Ігри джентельменів

Просто неможливо уявити, як би виглядав сучасний спорт без британців. У країні монарших традицій народився король спорту – футбол. Це мешканці Туманного Альбіону придумали витончений теніс. Процвітаючі нині бадмінтон, сквош і гольф, як стверджують історики, теж корінням звідси. Нарешті, саме бри танцям ми зобов’язані грою добродушних велетнів – регбі.

 

 

Згадаємо незлим тихим словом тезку Шекспіра – Вільяма Вебба Елліса. Й треба було йому під час звичайнісінького футбольного матчу раптом схопити м’яч руками (ногами набридло грати, чи що?) та, оминувши всіх суперників, приземлитися в чужих воротах. А може, 16-річний юнак зважився на такий крок із відчаю, усвідомивши, що його команда безнадійно програє? На Елліса «наїхали» суперники, від несподіваного ходу отетеріли партнери. А потім усі разом зметикували: адже це цікаво й незвично. Давайте ще раз поштовхаємося та спробуємо відняти триклятий м’яч один в одного. Правда, штовхалися того дня вже без Вільяма, який схопив за власне самовілля червону картку.

 

Цей епізод трапився 185 років тому, саме у річницю перемоги під Ватерлоо, 7 квітня 1823 року в невеликому містечку Регбі неподалік Лондона. У такий спосіб і славну дату відсвяткували, й гру започаткували абсолютно нову. Не передбачаючи, при цьому, яка цікава доля чекає на неї. Незабаром з’явилися перші правила, а 26 жовтня 1863-го в лондонській таверні «Вільна людина» в гострій словесній перестрілці за склянкою віскі та кухлем пива сталося розділення: футбол і регбі розійшлися по своїх квартирах, аби ніколи не перетинатися. Наразі два види спорту змагаються лише в кількості прибічників. Сучасне регбі може пишатися наявністю шанувальників у понад 100 країнах світу, майже половина яких – європейські. А якщо футбольних фанів і більше, то в регбістів готове зухвале пояснення: «Футбол – джентльменська гра для хуліганів, а регбі – хуліганська гра для джентльменів».

 

 

Перша цивілізована спроба об’єднатися й увести гру в організаційне річище припала на 1876 рік, коли англійці заснували свій національний союз. Трохи пізніше їх приклад взяли за взірець і сусіди по острову. І пішло-поїхало. До Міжнародного союзу регбі поступово підключилися Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка, Франція.

 

Свою сьогоднішню форму регбі знайшло не одразу. Спочатку за кожну команду виступали два десятки гравців. Та плечистим парубкам з розвиненими біцепсами було затісно в зеленому прямокутнику. Час від часу виникала «куча-мала», аж ніяк не подібна до справжньої легітимної «сутички». Врешті-решт, оптимальну форму команди обчислили – 15 осіб.

 

Думаєте, це все? Тут розбурхалося самолюбство (а може, й заздрість) у серцях гордих шотландців. Один із них, Нейд Хайг, показав себе не меншим вигадником, запропонувавши свій варіант – із сімома гравцями. Сталося це в далекому 1873-му, та лише через століття відбулися перші міжнародні змагання з регбі-7. Тут виник парадокс: здавалося б, британці так багато зробили для цього виду спорту, що їм і м’яч у руки. Хто, як не вони, мали просувати регбі до програми Олімпійських ігор? Проте ініціативу перехопили румуни. Саме за їх пропозицією регбі не лише отримало олімпійський статус, але й з подачі П’єра де Кубертена (який і сам бавився цією грою) дебютувало на Олімпіаді-1900 в Парижі. На жаль, в олімпійській родині регбі затрималося тільки до 1924-го, а потім надовго випало. Та у грудні цього року в Копенгагені відбудеться засідання виконкому МОК, на якому буде прийнято рішення, чи включати регбі-7 до програми Ігор на Олімпіаді-2016. Фахівці переконують, що його шанси вельми високі. А показовий турнір із регбі-7 у будь-якому разі буде про ведено під час Олімпійських ігор у Лондоні 2012 року.

 

 

Регбі-7 не ображений престижними подіями – чемпіонат Європи, Кубок світу, світова серія. Континентальна першість проходить раз на рік, і 2008-го в Ганновері вона відбудеться увосьме. У шести перших перемагала збірна Португалії, рік тому фортуна посміхнулася росіянам. Українці в регбі-7 вважаються міцними середнячками – на Євро-2002 наша команда фінішувала шостою, а за рік піднялася ще на одну сходинку. Для нинішньої континентальної зустрічі вітчизняна збірна пройшла два відбірні турніри – у Тбілісі й Москві. У Грузії підопічні австралійського фахівця Майкла Бішопа (його запрошення – справа рук віце-президента Федерації регбі України Владислава Булгакова) подолали перший груповий раунд, обігравши суперників із Латвії, Азербайджану, Молдови та Греції. Потім узяли гору над господарями й лише у фіналі поступилися одному з лідерів світового регбі – Вельсу. В груповому турнірі в Москві українці фінішували третіми, обігравши литовців, норвежців, азербайджанців і поступившись у напруженій боротьбі росіянам. У півфіналі наші співвітчизники програли португальцям, а в матчі за 3-тє місце перемогли поляків.

 

Таким чином, збірна України завоювала право брати участь у фінальному турнірі чемпіонату Європи. В Ганновері наші регбісти потрапили до групи «В» разом із командами Бельгії, Ірландії, Італії, Вельсу та Польщі. В іншому секстеті опинилися збірні Німеччини, Іспанії, Грузії, Португалії, Румунії та Росії. За регламентом турніру, збірні, що посядуть 1–2 місця в групах, виходять у півфінал. Команди, яким дістануться 3–4 місця, посперечаються за 5–8 підсумкові позиції, а аутсайдери груп розіграють9–12 місця. П’ять кращих команд континентальної першості кваліфікуються на ЧС-2009 у Дубаї.

 

Наразі в європейському рейтингу Україна десята – щоби потрапити до топ-п’ятірки, підопічним Майкла Бішопа потрібно стрибнути вище голови. Втім, у спорті все буває. Колись у Шотландії регбістів-переможців вітали звуками волинки. Може, й наша офіційна делегація прихопить до Ганновера народний музичний інструмент, звуки якого надихнули би українців на перемогу?