Утім, хоча Музей Майдану досі існує на папері, не все так погано. Він пройшов складний шлях від громадської ініціативи, створеної волонтерами під час Революції гідності до державної інституції з чітко прописаною концепцією, структурою, місією. Ігор Пошивайло розповідає, як це відбувалося: «Сама ідея музею постала ще на Майдані, коли наша ініціативна група почала збирати артефакти, усні історії, документувати події. Після Революції гідності ми прагнули дати хід нашій ідеї – створити музей, у нас була колекція, ми робили виставки». Восени 2014 року Музей Майдану об’єднався з неформальною постмайданівською ініціативою Музей Свободи при аналітичній компанії pro.mova (у 2015-му вони зареєстрували ГО «Музей Майдану»). «2015 року з’явився указ президента про вшанування подвигу учасників подій на Майдані, за ним – постанова Кабміну про заснування музею і в січні 2016 року був створений «Меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні – Музей Революції гідності» – Ігор Пошивайло завершує історію про створення музею і ми переходимо до нинішніх справ інституції.
Ви очолили «Меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні – Музей Революції гідності» у січні 2016-го. Вже минуло два роки, що за цей час було зроблено?
У січні 2016-го я був призначений директором музею, але тоді якраз ухвалили закон, згідно з яким керівники закладів культури мали призначатися на основі відкритих конкурсів. Тому я очолив музей у цей період його становлення від січня до серпня 2016-го, а вже у вересні відбувся відкритий конкурс, у якому я переміг.
Я веду відлік саме від вересня, коли мене призначено гендиректором за результатами конкурсу, бо коли мене призначили у січні, у музею не було ні фінансування, ні штату. Коли я подавався на конкурс, основним критерієм оцінювання для комісії була стратегія розвитку закладу. Це конкретний програмний документ, розрахований на рік і на п’ять років роботи. Розробити його було непросто оскільки, одна річ, коли приходить новий директор у вже існуючий заклад, а тут нема нічого взагалі: ні чіткого розуміння про територію, ні про приміщення.
Отже, ця стратегія передбачає діяльність у короткостроковій і довгостроковій перспективах у різних сферах. Це, по-перше, інституалізація самого музею, який було засновано на папері. Створення інфраструктури, команди, забезпечення фінансуванням, збереження і поповнення колекції, запровадження наукових досліджень і культурно-освітніх програм, набуття приміщення зрештою. Нещодавно я звітував за рік свого очільництва: примітно, що більшість пунктів короткострокової річної стратегії було виконано, тож вона була реалістичною і практичною.
Є такі критичні думки, що проект зі створення музейного комплексу дуже затягується, що минуло вже понад три роки. Стратегії, концепції – це важливо, адже це основа, але, говорячи про Музей Майдану, люди хочуть відчути щось матеріально втілене.
Тут не все так просто. Почнімо з того, що Музей Майдану офіційно потрібно було започатковувати не в 2016 році, а в 2014-му. Ми на своєму рівні, як волонтери, робили, що могли: у 2014-му збирали речі, свідчення, інформацію, у 2015-му проводили виставки та публічні обговорення. І те, що держава так пізно заснувала музей, і дала фінансування в кінці 2016 року, означає, що заклад розпочав активну свою діяльність лише 2017 року. Але і нинішні умови дуже жорсткі, адже музей не має свого приміщення. Жодного. Музею потрібні три типи фізичного простору: для персоналу, для збереження й опрацювання колекцій, для виставок і освітньо-культурних програм. При цьому, коли ми були на рівні громадської ініціативи, то у 2014 – 2015 велися розмови про можливе розміщення музею у Жовтневому палаці чи в Українському домі, але ситуація все одно не зрушила з місця.
Читайте також: В Україні оголосили конкурс на проект музею Революції Гідності
Усе впиралося у майнові нюанси?
Майнові, лобістські… У нас була низка прес-конференцій, консультацій, зустрічей на рівні КМДА, Кабміну, АПУ. Було море ініціатив і спроб усе ж таки знайти свій простір, і вони, на жаль, і досі не завершилися. Є невеличкі здобутки, наші документи перебувають у Фонді держмайна, тож сподіваємося, що матимемо найближчим часом офіс для працівників. Бо досі працюємо на партнерських платформах.
Артефакти Майдану зберігаються у Музеї Івана Гончара?
Більшість так. Я ще з Майдану все туди привозив, бо працював там заступником директора. Крупногабаритні речі зберігаються на території Музею історії України у Другій світовій війні. Там каркас йолки, кухня, «Ланос» автомайданівця, гранітні стели із монументу Незалежності і поплавлені сходинки Будівлі профспілок. І чотиритонна мармурова скульптура «Новій Україні».
Зараз вас повністю фінансує держава? Яку суму передбачили виділити у держбюджеті- 2018 на Музей Майдану?
Так, ми отримуємо державне фінансування. У 2017-му нам виділили кошти на заробітну плату, на комунальні витрати і на капітальні видатки (тобто ми отримали змогу купити обладнання для офісу і для експозицій). Але для нас дуже важливі програмні заходи, багаторівнева комунікація, дослідження, відрядження, все ж таки Майдан був не лише в Києві, і на це ми не маємо жодної копійки. Показово, що попри відсутність фінансування цього напрямку, за рік у нас відбулося 70 заходів.
Скільки коштів вам виділили наступного року?
Державний бюджет ще не схвалено, але заплановано для нас близько 20 млн грн. Ми отримали не те, що хотіли, але цього буде достатньо за наявності власного простору. Ну і, зрештою триває архітектурний конкурс на спорудження будівлі музею, наступного року мають відбуватися роботи зі створення проектно-кошторисної документації, і, можливо, початок будівництва меморіалу.
Читайте також: Музей Революції Гідності пропонує віддати йому в оренду приміщення магазину, який знищив "Ікони революції"
Я так розумію, йдеться про спорудження двох об’єктів – меморіалу і музею?
Згідно з концепцією меморіально-музейний комплекс складається із трьох зон: музейна будівля, меморіальна частина і громадський простір. Музею вже виділена одна ділянка площею 1 гектар 22 сотки – це Алея Героїв Небесної Сотні, 3. Це та територія, яка єдина придатна для спорудження меморіалу Героям Небесної Сотні і будівлі Музею Революції Гідності. Згідно узгодженого різними зацікавленими сторонами, маємо побудувати не традиційний класичний музей, а щось набагато ширше і глибше. Важливою складовою цього буде Центр свободи або Центр розвитку демократії, який доповнюватиме активності музею.
Відповідно до рішення оргкомітету і результатів попереднього архітектурного конкурсу «Територія Гідності» до меморіально-музейного комплексу мають належати ще дві ділянки. Перша, площею 1 гектар і 36 соток – це Алея Героїв Небесної Сотні від Майдану Незалежності – до верхнього виходу з метро Хрещатик. Це сама вулиця, тротуари і прилеглі до Жовтневого палацу схили. Третя ділянка – маленька, близько 18 соток, це там, де міститься капличка, хрест, і стела зі світлинами загиблих. І по суті ці дві ділянки, окрім тієї, де буде будівля музею, виділені під дві інші функціональні зони музею – під меморіальний і громадський простір. Який вигляд вони матимуть наразі невідомо, бо результатів конкурсу ще немає. Але ми визначили для конкурсантів на основі консультацій з представниками родин Героїв Небесної Сотні, учасників і поранених на Майдані, які об’єкти можна прибирати, які ні, а які мають бути трансформовані.
Розкажіть детальніше про цей конкурс.
Це міжнародний відкритий архітектурний конкурс, замовником якого є Міністерство культури. У вересні цього року на основі відкритих процедур було обрано організатора проведення конкурсу. Це німецька компанія "Phase eins" з Берліна. Якісна і прозора організація конкурсу дуже важлива для того, щоб залучити скульпторів, художників, архітекторів, ландшафтних дизайнерів, які мають не просто цікаву ідею, а й досвід і розуміння, як втілити цей проект у життя. Приємно зазначити, що це конкурс не ідей, а проектів, спрямований на їх імплементацію. 23 жовтня 2017-го було оголошено страт конкурсу, надійшло 65 заявок із 12 країн світу. У конкурс є дві номінації. Перша – це меморіал, і результати, якщо журі обере переможця, ми знатимемо 19 лютого 2018 року. Друга номінація – музей, але його проектування складніше, бо треба передбачити і узгодити багато функціональних і містобудівничих аспектів, тож кінцевий результат ми знатимемо в червні 2018-го. Організатор чітко прописав механізм, яким чином зробити так, щоб ці два проекти (меморіал і музей) були не окремими одиницями, а цілісним комплексом.
Дивно, чому державі не було простіше і дешевше надати вам вже готову будівлю, той таки Укрдім, ніж фінансувати будівництво з нуля?
Тут питання не лише коштів, а й запиту суспільства. Чи потрібен у центрі Києва подібний простір? Сучасний простір, який якраз би взяв на себе ті функції, які виконував Майдан, тобто щоб там могли зустрічатися люди, спілкуватися, експериментувати, спільно діяти?
Звісно, потрібний. Утім, такий проект музейного комплексу надзвичайно цікавий і амбітний в теорії, але є великі ризики, що він може перетворитися на такий собі «довгобуд» і зрештою його не буде реалізовано…
Ризиків дуже багато, але вже є здобутки. В Україні ще не було прецедентів щодо проведення відкритого міжнародного конкурсу на створення музею. До того ж, врахуйте, що процедура відведення земельної ділянки тривала півтора року і це вже невідворотній крок вперед.
З одного боку, звісно, що хочеться, щоб музейний комплекс постав якомога швидше, але, з іншого, – були такі спроби уже в березні 2014-го, одразу після Майдану спорудити меморіал Героїв Небесної Сотні, без обговорень, вольовим рішенням, і уже деякі художники лобіювали там свої інтереси. Але тут постає питання якості та відповідності цього пам’ятника, чи був би він релевантний за формою і змістом через 10 або 20 років?
Будівлю Театру на Подолі вже обговорюють понад рік, ви не боїтеся, що після спорудження Музей Майдану може наразитися на критику через несприйняття чи нерозуміння сучасної архітектури?
Прямої аналогії тут я не бачу. Театр на Подолі – це була несподіванка для багатьох. Він не пройшов відкритих громадських обговорень. І те, що було заявлено, не відповідало реальності, хоча я не заглиблювався у цю тему на рівні експерта. Щодо Музею Майдану, то триває відкритий конкурс, були брифінги, колоквіуми, обговорення, тобто ми намагаємось перевести сам процес у публічний простір і закликаємо людей стежити за цим проектом, брати участь в його розбудові. Інше питання, що результати не сприймуться всіма однаково, – це однозначно. Звісно, що будуть незадоволені, будуть ті, хто не зрозуміє ні форми, ні змісту, критикуватимуть і говоритимуть, що могло би бути краще. Але треба рухатися вперед, вже ця тема і так затягнулася, пам’ять про події, що змінили країну, стрімко розвіюється, а суспільство потребує точки опори та ціннісних орієнтирів.
Скільки простору у майбутній будівлі музею ви запланували під постійну експозицію?
На рівні конкурсного завдання заплановано загальну площу близько 17 тис. м². Експозиційний простір займатиме близько 10 тис. м². Там будуть тимчасові виставки (30%) і постійні (70%). Також на ділянці, де міститиметься будівля музею, організатори запланували спорудження монументу, бо меморіальна частина може складатися з кількох складових – це простір, де загинули активісти (там зараз знаходяться народні меморіальні знаки), і монумент.
Читайте також: У всіх школах та вишах з'являться стенди, присвячені героям Майдану й АТО
Яка частина з зібраних вашою командою 2 тис. артефактів Майдану буде представлена в постійній експозиції?
Артефактів вже більше – близько 3 тис. Світова практика така, що у музейних експозиціях показується від 1% до 5% всієї колекції. У нашому випадку, звісно, що не вся збірка буде виставлена. Під час Майдану ми намагалися зберегти все, що можна було зберегти. І зрештою наша колекція не призначена лише для нашого музею. Ми бачимо, що є дублікати, речі, які ми б з більшою радістю надавали б іншим музеям для експонування. І у нас вже апробована ця модель: Обухівський районний краєзнавчий музей створив окремий зал на основі наших речей з Майдану.
Розкажіть про найцінніші артефакти з Майдану: що вдалося зберегти, а що ні? Ви згадували, що каркас йолки у колекції, а чи збереглися катапульти?
Велика металева катапульта зберігається на території Національного художнього музею, дерев’яну катапульту, яка була біля Консерваторії, теж вдалося зберегти, маємо пневматичну гармату, «бімби». Але окрім типових елементів барикад, захисту протестувальників, маємо зовсім унікальні експонати. Приміром, Різдвяну шопку, яку на Майдан привезла група львівських художників.
Із того, що не вдалося зберегти – це передусім відоме майданівське піаніно. Ми дістали згоду власниці проекту і двічі намагалися забрати його з уже «пізнього Майдану», але зрештою так і не змогли, бо воно було банально викрадене. Але, здається, це була копія, бо оригінал піаніно вивезли з території України ще під час Майдану. А ще нам бракує речових свідчень «протилежного боку»: речей силовиків, беркутівців, тітушок, політиків із так званого Антимайдану.
Процитую рядок із Вікіпедії: «Музей буде відкритою, учасницькою, дискусійною, дослідницькою, культурно-освітньою інституцією». Деталізуйте ці функції.
Експозиція – найбільш консервативна частина будь-якого музею, простір, в який важко повернути повторного відвідувача. Тому вже на рівні конкурсного завдання ми передбачили створення простору, мобільного на рівнях не лише культурно-освітньої діяльності, а й на рівні музейному. Плануємо, що матимемо і медіатеку, дослідницький центр, і центр громадських інновацій, і конференц- та кінозал та творчі студії. Ми хотіли б, щоб цей майбутній Центр свободи був парасолькою для різноманітних майданівських ініціатив, які зберіглися: це та сама Бібліотека Майдану, Мистецька Сотня, Пошта Майдану, Відкритий Університет, і для нових, які з’явилися пізніше. Ми також передбачили дитячу школу і арт-майстерні для резиденцій. Це буде своєрідна лабораторія для розвитку критичного мислення, переосмислення історії, консолідованої дії. Для нас дуже важить учасницький підхід, ми не хочемо нав’язувати свою кураторську думку ні щодо експозицій, ні щодо майбутніх освітньо-культурних програм.
Коли буде побудовано музей: ваші прогнози?
Музей не буде побудовано ні за рік, ні за два. П’ять років – це був би ідеальний мінімум, бо, з огляду на досвід наших сусідів, тих самих поляків, у середньому нові сучасні музеї будуються за 10 – 15 років, хоча є винятки за наявності політичної волі, як-от Музей Варшавського повстання.
Дивіться, тільки конкурс триває близько року, ще рік – це розробка проектно-кошторисної документації, потім підготовка, узгодження, будівництво… Той масштаб, який ми плануємо, і з тією відповідальністю до забудови центральної частини міста Києва, з громадськими обговореннями, експертизами, вимагає багато часу. Виділена нам ділянка – одна з найскладніших у столиці, з точки зору під’їздів, комунікацій, наявної інфраструктури, а ще ж буферна зона, територія історично-культурної спадщини, там безліч нюансів. Тому побудувати такий комплекс за рік чи два – це була б просто утопія і авантюризм. П’ять років – це більш реалістичний час, головне в цій ситуації не втратити динаміку поступу, а вона сьогодні є, значить все гаразд. Тож рано чи пізно, меморіалу Героїв і музею Свободи – бути. Це вселяє оптимізм.
————————————————–
Ігор Пошивайло — український етнолог, керамолог, музеолог, кандидат історичних наук, директор Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні – Музею Революції гідності. Народився 1967 року у Полтаві в родині відомих опішненських гончарів Пошивайлів. У 1991-му році закінчив Київський державний інститут іноземних мов, факультет англійської мови. З 1992 по 1997 роки працював директором видавництва "Українське народознавство" Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. З 2000 по 2016 рік — заступник з наукової роботи гендиректора Музею Івана Гончара. У 2009–2010 студіював проблеми інтерпретації культурної спадщини у Смітсонівському Інституті як Фулбрайтівський дослідник (Вашингтон).