«Є категорія людей, котрим не звикати до поганих новин із фронту. Важче звикнути до відсутності хороших новин із тилу. Важко бачити таку кількість приспаних людей», — написав у фейсбуку Ігор Луценко. Нині він військовослужбовець ЗСУ, аеророзвідник 72-ї окремої механізованої бригади. У минулому — депутат, журналіст, активіст Євромайдану. 2014-го брав участь в АТО як боєць батальйону «Азов». В інтерв’ю Тижню розповів про розбіжності між фронтом і тилом, затяжну війну та зміни, яких чекають українські бійці.
— Як гадаєте, чи ефективно функціонує держава під час війни?
— Неефективно. Держава не здатна забезпечити захисникам України те, що мала б.
Ніби й гроші є, але ума їх витратити — немає.
Я не досліджую зараз питання з яйцями чи куртками (скандали в Мінобороні про закупівлю продуктів харчування та одягу, зокрема курток, за завищеними цінами. — Ред.). Згадаймо яскравий приклад неефективності — пан Розенблат (Міноборони сплатило 650 мільйонів гривень авансу фірмі екснардепа Борислава Розенблата за БПЛА сумнівної якості. — Ред.). Ми, маю на увазі аеророзвідка, потребуємо бортів, дронів, безпілотників. Міністерство оборони не втомлюється пояснювати, що їхні можливості в закупівлі обмежені. Пізніше виявляється, що 650 мільйонів гривень пішло Розенблату. І так в усьому.
— Тема розбіжностей між фронтом і тилом непроста. Чи варто говорити про це? Чи не ризикуємо розколом у суспільстві?
— Якщо не говорити про розбіжності, то жодних шансів применшити чи подолати їх не буде. Це однозначно треба висвітлювати.
— У чому найголовніший контраст між фронтом і тилом?
— Склалася ситуація, коли одні воюють нескінченно, а інші не воюють взагалі. Збоку це видається так, що бійці в найкращому разі зобов’язані служити до настання небоєздатності, у найгіршому — до смерті. Інші ж завдяки військовим вестимуть мирне життя, зароблятимуть кошти. У принципі, будуть займатися непоганими справами, але на великому контрасті з подіями на фронті. Це загальна картина. Якщо додавати штрихи, то більшість людей, які йшли на фронт у лютому — березні 2022-го, були на хвилі адреналіну. Вони не очікували, що цьому не буде кінця-краю.
Насправді ж багато тих, хто тоді пішов, уже зіскочили. Це свідчить про те, що значна кількість людей не була готова, що доведеться воювати десятиліттями.
— Війна стає затяжною?
— Так. Тепер входимо в режим, коли воювати доведеться десятиліттями. Потрібні стратегічні рішення для довгої боротьби. Тривають дискусії, але жодних пропозицій від влади військовики поки що не бачать. А суспільство перебуває в напіврозслабленому стані. Треба діяти, бо в багатьох просто їде дах. Бійці зневірилися. Якщо на початку повномасштабної війни були мобілізовані, то тепер, навпаки, демобілізовані. Є ті, хто хоче вмерти, але з користю. Наприклад, знаю пепеовця, який бажає перевестися в піхоту. Він не хоче кудись тікати, а готовий штурмувати посадки. Таким людям треба запропонувати якесь рішення.
— Як можемо змінити ситуацію?
— Єдиний спосіб — низова ініціатива, народний тиск.
Нам потрібен широкий громадський рух. Наголошую: саме громадський, а не політичний, який матиме стосунок до суперечок на кшталт зміна чи переміна, вибори чи не вибори. Завдання такого руху — зробити зміни в стилі оборони України.
Ідеться про зміни в поводженні з військовиками, закупівлях зброї, розробках нового озброєння. Тобто законодавче поле, яке регулює нашу війну, треба змінювати. Простіше кажучи, це зміна правил гри, яку може здійснити широкий низовий рух.
— Із чого варто почати?
— Найперше потрібна консенсусна програма, хоча б десять пунктів, які будуть зрозумілі кожному. Наприклад, запроваджуємо інші протоколи в медицині. Адже дещо, що треба змінювати, лежить на поверхні. Нещодавно добилися права переливати кров не в лікарнях, а буквально в окопі, якщо це потрібно. Чому те, що може врятувати життя людині, донедавна було забороненим? Такі випадки трапляються не тільки у сфері медицини. Моє улюблене: чому офіцер не може воювати на солдатській посаді? Адже він може виконувати не менш важливу функцію, ніж якби був офіцером. Із цим пов’язано чимало проблем.
Виникає ситуація, коли абсолютно очевидний стан справ для звичайних військовиків чомусь не очевидний для генералітету чи топполітиків. Це треба змінювати, інакше далі будемо гинути пачками.