Як ви зацікавилися генеалогією та чому вирішили створити такий проект?
— По-перше, я випускник історичного факультету й історія — моє головне хобі. По-друге, моя бабця дуже добре знала свій родовід, предків, їхні бічні гілки, розповідала багато цікавих історій із життя своїх пращурів. І я виріс на цих історіях фактично паралельно з казками. Згодом став досліджувати генеалогію самостійно, шукати в архівах, інших джерелах, знайшов документальні підтвердження бабусиних історій. Уже вдалося дослідити свій родовід дуже серйозно, у ньому разом із бічними гілками більше ніж 2 тис. осіб, а по основній лінії Гошовських я дослідив його з кількома перерваними ланками до кінця XIV століття. Найдавніший документ, який у мене є, — це копія грамоти короля Ягайла 1393-го, що дарувала моєму предкові Михайлу за вислугу пустище Гошів на Прикарпатті. Тож можна сказати, що моєму роду Гошовських 620 років.
За сім років, протягом яких я активно досліджую свій родовід, накопичилося багато матеріалів. Окрім роботи в архівах чимало інформації вдалося почерпнути також із польських генеалогічних сайтів із величезними списками мешканців Речі Посполитої (переважно в межах сучасної території Польщі). На жаль, в Україні жодного аналога не було. Тож у якийсь момент прийшло розуміння необхідності створення такого проекту й для тих, чиї предки були родом із території сучасної України.
Спочатку ми бачили його у форматі, який дуже умовно й віддалено можна порівняти з Вікіпедією: є платформа, яку наповнює кожен охочий через певну модерацію. Відповідно доступ до інформації безплатний. Півроку тому ми планували, що на початок 2018-го матимемо щонайбільше 30–40 тис. зареєстрованих користувачів, але їх уже більше ніж 170 тис. Тож ми вирішили запустити чат, акаунти, і тепер Pra.in.ua — це ще й одна з найбільших українських соціальних мереж. До роботи над проектом за чотири роки підготовки та півроку після запуску долучилися приблизно 150 волонтерів. Оскільки в мене власна веб-студія, то на розробці сайту заощадили. Вкладали в нього свої кошти, трохи компенсували витрати завдяки краудфандингу, пожертвам.
Читайте також: Франк Сисин: «Україна, якої не існувало на політичній мапі світу на початку 1917 року, на зорі 1918-го вже там була»
Яка в Україні сьогодні ситуація з дослідженням генеалогії?
— Справи з дослідженням генеалогії в Україні дуже погані. Я сказав би, що навіть критично жахливі, порівнюючи з іншими країнами. По-перше, обласні архіви (де переважно зберігаються метричні книги й інші джерела) в дуже поганому інфраструктурному стані: грибок, негативний для фондів температурний режим тощо. По-друге, останнім часом керівники архівів дедалі частіше намагаються ставити палиці в колеса охочим досліджувати свій родовід. З-поміж іншого найбільшим блокуючим фактором є незаконне стягнення з користувачів плати за фотографування кожної сторінки метричної книги навіть на власний смартфон. Таким чином за фотокопіювання лише однієї справи набігає непідйомна для звичайної людини сума. 13 лютого має відбуватися суд проти Житомирського архіву. Ми сподіваємося, що він поставить хрест на практиці перетворення державних архівів на «лавочку». Це також породжує і чорний ринок торгівлі фотокопіями та сканами метричних книг.
Формування єдиної електронної бази мало б ініціюватися з боку держави? Як це відбувається в інших країнах?
— У розвинених країнах держава все це фінансує та створює відповідні веб-сервіси. У Польщі можна зайти на сайт державного архіву, там викладені майже всі скани метрик з усіх населених пунктів. Так само в багатьох країнах, навіть у Молдові. В Україні цього немає, лише в кількох областях архіви зуміли принаймні частково викласти свої документи онлайн. Ми постійно кажемо про те, що потрібно вже негайно рятувати українські архівні фонди й виділяти гроші на таку програму. Але підозрюю, що в багатьох випадках самі керівники архівів не дуже зацікавлені в тому, аби їхні фонди були доступні безплатно та онлайн усім охочим.
Є два типи баз. Перший — це просто відскановані документи. Зазвичай вони написані дуже поганим почерком, нічого зрозуміти неможливо. Особливо якщо це XIX століття, там своя специфіка написання літер. Але, попри це, такі документи є. Так працює Польський центральний архів, фактично в кожній країні Західної Європи є така база. Другий тип, як Pra.in.ua, містить не просто скани, а вже опрацьовану й проіндексовану інформацію, де можна проводити навігацію за прізвищем, іменем, роками тощо. Таких баз значно менше. Є кілька глобальних сайтів, наприклад Family Search та My Heritage, у яких акумульована інформація другого й частково першого типу.
Читайте також: Звідки взялась «Україна»?
Куди потрібно звернутися, щоб отримати родовід «під ключ»?
— До нас часто звертаються з таким проханням, але ми погоджуємося тільки в окремих випадках, оскільки на ці дослідження просто не вистачає часу. Модерація й технічна підтримка сайту забирає все. А взагалі генеалогічними дослідженнями в Україні займаються спеціальні компанії, які їздять по архівах, шукають документи. Але це дуже дорого: від 25–30 тис. грн лише за перші кроки, тому не всім доступно з матеріального боку.
Можна дослідити родовід самостійно, але слід розуміти, що для цього буде потрібно дуже багато вільного часу в робочі дні й така риса характеру, як посидючість, уважність до деталей, вдумливість.
Хто в Україні переважно цікавиться своїм родоводом?
— Є три типи таких людей. Перший керується меркантильними інтересами, і він зараз домінує. Це ті, що хочуть дістати, наприклад, карту поляка. Відповідно треба довести, що дід або бабця були католиками чи громадянами Речі Посполитої, з’являється необхідність іти в архів. Або коли вирішуються питання спадщини. Зазвичай саме це керує людьми.
У другого типу світоглядний потяг: зрозуміти, звідки твої предки, де твоє місце у світі, усвідомити причини історичних процесів.
Є ще третя група — люди, у яких були репресовані родичі, таких дуже багато на Заході України. У мене також багатьох у родині репресували, вони загинули в Сибіру. Зараз уже є змога відшукати інформацію про репресованих людей, навіть більше, можна отримати їхні справи з архіву НКВС. Для цього достатньо зайти на сайт архіву СБУ й написати запит. Я це робив двічі, і там самі знаходили потрібні мені справи, їх можна безплатно сфотографувати й жодних проблем тут не виникає. Так мали б працювати й обласні архіви.
Читайте також: Голоси непочутих: усна історія може стати потужним інструментом дерадянізації
База збільшується швидко, кількість імен зростає, тож уже можна відстежити якісь закономірності щодо розселення людей, поширення прізвищ?
— У нашій базі є кілька додаткових платних інструментів, що були задумані з метою хоча б частково компенсувати затрати на створення та підтримку проекту. Наприклад, можна ввести прізвище й побачити, як воно поширювалося в Україні протягом певного періоду. Для деяких прізвищ наразі ще бракує інформації, але інструмент уже є, база активно зростає. Другий інструмент — пошук по карті. Тобто, увівши прізвище й діапазон років, можна побачити на карті, де найбільше його носіїв мешкало в той чи той час. Таким чином є змога недвозначно визначити, звідки саме походить популяція. Наприклад, Самчук, Тимощук — чітко Волинь. Кукуруза, Ковбасюк — Поділля тощо. Є також можливість побудувати власне родове дерево й навіть відобразити його на мапі та ввімкнути функцію анімації поширення членів вашого родоводу на карті згідно з хронологією.
Чи зріс в українців інтерес до дослідження свого родоводу?
— Загалом так. Наша проблема в тому, що 70 років в Україні панував совок, а комуністична система базувалася на тому, що ми заперечуємо все минуле, будуємо нову людину, яка не має коріння, дивиться тільки в майбутнє: неважливо, ким були твої батьки, а лише те, ким ти є та ким будеш — комуністом, новою людиною нової епохи. У суспільстві було побудовано все так, що пам’ять про предків не віталася. Виросло кілька поколінь людей, які не розуміють сенсу в цих знаннях.
Проте останні п’ять років спостерігається просто лавиноподібне відродження інтересу українців до свого минулого. Сьогодні люди намагаються дізнатися більше про своїх предків, це дуже помітно. Я не знаю причин цього явища. Можливо, виросло нове покоління за незалежної України, яке не обтяжене свідомістю совка, не відчувало того затирання й має бажання відновити свою пам’ять. А зробити це важко, бо 70 років — це все-таки довгий період. Наша база може посприяти цьому, але вона поки що не така велика у вимірі України: 3 млн осіб — це дуже мало. Щоб кожен міг із гарантією хоча б на 30–40% знайти своїх предків, треба, щоб у базі було орієнтовно 15–20 млн. Ми цього прагнемо, сподіваюся, що проект існуватиме десятки років і врешті-решт досягне такої цілі.
——————————————————-
Ігор Гошовський — журналіст, підприємець, засновник проекту Pra.in.ua. Народився в 1983 році у Рівному. Навчався в Рівненському інституті слов’янознавства. У 2003–2004 роках він один із керівників Помаранчевої революції в Рівненській області на студентському та молодіжному рівнях (ПОРА, Коаліція молоді «Наша Україна», Рівненський студентський страйковий комітет). З 2007-го проживає в Києві, де працює економічним оглядачем тижневика «Інвестгазета», 2011–2015 роки — головний редактор порталу «ЦТС». З 2016-го — співвласник веб-студії Runsite та засновник проекту Pra.in.ua.