Дмитро Разумков вельми стрімко злетів на вершину української політичної піраміди, але так само стрімко може незабаром з неї скотитися. Стосунки з президентом у нього зараз не найкращі, тому є ризик утратити посаду. Сам спікер заперечує таку можливість і вказує на те, що процедуру його усунення в парламенті не запущено й жоден нардеп не звертався з пропозицією про його відкликання. У «Слузі народу» вустами голови фракції Давида Арахамії також заявляють, що Разумков для них — цінний кадр і питання його відставки навіть не обговорюється. Але диму без вогню не буває.
Про те, що Дмитру Разумкову в товаристві «Слуг народу» давно некомфортно, видно неозброєним оком. Відчувати власну компетентність на тлі колег-профанів приємно, але тільки доки сам не починаєш залежати від їхнього невігластва. І проблема не в тому, що Разумков з іншого тіста або від початку прагнув вести власну гру. На відміну від більшості колег по фракції, він із політикою знайомий давно. І багато речей, які вважають прийнятними в його новому товаристві, для нього особисто неприпустимі. Принаймні Разумков сам досвідчив, як влада вислизає з рук. Як і те, що рано чи пізно може настати момент, коли доведеться відповідати за зроблене.
Читайте також: Шторм із попередженням
Про те, що Разумков дивиться на світ саме так, засвідчив, наприклад, його коментар каналу «Україна 24» щодо проблем із законопроєктом про деолігархізацію: «Якщо ми запускаємо цей механізм, то він має працювати і сьогодні, й завтра, коли ми є при владі й коли нас немає». Тому коли новоспеченому голові парламенту запропонували ввімкнути «турборежим» і ухвалювати без розгляду цілі стоси законів, він запротестував, бо розумів можливі негативні наслідки для себе. Є думка, що саме тоді в Дмитра Разумкова й почався конфлікт з тодішнім очільником Офісу президента Андрієм Богданом. Мовляв, останній узявся нашіптувати Володимиру Зеленському про самостійницькі прагнення спікера. Відмова Разумкова ухвалювати земельну реформу кавалерійським наскоком шляхом порушення регламенту й розгляду всіх правок через довгу процедуру лише підтвердили впевненість конкурентів у його «підступних» планах.
Відтоді стосунки між Разумковим і Зеленським помітно охололи, політики почали один одного уникати. Власне, вже наприкінці першої парламентської осені обережно заговорили про можливу відставку спікера, але всі ці розмови й досі залишаються розмовами, бо позбуватися Разумкова президент не ризикує. Навіть попри те, що часом Дмитро Олександрович справді демонструє чудеса нечемності. Наприклад, він не підтримав президента в боротьбі з колаборантами і єдиний із членів РНБО не голосував за запровадження санкцій проти телеканалів Віктора Медведчука, на які часто полюбляв заходити.
Разумков публічно критикує президентський закон проти олігархів і помітно активізував свою громадсько-політичну діяльність: роздає інтерв’ю, ходить на телеефіри. Спікер навіть улаштував собі турне Україною, під час якого зустрічався з депутатами обласних і міських рад і відвідував підприємства, де спілкувався із «простими роботягами». Одне слово, поводиться як справжній «міцний господарник», який прагне пройнятися проблемами простого народу. І хоча такі поїздки голови Верховної Ради передбачено законом та гріх цією нагодою не скористатися, вони багато кого серйозно дратують, адже виходять за рамки неписаних партійних правил, які забороняють конкурувати з «найвеличнішим лідером сучасності».
Ну а відеоролик Разумкова «Починаємо працювати», який з’явився 1 лютого 2021 року до відкриття чергової сесії, взагалі шокував колег, бо це вже була відверта демонстрація власних амбіцій. І хоча сам Разумков каже, що в тому відео не було жодного підтексту і що він є членом команди Зеленського та не має наміру йти у вільне плавання, йому вже мало хто вірить. Навіть у «Слузі народу» визнають, що спікер давно веде свою особисту гру й має непоганий потенціал, щоб стати самостійним політиком. А в тому, що така поведінка колеги не до вподоби президенту, можна й не сумніватися. Зеленський дуже чутливий до виявів нелояльності серед членів своєї команди.
За два роки Дмитро Олександрович зумів нажити собі в парламенті чимало симпатиків — й у власній фракції, й серед опозиціонерів. Він гнучкий, чутливий до побажань колег, догідливий і угодоздатний. Старається дотримуватися букви закону, виконувати обіцяне й зайвий раз не конфліктувати. Тому депутатів нинішнього скликання такий спікер, як Разумков, загалом влаштовує. А відтак домовитися, щоб Рада підтримала пропозицію про його відставку, буде не просто.
Та й, правду кажучи, і для самого президента та його близького оточення такі ротації не на часі. Принаймні поки Разумков лише демонструє своє «особливе бачення», але більш-менш сумлінно виконує запити, які надходять з Банкової. Врешті, показовий скандал із відставкою спікера продемонстрував би відсутність єдності у президентській партії, у якій лише нещодавно вдалося залагодити внутрішні суперечності. До того ж на боці спікера можуть опинитися не лише один-два десятки наближених до нього депутатів. Не виключено, що в разі розгортання конфлікту його підтримає й чимала група так званих людей Ріната Ахметова, який начебто й надихає Разумкова на самодіяльність. Невідомо, як поведуться депутати, наближені до Ігоря Коломойського, який ніколи не оминає нагоди пошантажувати президента, щоб вибити для себе чергову преференцію. Очевидно, що знайдуться й інші охочі зіграти на конфлікті та отримати з нього якусь користь. Але і скинути Разумкова — насправді це ще пів біди. Справжня боротьба вибухне за те, кого поставити. Президенту потрібно, щоб ця людина була вірною та надійною. Такою він начебто бачить першого віцеспікера Руслана Стефанчука. Та чи вдасться переконати депутатів, особливо союзників, за нього проголосувати, не втративши одного місця в президії, — велике питання. У будь-якому разі, сьогодні в ОП ще не готові до таких радикальних катаклізмів, адже там і без Разумкова чимало проблем, які треба розв’язувати.
Читайте також: «Армія, мова, віра». План перехоплення
Те, що ця ситуація лише на руку очільникові парламенту, зрозуміло. Що довше він сидить у своєму кріслі, то більше має можливостей для розкрутки. Адже саме місце сидіння зробило з Дмитра Разумкова того, ким він нині є, згенерувало в ньому амбіції йти далі та дертися вище. Він зумів дистанціювався від «Слуги народу», про нього заговорили як про амбітного самостійного гравця, йому приписують намагання створити власний політичний проєкт, про нього говорять як про можливого конкурента Зеленського, але чи є для цього підстави?
Чи справді Дмитро Разумков має потенціал стати конкурентом чинному президенту, чого начебто бояться в ОП? Заперечувати таку можливість не варто. За даними соціологів центру Разумкова (опитування було здійснене від 29 липня до 4 серпня), Дмитро Разумков має найкращий баланс довіри й недовіри 16,6% зі знаком «мінус» а в президента –28,4%. Але політична вага голови Верховної Ради є явищем ситуативним. Коли Дмитро Разумков утратить посаду, то, найімовірніше, позбудеться і своєї політичної привабливості, адже навіть сьогодні третина українців ще нічого не чула про такого діяча. Попри намагання всім подобатися й бути хорошим спікером, Разумков ніяк не виявив себе як політик. Досі не зрозуміло, яких поглядів він дотримується, що пропонує виборцю і який саме виборець може стати йому в пригоді. Те, що його сватають у лідери для електорату Півдня та Сходу (російськомовних регіонів), який розчарувався в «Слузі народу», або навіть для проросійського електорату, — лише фантазії. На цей ласий шматок претендує багато охочих, і Разумков — не найперспективніший з них. Так, він пройшов непогану школу та пережив чималі внутрішні трансформації за час роботи другою людиною країни, а тому цілком може претендувати на лідерство в якійсь партії. Але цю партію ще треба створити. Наразі нинішній голова Верховної Ради, схоже, ще й сам не розуміє, на якому полі має грати й чого хоче. А дехто з його оточення навіть переконує, що на політичний фальстарт Разумкова підло спровокували його недоброзичливці, щоб посварити з президентом та усунути з посади. Єдине, що може потішити, це те, що сидіння у кріслі голови парламенту, схоже, пішло Дмитру Олександровичу на користь.
Наскільки перспективним політиком є Дмитро Разумков, як про нього багато хто сьогодні каже, стане зрозуміло, лише коли він справді піде у вільне плавання. З власної волі чи з волі того, хто дав йому старт у велику політику. Але шансів з розбігу перемогти всіх і все, повторивши подвиг Володимира Зеленського, в Разумкова точно немає. Бракує харизми. Навіть грати самостійно, вирвавшись з обіймів «Слуг народу», він не здужає, бо не має ні ресурсів, ані команди. Сьогодні реальний політичний рейтинг Разумкова — 3,7% (дані Соціологічної групи «Рейтинг» за 2–4 вересня 2021 року), чого явно замало, щоб обійти Зеленського з 31,1% підтримки. Єдина можливість перетягнути на себе частину прихильників президента може з’явитися лише тоді, коли глава держави зовсім розгубить своїх фанів або відмовиться від участі у виборах. Тоді Разумков може стати заміною Зеленського й на щось сподіватися. Але наразі й перший, і другий варіанти малоймовірні.
Як колишній політтехнолог Дмитро Разумков, очевидно, добре все розуміє. Тому, найпевніше, не вибудовує для себе якихось нереальних планів, а працює на власну впізнаваність і не більше. У нинішній ситуації це чи не наймудріше з можливого. Головне для Разумкова — якнайдовше втриматися при владі, й заради цього він робитиме все можливе, не забуваючи, звісно, підкреслювати свій «особливий погляд». Принаймні на відкритий конфлікт із президентом не йтиме, бо чудово розуміє, що жодних бонусів це йому не додасть, і зі своїм політичним проєктом (навіть якщо таке й було у мріях) також не стартуватиме. Якщо Разумков зуміє оцінити свої шанси й можливості чи обрати правильний вектор і темп руху, йому мало що загрожуватиме й він залишиться спікером навіть до кінця каденції.