Змагалися близько півсотні спортсменів із усієї України, поміж яких на рівних із іншими брала участь одна жінка. Серед них – люди з ампутаціями, на візках, із травмами хребта тощо. Це заключне змагання, попередні етапи якого відбувалися в Києві, Харкові, Дніпрі, Миколаєві та Львові.
"Я прийшов до тями у госпіталі і почув, що за вікнами багато людей скандують "Дякуємо!" Лікар пояснив, що мені довелося ампутвати обидві ноги…" – так починається історія одного з учасників, показана на великому екрані перед початком змагань. Так чи інакше починається більшість історій цих героїв. Картина, погодьтеся, фантастична і моторошна – прокинутися одного ранку і зрозуміти, що певна частина тіла відсутня. Що все, чим ти жив до цієї миті, перекреслено, і треба навчатися жити з початку. Якось інакше. CrossFit для цих людей став таким собі путівником у нове життя. Реабілітація фізична і психологічна, новий сенс, нові друзі з подібною бідою. Нові виклики і нові можливості.
"До війни був студентом, закінчив чотири курси в червні, – розповідає Юрій Дмитренко, учасник змагань та один із переможців. – Навчався у Полтавському Національному технічному університеті на інженера-будівельника. Закінчив бакалаврат, пішов на війну, під час війни заочно закінчив магістратуру". Дмитро служив у 54-му окремому розвідувальному батальйоні, в Збройні Сили пішов у серпні 2014 року добровольцем на контракт. Отримав поранення 17 березня цього року – підірвався на міні біля Гнутового. Зараз у хлопця бракує однієї ноги. "З кросфітом був трохи знайомий і до поранення, – згадує він. – Трохи намагався займатися під час служби в армії – так, на якомусь початковому рівні. Знаю, що це розвиває всі головні якості фізичні людини, тобто, це не тільки на вагу якісь вправи, це розвиває силу, витривалість і дуже багато якостей. Коли я лежав в госпіталі, це в квітні цього року, Євгеній Коваль, автор проекту, запросив взяти участь, і вже з кінця весни я беру участь у тренуваннях". Бійця приїхали підтримати побратими – як і більшість інших учасників. Трибуни буквально заповнені різними барвами камуфляжу.
Дивіться також: Змагання з кросфіту між пораненими військовими
"На CrossFit об'єднані такі види спорту як пауерліфтінг, важка атлетика, гімнастика, плавання, біг, легка атлетика, і саме завдяки цим видам спорту ми можемо розвинути людину повністю, і також мотивувати до наступних дій щодо самовдосконалення, – говорить організатор змагань Євгеній Коваль. – В наступному році найсильніші учасники поїдуть на показовий виступ до Брюсселю, в штаб-квартиру НАТО і зробимо заявку для участі іноземців у проекті "Games of Heros"
Учасники змагань роблять речі воістину неймовірні. Підтягуються, піднімають штангу, тягнуть канат із вантажем вагою 50 кг, просто з візків піднімаються по канату тощо. Хлопець із без руки відтискається так, як навряд би відтиснулися більшість присутніх на трибунах. Боєць без ніг, на протезах, підіймає штангу. При цьому, це менш за все нагадує змагання у класичному розумінні – учасники палко вболівають одне за одного, підходять у притул та дають поради, підбадьорюють, завбачивши, що хтось затримується із виконанням вправи.
Юлія Огулова, єдина жінка, не була на фронті, її травма – побутового характеру. Вона пересувається на візочку і, попри неабиякі випробування на майданчику, виглядає супер-стильно: зачіска, макіяж та посмішка створюють певний контраст між тим, які навантаження їй доводиться переносити. "Кросфітом займаюся – не повірите – з 27 серпня! – признається вона. – Таких результатів сама від себе не очікувала! Мені приємно, що я тут єдина дівчина, це мені дуже лестить, і я рада довести собі, довести іншим, що ми можемо, що життя на травмі не закінчується!" Юлія розповідає, що жодних поблажок для дівчат у цьому спорті немає. Виняток – вага м'яча, який доводиться підкидати – для чоловіків це шість кг, для неї – три. До зайняття CrossFit жінка виховувала сина і вела хатнє господарство. Проте зараз її цілі дещо змінилися: "Своїм результатом швидше задоволена, не очікувала від себе таких показників. Задоволена собою. Вдячна за підтримку залові, я вражена і дуже задоволена. Хотілося би займатися надалі цим професійно. Я якщо не єдина, то одна з перших дівчат, котра все таки піде на сходинку вище…"
Читайте також: Порошенко призначив уповноваженого з питань реабілітації поранених учасників АТО
У залі чимало волонтерів, що опікувалися хлопцями в госпіталях ще з перших днів поранення. Чимало дітлахів, що вимахують прапорцями і плакатами зі словами підтримки. Чимало бійців, що не мають друзів чи знайомих серед учасників, проте мають потребу підтримати їх присутністю. На цьому майданчику змагаються не один із одним, а з чимось іншим. Зі смертю, болем, тавром "людини з обмеженими можливостями". Учасники бадьорі, накачені, усміхнені. Попри видимі ознаки травм, їх менш за все кортить назвати "інвалідами". Змагання, де всі учасники є переможцями – за замовченням. І байдуже, скільки з них потрапить зрештою у Брюссель…