Україна зажила репутації держави, з якою особливо активно позиваються громадяни в Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Стабільні позиції у п’ятірці лідерів за кількістю поданих скарг, першість щодо невиконаних рішень Страсбурга… Представники влади, коментуючи невтішну статистику поданих туди звернень, посилаються на значну поінфомованість українських громадян, які, мовляв, «зрозуміли, куди скаржитися». Вітчизняні правозахисники іншої думки. Вони наголошують, що наші співвітчизники масово звертаються до Європейського суду лише тоді, коли власна держава не надає їм можливості захистити свої права.
Потенціал та обмеження
Багато хто в Україні, Росії, Туреччині, Італії та інших країнах – членах Ради Європи сприймає ЄСПЛ як останню надію на справедливість. Таке ставлення до міжнародної установи має під собою ґрунт. За словами колишнього комісара з прав людини РЄ Томаса Гаммарберґа, одна з провідних функцій інституту в Страсбурзі – дати шанс домогтися правди людям, яких не захистила Феміда в їхніх країнах. Наднаціональний статус цієї інстанції справді уможливлює заперечення рішень різних національних судів. А ще вона діє як превентивний орган. Нагадує урядам, які саме потрібні зміни в законодавстві, щоб уникнути порушення прав людини надалі. Може визнати, що рішення національного суду суперечить Європейській конвенції з прав людини, ба навіть визволити із-за ґрат, але…
Аж ніяк не кожна скарга забезпечує перемогу позивачу. Згідно зі статистикою, неприйнятними (себто такими, що їх не можна брати до розгляду) щороку визнають понад три чверті звернень до ЄСПЛ.
Чому так стається? До Європейського суду з прав людини може звернутися будь-яка особа. На відміну від національних судів, де зазвичай є стандарти акредитації адвокатів, там таких вимог не існує. Однак не всі, хто позивається в ЄСПЛ, обізнані з процедурою подання звернень, особливостями прецедентного права, що його практикує Страсбург, або з попередніми рішеннями суду, які надають тлумачення правам та свободам, записаним у Конвенції. Саме тому велика кількість звернень – нефахові.
Адвокати, які ведуть справу в національний юрисдикції, особливо у континентальних правових системах, не завжди адекватно висвітлюють проблему для ЄСПЛ, зокрема, якщо вони не обізнані з правилами його роботи. Важливо знати, що він об’єднує різні системи права (прецедентну й цивільну), а тому намагається виробити технічний підхід до розгляду справ, який сприятиме досягненню універсального рішення, котре потім можна буде застосовувати до всіх країн – учасниць Європейської конвенції.
Щоб досягти цієї мети, ЄСПЛ розробив алгоритми перевірки порушень прав і свобод, які зафіксовано цим документом. Отже, аби написати грамотне звернення до Страсбурга, замало прочитати Конвенцію. Треба ще й знати методологію пояснення порушення прав чи свобод людини, відповідну до напрацьованого роками прецедентного права. А фахівців відповідного рівня в Україні не так і багато.
Чи реально зменшити наплив непрофесійно складених скарг, які помітно вповільнюють роботу суду й не дають позивачам нічого, крім гіркоти розчарувань? Однозначної позиції сьогодні немає. Раз по раз на різних рівнях обговорюють пропозицію створити спеціальну структуру, що видавала б свідоцтва адвокатам, спроможним вести професійну розмову з ЄСПЛ.
Усезагальна відкритість обертається ось якими цифрами. 2011 року до ЄСПЛ було подано 64 500 звернень. 47 300 з них відразу були відібрані суддею для одноосібного оцінювання як такі, що навряд чи будуть розглянуті. Після відсіювання 12 312 справ передали до розгляду Палатою суддів чи Комітетом міністрів на невизначений термін. І лише 17 200, тобто трохи більше ніж чверть звернень, удостоїлися їхньої уваги відразу.
Фактор часу
Навіть якщо справу взято до розгляду, це зовсім не гарантує перемоги. Загалом процедура роботи зі скаргою відбувається таким чином. Спочатку звернення перевіряють на відповідність основним вимогам (вичерпаність усіх національних ресурсів та подання впродовж шести місяців від дня отримання судового рішення останньої національної інстанції). Це роблять фахівці з національного законодавства, які працюють у ЄСПЛ. Далі зверненню надають номер і воно потрапляє до судді відповідно до категорії пріоритетності.
Присвоєння номера справі – ще не гарантія, що її невдовзі розглянуть. Шанси на розгляд покращуються після спілкування з державою, яку заявник вважає порушником своїх прав. Для відповіді їй надають вісім тижнів, після чого позивач дістає такий самий термін на коментарі та відповіді її органам. Лише після цього обміну суд береться до ґрунтовного вивчення справи.
За рік Європейський суд із прав людини ухвалює в середньому 1200 рішень. Згідно з його звітом, упродовж 2012-го було подано 60 тис. нових звернень. Кількість справ, що перебувають на розгляді, сягнула 150 тис. Якщо згадати, що маса звернень до суду щороку зростає і обраховується десятками тисяч, а суддів у ЄСПЛ тільки 47, стає зрозуміло: терміни розгляду найближчим часом не покоротшають.
Понад те, 2009 року Європейський суд скасував хронологічний розгляд справ. Натомість, щоб оптимізувати роботу, було введено їх систематизацію за групами: I – невідкладні; II – пілотні; III – справи за статтями 2, 3, 4, 5(1) Конвенції; IV – добре обґрунтовані справи за іншими її статтями; V – повторні, за якими вже є пілотні рішення; VI – справи щодо прийнятності яких є питання; VII – однозначно неприйнятні.
До перших трьох категорій належать матеріали, що їх розглядають менш ніж за три роки. Для решти термін необмежений. Досі на стадії спілкування з державою є справи щодо України, подані у 2004-му, дев’ять років тому. Якщо скарга належить до категорії IV–VII, суддя її розглядає одноосібно. У 2012 році таких було понад 40%.
Безперечно, ЄСПЛ у певних випадках може змінити долю людини. Але у багатьох випадках треба запастися терпінням. Наприклад, у справі «Фатулаєв проти Азербайджану» він постановив негайно звільнити з-за ґрат журналіста, несправедливо засудженого. На думку національних судів Азербайджану, публікації Фатулаєва розпалювали міжетнічну ворожнечу й містили наклепи на уряд. ЄСПЛ визнав рішення національних судів такими, що порушували право на свободу слова (стаття 10) та на справедливий судовий розгляд (стаття 6) і ухвалили рішення про негайне відновлення прав пана Фатулаєва згідно зі статтею 46 Європейської конвенції. Медійника звільнили із в’язниці. Однак скаргу було подано 2007 року. Суд, хоч і розглянув її за пришвидшеною процедурою, однак прийняв рішення лише у 2010-му.
Справа «Луценко проти України» виявилася однією з розглянутих якнайшвидше: за 16 місяців. ЄСПЛ визнав його незаконний арешт і утримання під вартою до суду. Та оскільки ЄСПЛ не займався питанням про право на справедливий судовий розгляд щодо пана Луценка, підстав наполягати на його звільненні з колонії це рішення не дає.
Українська специфіка
Символ останньої надії, яким є для багатьох Європейський суд, відіграє особливу роль у таких державах, як Росія, Туреччина, Італія та Україна, котрі впевнено тримають лідерство за кількістю звернень до нього (див. Четвірка рекордсменів).
Звичайно, проблемою є не те, що люди подають індивідуальні звернення, а те, що в них багато підстав скаржитися на функціонування національних правових систем. У понад 80% рішень, ухвалених ЄСПЛ від 1959 року, суд знайшов принаймні по одному порушенню Конвенції державою-відповідачем.
Україна в цьому сенсі цілком уписується в загальну тенденцію. Навіть якщо серед справ із неї, поданих 2011 року, лише 0,3% були визнані прийнятними до судового розгляду, найбільшим негараздом є все ж таки не занизька якість поданих скарг, а систематичне невиконання судових рішень як на національному, так і на європейському рівні.
Наша держава не дотрималася зобов’язань щодо запровадження механізму дієвої і своєчасної реалізації рішень своєї національної Феміди та компенсації за зволікання з їх утіленням. Не досягла вона й згоди з аплікантами, чиї заяви взято до розгляду ЄСПЛ. А тому останній поновив процедуру щодо справ з України про невиконання вердиктів її національних судів. На сьогодні у Страсбурзі на цій стадії перебуває 2500 скарг, які стосуються невиконання або несвоєчасного виконання рішень наших національних судів.
Не краща ситуація з утіленням рішень Європейського суду. Механізм обов’язкового їх виконання є одним із найважливіших у функціонуванні європейської системи захисту прав людини. Його контролює Комітет міністрів Ради Європи. Він перевіряє виплати грошових компенсацій і може, залежно від обставин, вимагати поновлення порушених прав, скасування вироків, знищення інформації, зібраної з нехтуванням приватністю, виконання рішення національного суду, скасування постанови про екстрадицію особи з країни, якщо там є реальна загроза тортур, тощо.
В Україні на 2011 рік заборгованість із виплати у 819 справах за вердиктами ЄСПЛ становила майже €1 млн. Комітет міністрів рекомендував державі ужити заходів щодо чотирьох основних груп справ: невиконання або виконання з великим запізненням судових рішень; порушення, пов’язані із затриманням осіб і триманням їх під вартою; задовгі судові розгляди; застосування сили міліції та брак ефективного розслідування її посадових злочинів.
Як швидко Україна здатна вирішити проблеми, що накопичилися у відносинах із Європейським судом з прав людини? Певно, чекати несподіваних проривів було б наївністю. Це не означає, що громадяни не мусять позиватися з державою через Страсбург. Проте не варто й сподіватися, що ЄСПЛ, наче за помахом чарівної палички, вирішить будь-яку проблему, котру обійшло увагою національне судочинство.