Ігор Луценко, у минулому відомий журналіст і борець за Київ, пішов описаним нетиповим для української політики шляхом. Про проблеми, сьогодення та майбутнє столиці Тиждень і поспілкувався з неофітом Київської міської ради, де він є головою Комісії з питань культури та туризму.
У. Т.: Останні щонайменше 10 років Київ утратив вектор свого розвитку – перестав бути зеленим і затишним, але й на зручний мегаполіс теж не перетворився. То який напрямок руху для української столиці ви бачите? За яким Генпланом ми живемо?
– Київ живе за Генеральним планом 2002 року, створеним ще за Омельченка. Треба сказати, документ хороший, його розробляли професіонали з питань містобудування, що ще залишилися від часів Радянського Союзу, був навіть нагороджений кількома фаховими відзнаками. Проблема в тому, що він ніколи не виконувався, у нього вже внесено понад 1100 змін. А якщо мова йшла про якусь забудову, то достатньо було прийти до Київради, «забашляти» й спокійно собі будувати що захочеться. Тобто в принципі документ цілком правильний, хоча й не передбачає якихось дуже великих змін для Києва. Однак є нагальна потреба внести правки в транспортному питанні через різке зростання кількості автомобілів і в питанні охорони культурних та історичних пам’яток. І потім із ним можна буде дожити до 2020 року, до якого він, зрештою, й розрахований. Далі вже неодмінно буде потрібен інший, у який можна й треба закладати всі мрії та побажання. За Черновецького новий Генплан нібито розробляла якась «ліва» контора замість Київгенплану, що освоїла до 16 млн грн, але документа як такого й досі немає.
Читайте також: Несолідарний УДАР. У Київраді зріє розкол
У. Т.: Розкажіть докладніше про мрії та стратегічні орієнтири міста.
– Якщо говорити про стратегічну мету, то особисто мені хочеться стартувати з Києва 1980-х років, забувши про два десятиліття, які, на жаль, майже нічого хорошого місту не дали. Київ зелений, доглянутий і напівкурортний. Якщо конкретніше, то йдеться про рекреаційну компоненту міського господарства, яка знову має стати панівною. Наприклад, дуже важливо втілити в життя концепцію так званих природних коридорів – суцільних безперервних зелених зон у місті, яка, до речі, також була розроблена у 1980-х. Приміром, від Лисої гори до нового Ботанічного саду на Печерську й далі за допомогою якихось містків вихід до Дніпра й далі до Подолу. Так само в один коридор можна з’єднати Совські ставки тощо. Звичайно, частково цьому плану заважатимуть забудови, але все можна відновити. Усі дніпровські острови мають дістати статус національних парків. Набережна Дніпра повинна бути не транспортною артерією, а саме набережною, тоді як потік авто потрібно спрямувати через тунелі. Ще один дуже важливий момент – необхідно берегти давнину. Бо майже вся так звана нова архітектура, яка з’явилася в Києві в останні десятиріччя, дисгармоніює зі старою, бо вона виробничо-офісного типу. Я не бачу, щоб наші архітектори взагалі ставили перед собою завдання створити простір для культурного відпочинку. Чомусь нових Городецьких у нас немає – таких, які дивилися б у майбутнє, але при цьому вплітали це в минуле, використовуючи класичний стиль. Важливим моментом збереження історичного вигляду міста має знесення щонайменше верхніх поверхів у будинках, які були збудовані всупереч Генплану. Це абсолютно реально, адже робота гідромолота зовсім недавно коштувала 1600 грн за день. Причому прецеденти вже були – згадайте лишень нашумілий ТРЦ «Троїцький» перед НСК «Олімпійський». Знесенню підлягають горезвісний будинок на Грушевського, 9, на Мазепи, 12б, верхні 5–7 поверхів скандальної будівлі на Різницькій, верхні 10–15 поверхів будинку № 7 на Кловському узвозі. Пріоритетом має бути відновлення історичної панорами правого берега Дніпра, щоб головним її компонентом була Києво-Печерська лавра, на тлі якої в обрамленні зелені, власне, і розкинулось місто. А не, навпаки, величезні хмарочоси, в сутінках яких усе інше.
У. Т.: Але ж ці будинки – приватна власність. Тобто місту потрібно буде викуповувати елітну нерухомість для її знищення?
– Треба виходити з того, що збудоване є незаконним і проти правил. Має сенс зробити таку собі майнову люстрацію, тобто якщо будинок зведений незаконно і не вписується в ландшафт, то він має бути реконструйований. На власників необхідно тиснути податками: якщо в тебе так багато грошей, плати величезні суми за те, щоб ці кам’яні фалоси і далі стирчали. Варто ввести так званий податок на ганебну власність: що вищий поверх у скандальній будівлі, то більше перераховуєш до бюджету, бо завелика шкода вже від самого факту її існування. Акциз на шкідливу забудову дуже швидко визначить тих, хто справді готовий платити шалені гроші, але переважна частина, думаю, погодиться зі знесенням.
У. Т.: І хто має виступити ініціатором? Який узагалі алгоритм ухвалення рішень у Києві?
– Потрібно просто повернути йому самоврядування. Верховна Рада, на моє переконання, має замість цього ярма на його шиї під назвою Закон «Про столицю України – місто-герой Київ» прийняти просту поправку: влада в місті Києві має здійснюватися на основі загального закону про самоврядування. Є купа питань щодо столиці, в яких Київрада формально нічого зробити не може, хіба що впливати політично. Той самий Маріїнський палац, наприклад, який не на балансі Києва. Певна екстериторіальність у столиці має бути присутня – це і питання своєї муніципальної міліції, наприклад, на основі справжніх майданівських формувань, і посилення ролі громадськості в ухваленні рішень. Є проблема в тому, що зараз фактично боротьба із забудовниками можлива у форматі, коли місцеві жителі звертаються до суду, апелюючи до якихось загальноукраїнських юридичних норм.
Читайте також: Василь Гацько про ДемАльянс у Київраді
Тоді як Київрада свої рішення скасовувати не може, згідно із тлумаченням суду. Але вона цілком може позиватися (докладніше поки не хочу, щоб «не злякати гусей»). Понад те, у столичної влади є карт-бланш у плані визнання позовів місцевих активістів, які будуть задоволені судами. Однак для цього передусім потрібна воля правлячої команди й особисто Віталія Кличка та Олексія Резнікова. На жаль, за багатьма позовами Київрада й досі не визначилася, наприклад, ситуація щодо парку на Дарниці, який нищать забудовники. Так само команда УДАРу, здається, не розуміє важливості залучення до вирішення всіх проблем Києва громадськості. Хоча варто сказати, що й остання має завжди бути готова формулювати й захищати свою думку, постійно тиснути на місцеву владу через усі можливі канали.
У. Т.: Як ви оцінюєте нового мера та його команду? Так, час їхньої каденції ще дуже малий, але перші висновки, думаю, ви вже можете зробити…
– По-перше, як на мене, ці люди ще не освоїлись і не до кінця зрозуміли міру своєї відповідальності й можливості її реалізувати. Особисто новий секретар Київради пан Резніков, як і всі юристи, схильний дмухати на холодне й бути дуже обережним, але ж потрібно давати результат: часу на розкачку просто немає. Окрім Гостинного двору, купа питань зависла в повітрі саме через процедурні моменти. Про решту поки що говорити зарано.
У. Т.: Що робити в ситуації із супермонополістом Київенерго та відключеннями будинків?
– З ними як «ворог Ахметова», котрим вони мене вважають, я мав домовленість, що компанія опублікує свої офіційні видатки та їх структуру, щоб можна було визначити обґрунтованість нових тарифів на електропостачання та воду. Наразі вони цього не зробили, що дає підстави вважати їх в усьому винними. Друге питання – цивілізованість приватизації цієї структури. Це не означає, що ми маємо все націоналізувати, але перевірити варто. Я не знаю, хто винен, але існування муніципальних ЖЕКів і такої потворної структури, як ГІОЦ, тобто посередника між компанією та споживачами, котра збирає гроші від споживачів і крутить ними як хоче, теж неабияк впливає на ситуацію. Водночас Київенерго не доплачують компенсації за соціальними тарифами тощо. Взагалі компанія і споживач мають співпрацювати напряму, а завдання влади – зробити цей процес контрольованим і чесним з усіх боків.
Читайте також: Топ-10 проблем столиці
У. Т.: Чи є в Київраді об’єднане забудовницьке лобі, про яке медіа та політологи багато говорять?
– Є, звичайно, так звана конфедерація будівельників. Але лобі розпорошене по всіх фракціях, також це позафракційні, вони не формалізовані в якійсь одній структурі, але прекрасно знають одне одного, спілкуються та коригують свої дії. Усі вони зараз стали раптом лібералами й кажуть, що не можна, мовляв, руйнувати будинки, забирати в людей квартири, віднімати в них «шматочок щастя». Одне слово, система має дуже серйозний потенціал для виживання та пожирання своїх реформаторів. Тому її потрібно поступово й терпляче душити методом усушки та утруски. І переселити Київраду й КМДА зі старої імперської будівлі, у якій завжди сиділи окупаційні органи, що за природою не придатні для сучасного управління.