Ігаб Гассан. На шляху до визначення постмодернізму

Спочатку будь-яка оригінальна теорія визнається абсурдною, потім — вірною, потім — самоочевидною та незначною, і, нарешті, такою важливою та самобутньою, що колишні критики привласнюють її собі

Вільям Джеймс, Прагматизм

Цитатою Вільяма Джеймса починається книжка «Постмодерністський поворот. Нариси з теорії постмодерну та культури» («The Postmodern Turn: Essays in Postmodern Theory and Culture», 1987) — збірка есеїв, яка була не чим іншим, як прощанням із постмодернізмом, що звернув не в той бік. Її автор Ігаб Гассан народився в Єгипті 1925 року й емігрував до Америки 1946 року. Він навчався на інженера-електрика, що було звичайною професією для молодих освічених чоловіків у Єгипті того часу. Гассан здобув ступінь доктора літератури в Університеті Пенсильванії 1953 року й викладав у Політехнічному інституті Ренсселера й Весліанському університеті, перш ніж прийти в Університет Вісконсину-Мілуокі. Гассан був винятковим і взірцевим мислителем, який приніс нові ідеї в теорію літератури тоді, коли вона перебувала в потоці, переходячи від одного виду мислення до іншого. Гассан був запрошеним професором у Швеції, Японії, Німеччині, Франції та Австрії, а також у різних навчальних закладах Сполучених Штатів. Він був провідним діячем у галузі порівняльної та постмодерної літератури, автор 15 книжок і понад 300 статей. Помер 2015 року.

Восени 1972 року в Бінгемтонському університеті (штат Нью-Йорк) вийшов журнал «boundary 2» — академічний журнал постмодерністської теорії, літератури та культури («Журнал з літератури та культури постмодерну»). Мета журналу полягала в тому, щоби повернути літературу до реальності. Ключовий есей першого номера мав назву «Модернізм і постмодернізм: підходи до сьогодення в американській культурі». Серед перших авторів був Ігаб Гассан, який цікавився тим, що він називав літературою мовчання «від Кафки до Бекета». Від себе він запропонував поняття постмодерну, яке охоплювало широкий спектр тенденцій, або, якщо точніше, радикалізацію основних рис модерну, або навіть відкидання їх в образотворчому мистецтві, музиці, технології, естетиці. Але варто наголосити, що Гассан у своїй книжці про так званий постмодерністський поворот пише, що не тільки не зміг (до кінця) визначити модернізм, а й не може дати (чітке) визначення самому постмодернізму. Що більше ми міркуємо над цим, то більше нам треба буде кваліфікувати все, про що говоримо, зазначав він. Постмодернізм, як і будь-який інший рух, скажімо романтизм, майже такий же спірний — це комплекс культурних дій, вважає Гассан. Що лежить за межами постмодернізму? Звичайно, ніхто не знає. Ми навіть майже нічого не знаємо, що таке постмодернізм, пише він.

«Сам постмодернізм змінився, повернувши, на мою думку, не в той бік. Затиснений між ідеологічною агресією та дурницею, яка має викривальний характер. Задавлений власним кітчем, постмодернізм став чимось на кшталт еклектичного жарту, рафінованою пожадливістю наших запозичених задоволень і тривіальної невіри» (Гассан, Постмодерністський поворот).

Гассан спробував підштовхнути науку про постмодернізм до всеохопного визначення на основі характеристик, які можна знайти в дискурсі навколо нього і в текстах, які вважаються постмодерністськими. Він перетворив повний каталог постструктуралістських ідей у детально пропрацьовану класифікацію розбіжностей між парадигмами модерну й постмодерну. Детальну таблицю цієї класифікації модернізму й постмодернізму він наводить у своїй книжці «Розчленування Орфея. До постмодерністської літератури» (The Dismemberment of Orpheus: Toward a Postmodern Literature,1971, 1982). Українською мовою цю таблицю можна знайти в першому томі «Лабіринтів американського постмодернізму» (Київ: Темпора, 2021) авторства Максима Нестелєєва. Проєкт Гассана полягав у тому, щоб наблизити нас до історичного й теоретичного визначення постмодернізму. Задля цієї мети він створює два списки: один, який нібито визначає модернізм (ліворуч), і другий відповідний список характеристик під заголовком постмодернізму (праворуч):

Модерністський список певною мірою послідовний і повертається до визначення модернізму як форми літератури, яка намагається знайти нові правила та способи міметичної репрезентації наявного, але мінливого світу. Письменників-модерністів можна схарактеризувати як авторів, які розвинулись і працювали з новими формами, новими стилями. Основне місце в описах модернізму належить авангарду. Модерністські експерименти в мистецтві часто розглядали як пошуки нових способів відновити втрачений порядок на хвилі скептичного ставлення до попередніх великих наративів, таких як релігія (або інших культурних міфів минулого). Модерністську рубрику таблиці Гассана можна пояснити як набір пов’язаних критеріїв, таких собі центральних положень модернізму. Постмодерністський стовпчик містить набір характеристик, які, будучи протиставленими властивим елементам модерністського списку, не об’єднуються в єдиний рух або школу думки. Це типовий підхід до визначення постмодернізму, а саме через списки характеристик, особливо коли вони представлені в опозиції до модернізму.

Вважається, що постмодерний список Гассана подає три типи термінів. По-перше, є терміни, які являють собою діаметральну протилежність їхнім парним термінам з модерністського списку, але які все ще зміцнюють модерністську структуру. По-друге, є деякі асоційовані терміни, які створюють просторову метафору й постмодерну структуру свідомості, які, своєю чергою, формують визначення постмодернізму. По-третє, є категорія термінів, які можуть визначати як модернізм, так і постмодернізм (тут усе залежить від точки зору дослідника). Як висновок, усі ці терміни, здається, не стосуються суті того, що таке постмодернізм (або модернізм), але розкривають основні припущення про «стан» (постмодерну). Фікцію, пародію, інтертекстуальність, гру й іронію часто називають постмодерністськими, але вони також є поза постмодерністською парадигмою. Це не поняття самі собою — усе залежить від того, як вони використовуються в певному літературному контексті, який і визначає, чи є текст постмодерністським (чи дотримується постмодерністської «структури» свідомість). Гассан не мав ілюзій щодо постмодернізму, але це не завадило йому створити концепцію постмодернізму. Хоча, як він сам зазначав, дихотомії модернізму — постмодернізму (мета — гра, форма — антиформа, запланованість — випадковість, ієрархія — анархія, синтеза — антитеза, відбір — комбінування, параноя — шизофренія, метафізика — іронія, трансцендентність — іманентність і т. д.), які представляє його таблиця, залишаються непевними й неоднозначними. Поняття в будь-якому одному вертикальному стовпці не рівнозначні; і інверсій, і винятків як у модернізмі, так і в постмодернізмі ще забагато.

«Постмодернізм можна розуміти як своєрідну автобіографію, інтерпретацію нашого життя в розвинених суспільствах, пов’язану з епохальною кризою ідентичності» (Ігаб Гассан, По той бік постмодернізму. На шляху до естетики довіри).

Отже, Гассан пропонує визначати постмодернізм через звернення до модернізму або за допомогою переліку характеристик, неологізмів «невизначеності», які є конструктом «двох центральних, конститутивних тенденцій у постмодернізмі», а саме невизначеності (індетермінованості) та іманентності. Він визначає невизначеність як комплексний референт, який ці різноманітні поняття допомагає окреслити: неоднозначність, розривність, гетеродоксія, плюралізм, випадковість, бунт, перверсія, деформація. Іманентність — це термін, який Гассан використовує для позначення здатності розуму узагальнювати себе в символах, спроби втручатися в природу, потуги розглядати себе за допомогою власних абстракцій і, таким чином, ставати все більш невідповідним безпосередньо у своєму середовищі.

У своїх творах Гассан також ставив питання, постмодернізм є лише тенденцією в мистецтві чи ще й соціальним феноменом. Новаторським було саме те, що Гассан поширив постмодернізм на все мистецтво (не лише на архітектуру, як у Дженкса), але рух у бік соціального не підтримував. Він дуже гарно відчував важливість цього руху, але так і не зміг його осідлати. Гассан вважав, що постмодернізм (як, до речі, і зміну в літературі) слід відрізняти від старого авангарду (кубізму, футуризму, дадаїзму, сюрреалізму), так само як і від модернізму, і критикував марксистів за їхнє дотримання «залізних кайданів ідеології» (це прихований соціальний детермінізм, перекіс у колективізмі, недовіра до естетичних задоволень). Займаючись «літературою мовчання» (від Маркіза де Сада до Самюеля Бекета), Гассан закликав до нових підходів у компаративному літературознавстві, до застосування колажу, монтажу, «мовчання».