Хвиля мазохізму, яка напередодні чемпіонату перетворилася на цунамі, після перших футбольних матчів вщухла і вибухнула фонтаном патріотизму. Щоправда, тимчасового і радше формального, чи то пак футбольного.
Читайте також: Осінній Рубікон: Євро-2012 не реабілітувало режим Януковича
Під час спортивного свята чимало наших співвітчизників прагнули справити враження цивілізованих в очах іноземців, і людський фактор (а не потьомкінські дєрєвні, побудовані владою) справді став вирішальним в оцінці України закордонними гостями. Завдяки простим українцям вдалося дещо прикрити вбогу совковість і непривабливу політичну ситуацію.
Хоча іноді ці ігри в «білих і пухнастих» видавалися штучними. Наприклад, будь-кому в Україні зрозуміло, що надзвичайно толерантна поведінка міліції під час Євро поширюється тільки на іноземців. Якби хтось із наших співвітчизників спробував «відлити» під кущик чи посадити на плечі правоохоронця, як зробили нідерландські вболівальники у Харкові, навіть страшно подумати, чим це могло б обернутися. Полярне ставлення до «своїх і чужих» унаочнив випадок у Донецьку. За словами ультраса «Шахтаря», під час Євро тамтешні міліціонери дубинкою зґвалтували місцевого хлопця. «Цей чувак просто йшов після роботи додому, – розповів співрозмовник Тижня. – А в той самий час іноземці тут, у центрі міста, мочилися де завгодно». В умовах непростих відносин із Європою і падіння довіри нинішня влада прагнула продемонструвати свою ефективність і створити видимість демократичності. Людям у синій формі, вочевидь, дали наказ не чіпати єврогостей, тож вони заплющували очі на «дрібне хуліганство» у їхньому виконанні. Утім, мало віриться, що в наших ментів після цього відбудеться злам свідомості й вони зрозуміють: якщо молодь поводиться безпосередньо, це не означає, що вона становить загрозу для суспільства. Однак тим, хто сприймає світ гнучкіше за людей із «військовим» мисленням, Євро допомогло розбити кілька стереотипів.
Українці, яким притаманна немобільність, нарешті побачили, як сприймають світ європейці – без одвічного посттоталітарного страху, без скутості, хамства та злості. Чимало киян дивувалися шведам: хлопці літрами дудлили пиво, і при цьому жодної агресії. Ніхто не ліз до іншого начистити писок, всі усміхалися, співали, танцювали. «Це вони, мабуть, тільки тут так розкуто поводяться, а дома «скромняги» – довелося почути у київській фан-зоні. Понад 70% українців ніколи не були за кордоном, як свідчить соціологія, тож звідки їм знати, що на вулицях європейських міст панують безпосередність, повага до вираження індивідуальності. Тепер вони це побачили – гора прийшла до Магомета.
Атмосфера свободи, яку принесли із собою єврогості, передалася багатьом нашим співвітчизникам. На їхніх обличчях з’явилися усмішки, що загалом рідко побачиш. Молодь змагалася в креативності одягу, прагнула оживити свій словниковий запас англійської мови, у багатьох столичних кафе попсу і шансон замінили джаз, рок і класика.
Читайте також: Чому українці не усміхаються
Для Києва і Львова поява іноземців, звісно, не стала культурним шоком, адже ці міста не скаржаться на відсутність туристів. Найбільше дивувався Донецьк – мешканці індустріального міста не звикли до європейців, до того ж вони їх і досі сприймають у межах радянських стереотипів: з одного боку, підозріло і навіть із певним відторгненням, з іншого – як прибульців з іншої планети, ледь не напівбогів. Звісно, чемпіонат навряд чи допоможе кардинально зрушити закостенілі погляди на «загнівающій Запад», але, можливо, хоча б на рівні молоді похитне застиглий терикон недовіри до Європи як до ментально «чужої» території. Харків теж має шанс бодай трошки дерадянізуватися. У тамтешньої молоді таке прагнення простежувалося впродовж усього футбольного свята, принаймні на рівні формального наслідування. Їхній щирий захват уболівальниками з Нідерландів, за влучним визначенням одного харківського інтелектуала, ледве не переріс у «карго-культ».
Україна, напевно, не виграє від проведення Євро в економічному й політичному плані, однак очевидні соціокультурні здобутки. Зрозуміло, що влада запише їх у власні плюси і розігруватиме цю футбольну карту протягом усієї передвиборчої кампанії. Але пропаганда житиме своїм життям, а українці – своїм, і якщо вони усвідомлять, хто насправді здобув перемогу у цьому іміджевому змаганні й розвінчають для себе хоча б один міф, отже, чемпіонат не був для України марним, принаймні для чотирьох міст. «Ми і вони» нарешті поглянули одне одному в очі, оминувши сповнені кліше шпальти ЗМІ та політиків. Європейці зрозуміли, що Україна – це не небезпечний натовп расистів, бандитів, ВІЛ-інфікованих проституток і бездомних собак. Українці ж відчули, що вони цивілізаційно споріднені з Європою, варто лише подолати гальмівний радянський спадок «колективного несвідомого».
ХАРКІВ: СВІТ КРІЗЬ ПОМАРАНЧЕВІ ОКУЛЯРИ
Дмитро Шаповалов, Харків
Очікування харків’ян щодо Євро були здебільшого песимістичними. Але тим приємніше виявляти їхню помилковість. Перебування фанів із Нідерландів у місті було феєричним. Стільки усмішок, позитиву та яскравих кольорів тут не бачили дуже давно. Німці, данці, португальці гармонійно доповнювали картину, проте саме голландці стали своїми. За їхню збірну харків’яни переживали ледве не так само палко, як за українську. Гості ж також підтримували Україну, коли грали синьо-жовті.
Безліч епізодів цікавого та позитивного спілкування поміж голландцями та українцями створили довкола фан-зони непересічну атмосферу. Зворушливе свідчення цього – саморобні таблички з подякою від гостей із Нідерландів у день останньої гри їхньої збірної та аналогічні з вікон наших співвітчизників на шляху просування помаранчевої ходи до стадіону.
На цьому помаранчевому тлі надміру похмурий вигляд мали росіяни, яких до Харкова з прикордонних регіонів з’їхалося чимало. «Вони якісь нахабні та агресивні», – приголомшено поділився з Тижнем Олексій, менеджер станції автосервісу. Вихований у дитинстві на постулатах східнослов’янської єдності, чоловік потрапив на гру Німеччина – Нідерланди, де був вражений хамством гостей із Півночі. «Голландців було найбільше, але якісь кволі, мабуть, на шляху до стадіону витратили багато сил. Німців менше, але вболівали вони краще – всіх перекричали. А ці п’яні, постійно чимось невдоволені. Йдуть поміж рядами, падають, лаються на людей. Пиво їм погане, стадіон поганий, організація погана. Навіщо тоді взагалі приїхали?» Така думка непоодинока поміж харків’ян. Владислав, приватний підприємець, узагалі вважає, що після Євро мають остаточно сформуватися «геополітичні симпатії» мешканців міста: «Усі побачили на власні очі, що таке люди з країн золотого мільярда. Про який російський вектор тепер може йтися? Тільки Європа!».
Голландці не просто були розкутішими, впевненішими та доброзичливішими. Вони продемонстрували кардинально інший тип поведінки: коли любов до свого органічно доповнюється дуже зворушливою повагою до чужого – без погорди чи протиставлення. не раз у центрі Харкова вони співали… гімн України.
Дизайнер Дмитро дивується змінам у поведінці багатьох знайомих, які сталися під час помаранчевого тижня. Його квартира – в будинку неподалік кемпінгу голландців на Салтівці. «Навіть місцеві гопники, що біля лавок тусуються та вночі телефони відбирають, жодного іноземного гостя не зачепили! Ті пішли до супермаркету по пиво, то, навпаки, допомагали їм скупитися, потім віднести все до наметів і там ще з ними засіли. Вранці на весь двір враженнями ділилися, які голландці прикольні, як добре з нормальними людьми спілкуватися – не знаю, як це в них виходило, але мовного бар’єра не було!» – приємно шокований Дмитро.
Харків зробив певне відкриття стосовно себе: можна забути про хамство, радіти життю, усміхатися і жартувати цілодобово, а не лише напідпитку. Але на скільки стане цього емоційного підйому?
Читайте також: Український уряд програє дві PR-битви
ДОНЕЦЬК: КУЛЬТУРНИЙ ШОК
Богдан Буткевич, Київ – Донецьк
Більшість жителів Донбасу дуже рідко або ніколи не зустрічалися з іноземцями. І це одразу дається взнаки. Місцеві, особливо не з центру, дивилися на них, як Еллочка Людожерка на ситечко: знімали на камеру ледь не кожного зарубіжного вболівальника, який траплявся на шляху, мовляв, диво заморське. На щастя, цей майже дитячий подив під час Євро часто виливався у щире бажання допомогти. Жодного конфлікту між місцевими та фанатами, в основному британцями, міліція не зафіксувала. Переважна частина донеччан узагалі не володіють англійською, проте в разі потреби щиро намагалися стати в пригоді іноземцям.
Донбасівці не приховують, що вражені побаченим. Тим, що іноземці не соромляться просто усміхатися на вулиці й щиро показувати свої емоції, що вони не схожі на натовців-ворогів чи буржуїв, якими місцева преса досі періодично промиває мізки тамтешньому населенню. «Я думала, що приїдуть такі собі буржуї, а вони ж прості хлопці!» – захоплено дала оцінку англійцям продавчиня «сємок» біля донецької фан-зони. Справжній фурор у автохтонів викликала акція протесту британських уболівальників проти журналістів ВВС та екс-капітана збірної Сола Кемпбелла, які попереджали, що з України гості ризикують повернутися в домовинах. Натомість фанати, яким усе тут сподобалося (особливо дешеве пиво), купили в похоронному бюро труну, написали на ній: «Сол Кемпбелл! Ми будемо робити що захочемо» – і винесли в центр міста. Треба було бачити очі місцевих, які через незнання англійської не здогадувалися про справжні наміри іноземців і спочатку, здавалося, очікували бійки, а потім, зметикувавши що до чого, кинулися обійматися та брататися з ними – і це напередодні вирішального матчу України зі збірною Англії за вихід із групи!
Натомість, хоч як дивно, чимало молодих донеччан були відверто роздратовані поведінкою гостей із РФ (на сході України дотепер завжди з великим пієтетом ставилися до сусідів – дається взнаки, зокрема, любов місцевого населення до московських телеканалів). «Жоден українець не поводитиметься так у Росії, як вони у нас, – обурювався Сашко. – Коли Іспанія грала з Португалією, вони зарядили у фан-зоні «Рассія!». Нам довелося кричати «Україна!», щоб заглушити їх, але до чого це тут взагалі? Грають зовсім інші команди!». Погоджується з ним і його товариш Костя: «Їхня поведінка в Україні, у чужій для них країні, була вкрай нахабною. Один у барі спеціально штовхнув мене плечем і пішов далі. Згодом той самий росіянин причепився до ще двох. Стоїть посеред бару, я подивився на нього мигцем, а він матом запитує: «Чого дивишся?..». Бути в гостях і так нахабно себе поводити!..».
Для Донецька чемпіонат виявився позитивним фактором ще й через справжній вибух українського патріотизму. Коли ще в цьому виразно пострадянському місті чимало автомобілів їздило з українськими прапорцями замість «ґєорґієвскіх лєнтачєк»? Чи не вперше за 20 років тут стало модно бути не донецьким, а саме українцем – під час Євро чимало місцевих вдягнули не помаранчеві футболки «Шахтаря», а вбралися в синьо-жовті кольори національної збірної. 10 із 10 опитаних на вулиці людей без вагань відповіли, що вони горді за свою країну. Звичайно, такий емоційний вибух не може бути надто тривалим – після того як збірна Україна вилетіла з чемпіонату, від багатьох донеччан можна було почути: «Навіщо тобі той чвертьфінал (півфінал), ти краще приїжджай на нормальний футбол». На «Шахтар» тобто.
«Культурний шок – саме цим словосполученням можна визначити реакцію простих донеччан на Євро, – зазначає соціопсихолог Андрій Струтинський. – Сталася надважлива річ: прорвана певна соціокультурна блокада, яку штучно створили панівні кола цього регіону. Люди відчули смак міжнаціонального спілкування, зрозуміли, яке задоволення та гордість приносить відчуття, що твоє рідне місто та країна – у центрі уваги всього світу і світ загалом теж приємно вражений, адже очікував чогось набагато страшнішого. То набагато важливіше, ніж те, що в інфраструктурному плані чи в сенсі добробуту звичайних мешканців майже нічого не змінилося. Адже зміни мають починатися на ментальному рівні, для чого завжди потрібне певне потрясіння, яким цього разу стало саме Євро-2012».
Читайте також: Гості Євро-2012: У Донецьку все або дуже дороге, або недолуге
КИЇВ: ЗАЗДРІСТЬ СВОБОДІ
Валерія Бурлакова, Київ
Попри столичний статус та велику чисельність міжнародних матчів до Євро-2012, стільки іноземних уболівальників Київ приймав уперше. Здивувати його жителів справді важко, але шведи, яких приїхало найбільше, англійці та іспанці дали справжній майстер-клас уболівання: не агресивно, а креативно, розширивши стандартний набір українського фаната збірної (скандування «Україна!» й «Маладци!») танцями, піснями, ексцентричним вбранням.
«Їхав з англійським фанами в метро, – розповідає Микола, який ніколи не навідувався до Західної Європи. – Це були дорослі дядьки. Схожі на директорів фірм, батьків родин… А раділи як діти – стрибали, співали. Не боялися бути смішними. Це питання внутрішньої свободи. І я їм трохи заздрю, бо у свої 26 навряд чи зможу поводитись так розкуто, як це роблять вони у 50».
Журналістка Ірина спілкувалася з гідом, який водив шведів на екскурсію до Києво-Печерської лаври: «Вони не фотографували храмів. Їх зацікавила хіба що величезна калюжа – стрибали в неї та робили знімки».
«Досі не втямлю, чому вони [шведи] – галасливі, всюдисущі, часто п’яні, – нікого не дратували, – розмірковує Сергій. – Здається, Київ іще довго сумуватиме за ними».
Утім, чимало киян дивувалися під час чемпіонату не тільки гостям, а й співвітчизникам. У центрі столиці під час Євро красунь у відвертому вбранні з недвозначними поглядами, звернутими до іноземців, було куди більше, ніж зазвичай. «Ми познайомилися зі шведами, вирішили відвідати клуб, – розповідає Ганна. – Спілкувались, порівнювали їхні та наші реалії. А решта дівчат у закладі, здається, мали мету будь-що знайти «кохання». Хлопці, бачачи їхню аж надто показну поведінку, запитали, чи все це проститутки. Не знала, що відповісти».
ЛЬВІВ: СТАРІ ДРУЗІ
Сергій Терен, Київ – Львів
Коли говорити про іноземних уболівальників, то львів’яни щодо них набагато стриманіші за донеччан чи харків’ян. Зрештою, все логічно: жителів міста візово-добровільна «завіса» стосується куди менше, ніж решти українців, а іноземні туристи відвідують його й без важливих спортивних подій.
Але туристи, що приїхали на турнір, поводились, на думку городян, специфічно. «У час єврочемпіонату фани з різних країн світу з’їхались до культурної столиці Галичини зовсім не для екскурсій: вони зосередили увагу виключно на футболі, натомість про культурне збагачення не надто дбали, – пише львівська газета «Ратуша». – Створюється враження, що коли вболівальники приїжджають до нашого міста фанатіти за футбол, вони свій інтелект «вимикають», і немає значення, чи це гості з інших міст України, чи з-за кордону».
Багато місцевих просто раділи «знайомим» обличчям. «Я багато років працював у Португалії, – розповідає літній чоловік на ім’я Богдан. – Гарні люди. Ставились до мене дуже добре».
Малий бізнес натомість констатував, що сподівання на значні доходи від євроефекту не справдилися. «Занадто високі були очікування, – розповідає таксист Мирослав. – До того ж іноземні вболівальники виявилися доволі економними – грошима не розкидалася, як дехто думав. Знаю, що багато готелів стояли напівпорожні, ба навіть опустили ціни до рівня, який був перед чемпіонатом, а то й нижче. Але й це не допомогло».
Утім, львів’янка Олександра впевнена: особливо не змінивши уявлення її земляків про іноземців, Євро-2012 поліпшить ставлення потенційних туристів до міста: «Приїхало чимало людей. Вони повернуться додому й розповідатимуть друзям, які в нас іще не були, як тут добре. Охочих подивитися на Львів і випити нашого пива значно побільшає!» Туристичні агенції з Міста Лева справді констатують більшу кількість заявок із-за кордону на його відвідини в липні – серпні порівняно з аналогічним періодом минулих років.
Читайте також Краса й потворність: іноземні журналісти про українські міста, які приймають Євро-2012