграти партію. Як на мене, допінг є найефективнішим у тих видах спорту, де немає прямої протидії суперника. Приміром, атлет біжить дистанцію, і в цей момент йому ніхто не перешкоджає. А за шахівницею навпроти сидить опонент, який також має надвисокі амбіції.
У. Т.: Ви розмірковували над варіантом скасування всіх табу на різні препарати у шахах?
– Кожен сучасний шахіст, наприклад, має право випити алкоголю перед грою. Та я не впевнений, що «градуси» йому сприятимуть. Знаю, що ФІДЕ оприлюднила список препаратів, застосування яких може обернутися дискваліфікацією. Проте їхніх назв я не вивчав, бо покладаюся лише на свій розум.
У. Т.: Гаразд, на допінгу ставимо крапку і перейдімо до стану речей в українському шаховому сімействі.
– Слід визнати, що зоряний пік України припав на початок 2000-х років, коли ми показували високі результати і в командних, і в індивідуальних змаганнях. Потім був незначний спад, але тепер ми знов у фаворі. Ще дуже тішуся, що на наших теренах відбуваються турніри високого рівня. Нехай і нечасто, але шахові змагання проходять в Одесі, Форосі, Мукачевому та інших містах. Щодо умов тренування, то нині складно сказати однозначно: подекуди шахісти мають хороші умови, а де-не-де ледве виживають. Та головне, як мені здається, те, що між нашими гросмейстерами немає ворожнечі.
У. Т.: На відміну від шахів у світі…
– Авжеж. Ми вже звикли до скандалів. Чому вони виникають? Як на мене, у світі з’явилася тенденція все перетворювати на шоу-бізнес. Цей негатив не оминув шахів, де нині провокаторів не бракує.
У. Т.: Дійшло до того, що тривалий час шаховий світ не міг назвати ім’я одного чемпіона.
– Так, але нині всі ми визнаємо, що чемпіонську корону має індієць Вішванатан Ананд. Проте й він не є беззаперечним фаворитом. Сьогодні щонайменше п’ять гросмейстерів можуть претендувати на найвищу сходинку. Все йде до того, що Ананд удруге поспіль стане чемпіоном світу. Причому легкою кров’ю, адже ФІДЕ дозволила йому захищати свій титул із переможцем пари Веселін Топалов – Ґата Камський. Мене зараз хвилює питання, що буде після цього матчу. Головне, щоб ФІДЕ дала шанс якнайбільшій кількості гросмейстерів поборотися за чемпіонство.
У. Т.: Ви вірите в те, що шахи можуть стати масовим і популярним телевізійним продуктом?
– Чому ж ні? Та мову можна вести лише про швидкі шахи. Спершу треба підготувати телеглядача, навчити його елементарних правил гри і якось зацікавити. Приміром, на турнірах у Більбао та Софії відбувалися ще не звичні для гравців речі: ми сиділи за шахівницями, а за склом на трибунах нас гучно підтримували вболівальники. З погляду видовищності це крок уперед. Та мушу визнати, що в класичній атмосфері (маю на увазі десь на сцені театру) я почуваюся комфортніше під час гри.
У. Т.: Чи часто шахи вас виснажують?
– Звичайно. Я буваю втомленим, розчарованим, пригніченим. Та завжди відновлюю сили й забуваю про стреси. Намагаюся не зациклюватися лише на роботі. Полюбляю пограти в більярд, посидіти у веселій компанії, почитати книжку. Нині мене цікавить історія Китаю, тож зачитуюся саме історичними дослідженнями про Піднебесну. Торік брав участь у вікторині «Що? Де? Коли?» – незабутні враження. Хочу знову спробувати свої сили в цій грі.
У. Т.: Чимало відомих гросмейстерів, серед яких і Ґаррі Каспаров, ведуть активне політичне життя. Яке місце у ваших подальших планах посідає політика?
– Я завжди цікавився політикою, але на рівні «остільки-оскільки». Звісно, маю певні політичні погляди. Найближчим часом депутатом чи мером Львова ставати не збираюся. Однак, як кажуть, ніколи не кажи «ніколи».
[1153]
ДОСЬЄ ТИЖНЯ
Василь Іванчук
Народився 18 березня 1969 року на Тернопільщині у місті Бережанах. Нині мешкає у Львові. Триразовий переможець Всесвітньої шахової олімпіади (1988 і 1990 роки – у складі збірної СРСР, 2004-й – у збірній України), чемпіон світу у складі збірної України 2001-го, срібний призер в індивідуальній першості світу 2002 року, чемпіон Європи 2004 року.
У рейтингу ФІДЕ посідає третє місце. Найкращий показник у табелі про ранги — друге місце(жовтень 2007-го).